Уночі з 25 на 26 жовтня о 00.30 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та фільм української режисерки Світлани Ільїнської «Яма».
Ігровий повнометражний дебют Світлани Ільїнської «Яма» відбувся на Київській кіностудії Довженка не без певної шведської участі. І це екранізація однойменної повісті російського письменника Олександра Купріна, який п’ять років прожив в Україні, залишивши по тому свої розмаїті враження на папері.
Сюжет «Ями» вбирає в себе три місяці з життя борделю, за якими вгадуються київські пригоди й спостереження Купріна. А серед відвідувачів дому розпусти зустрічаються представники різних шарів суспільства — від дрібних злодюжок та вбивць до педагогів та гімназистів. Один із клієнтів, перейнявшись долею нещасної, береться врятувати від бордельного життя повію Любу...
Олександр Купрін потрапив на українські землі як російський військовик наприкінці ХІХ століття — спочатку на Поділля, до Проскурова (нині це місто Хмельницький), а згодом, полишивши армійську службу, чимало мандрував, змінюючи професії, спосіб життя та оточення. Таким чином набираючись вражень для творчості.
За час свого п’ятилітнього перебування в Україні Купрін чимало друкувався в місцевій пресі. Зокрема, прикметним став його цикл нарисів «Київські типи», що було зібрано із відповідних публікацій у київських газетах.
Власне, ці самі «київські типи» і складають палітру персонажів «Ями», написаної Купріним дещо пізніше, вже поза Києвом та Україною, але вочевидь на київському матеріалі, на спогадах про подільську вулицю Ямську, яка від 1885 року два десятиліття легально слугувала «кварталом червоних ліхтарів».
Цікаво, що в пошуках достовірної міської натури кінця ХІХ століття автори екранізації «Ями» не обмежилися Києвом зразка 1990 року, частина локацій — це Вільнюс, столиця Литви.
Щодо того, наскільки сценаристи — Андрій Курков та сама режисерка Світлана Ільїнська — в екранізації купрінської «Ями» дотримувалися літературної першооснови, то варто зауважити — не дуже. Та в цьому немає ніякого криміналу. Зрештою, вони зосередилися на атмосфері оповіді, намагалися передати дух часу. Для того вилучали цілі сюжетні лінії або й додавали нові окремі сцени. Через це екранізація зазнала чимало критики. Утім, як і сама повість Купріна на початку ХХ століття, коли побачила світ. Власне, за надто натуралістичний, одвертий, як на той час, опис публічно замовчуваного, опис життя в будинку розпусти.
Зрештою, Світлана Ільїнська свого часу зауважила — вона ставила перед собою завдання надати екранній «Ямі», на противагу мелодраматичній літературній основі, гротексно-фарсової тональності.
Для розвитку теми у програмі демонструватиметься спеціальний сюжет, у якому йтиметься про бордель як модель світу в кінематографі.
