1972 року Боб Вудворд та Карл Бернстайн, журналісти американського видання Washington Post, отримали завдання розібратися з нічним інцидентом в «Уотергейті», де була штаб-квартира національного комітету Демократичної партії. Газетярі й не підозрювали, що це завдання стане початком серйозного й небезпечного журналістського розслідування. Серія викривальних репортажів про Уотергейтську справу та махінації представників апарату президента Ніксона змусили подати у відставку кількох чиновників вищого ешелону. Розслідування продовжувалося два роки. Весь цей час Вудворд зустрічався із таємним джерелом, відомим як Глибоке Горло. Від нього журналіст отримував секретну інформацію про правопорушення та махінації Ніксона. Президент пішов у відставку 1974 року. Лише 2005 року громадськість дізналася, що Глибоке Горло — це працівник ФБР Марк Фелт. Він сам зізнався пресі про свою причетність до журналістських репортажів та двох книжок, що вийшли невдовзі після відставки Ніксона.
Вудворд та Бернстайн стали невід’ємною частиною американської історії політики та журналістики. У той час, коли українські радянські журналісти й рота розтулити без цензора не мали права, їхні американські колеги могли розкрити державну зраду першої особи держави.
Репортажі Вудворда та Бернстайна були опубліковані в США на початку 70-х років минулого століття й не залишилися без уваги, а навпаки — підштовхнули чиновників продовжувати розслідування й покарати винних.
В Україні журналістські розслідування й досі, на початку ХХІ ст., не надихають представників владних структур докорінно щось змінити та запобігти майбутнім порушенням. А про звільнення та покарання винних і мови нема.
Незважаючи на це, кількість журналістських розслідувань в українських медіа зростає. Особливо аудиторію цікавлять телевізійні репортажі. Це не дивно, адже кожен хоче побачити на власні очі й почути про те, що приховується. Сьогодні спеціальні проекти мають більшість національних каналів, а інші включають розслідування окремим блоком в програми новин.
Більшість журналістів зізнається: на сьогодні метою їхньої діяльності є поінформувати, застерегти й попередити глядача про небезпеку. На думку Єгора Соболєва, засновника та голови Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», ефективне розслідування «впливає не на владу, а на громадян. Це не матеріал, після якого посадовців звільняють, штрафують або вони йдуть у відставку (бо так не буде, ми ще не розвинута демократія), а матеріал, після якого люди розуміють, що відбувається у важливих темах, чому та як це можна змінити і хто заважає або допомагає змінам (це розвиває нашу демократію)».
Звісно, авторам розслідувань приємно отримувати відгуки від читачів та глядачів. Успіхом є обговорення та дискусії активної аудиторії щодо висвітленої проблеми на форумах. Однак реакція влади та вжиті нею заходи щодо виправлення чи покращання ситуації є найкращою нагородою для автора розслідування, адже мас-медіа покликані виконувати функцію контролера в суспільстві.
Наталія Франчук, ведуча програми «За вікнами» на СТБ, із заслуженою гордістю повідомила, що завдяки роботі журналістів телепроекту в Запоріжжі з чорного ринку зник трамадол, а МВС примусило місцеву міліцію активізуватися в боротьбі з наркодилерами. Після розслідування про «життя психічно хворих у Святошинському інтернаті звільнили голову відділення закладу, а Міністерство соціальної політики створює спеціальну міжвідомчу комісію, яка займатиметься перевірками таких закладів».
Успіхи були й у журналістів телеканалу «Інтер». Як повідомив Дмитро Драбик, випусковий редактор «Подробиць тижня», який і сам раніше був автором розслідувань, матеріал про купівлю водійських прав призвів до порушення кримінальної справи та звільнення деяких керівників місцевих відділів ДАІ. Аналогічні наслідки мало й розслідування про взяття хабарів працівниками ДАІ на контрольно-пропускних пунктах. До того ж, вийшов указ Президента України про закриття стаціонарних контрольно-пропускних пунктів на трасах державного і міського значення в Україні. «Був у нас матеріал про купівлю баз даних, в якій зберігається повна інформація про всіх жителів України — з РАГСів, лікарень, банківські рахунки тощо, яка продається у відкритому доступі. Цю інформацію зливають ті ж самі органи влади», — зазначив Дмитро Драбик. На сюжет відреагував комітет Верховної Ради з питань національної безпеки наміром провести спеціальні слухання. А з СБУ повідомили, що закрили кілька центрів, які поширювали дану інформацію.
Автор та ведучий Артем Шевченко розповів, що вдавалося провести ефективні розслідування й «Агентам впливу» (НТН), внаслідок яких Держслужба лікарських засобів та виробів медичного призначення ініціювала впровадження нових стандартів якості для тест-систем перевірки компонентів крові. Завдяки роботі журналістів, соціальні служби зробили безкоштовний ремонт у помешканні неблагополучної родини; кілька довгих та виснажливих судових процесів, які привернули увагу «агентів», завершилися вироками на користь ображених у конфлікті або ж пом’якшенням покарання. «Водночас такі зміни не задовольняють нас ані кількістю, ані якістю», — резюмує Артем Шевченко. Він переконаний: журналістське розслідування «має привести до якісних змін у піднятій проблемі», а не лише застерегти глядачів.
Чому ж, здавалося б, такі резонансні теми та викриття не приносять змін? «Це говорить про неефективну владу», — робить висновок Наталія Катеринчук, керівник Департаменту інформаційного й громадсько-політичного мовлення каналу «1+1», з якою погоджуються журналісти-розслідувальники. У розслідуваннях про землю в Україні та сучасний стан медицини репортери ТСН «надали багато фактів порушень щодо конкретних людей, зловживань окремими органами влади, корупційних дій чиновників. На жаль, на даний момент мені невідомо жодного факту порушення кримінальних справ чи інших дій органами прокуратури, міліції внаслідок оприлюдненої ТСН інформації. Ми також не отримали жодної заяви щодо спростування оприлюдненої інформації». Подивимося, чи відреагує міліція на серію розслідувань «Жерсть мундира», у яких автор репортажів Жан Новосельцев розповідає про людей, які незаконно опинилися за ѓратами та визнали себе винними через катування співпрацівниками міліції, про історії кари без злочину та приголомшливі подробиці того, що зазвичай залишається поза міліційними звітами та офіційною статистикою МВС. Невідомо, чи зміниться ситуація з постраждалими, а ось автор уже почав отримувати погрози від анонімних осіб. Як повідомляє прес-служба «1+1», редакція звернулася до генерального прокурора України Медведька та голови Служби безпеки України Наливайченка з проханням забезпечити охорону авторові проекту на період створення та оприлюднення документального циклу.
Артем Шевченко погоджується, що корумповані владні інституції «здебільшого звикли не зважати на кричущі факти, виявлені медіа». Однак є ще й інша причина — низька якість самих розслідувань. Якісні розслідування вважаються в журналістиці вищим пілотажем, які вдаються далеко не кожному репортерові. Під час круглого столу, організованого «Телекритикою», перебіг якого опубліковано в цьому ж виданні, журналісти та експерти погодилися, що кваліфікованих вітчизняних журналістів дуже мало. Олексій Мустафін, віце-президент каналу СТБ з інформаційного мовлення, та Єгор Соболєв, за даними «Телекритики», висловили думку, що ЗМІ самі повинні шукати й виховувати для себе професійних журналістів-розслідувальників, вкладати в них кошти й підтримувати, а не вказувати, про що писати, а про що краще промовчати.
Постає й інша проблема з журналістськими розслідуваннями — бюджет. Сьогодні в арсеналі деяких журналістів-розслідувальників — приховані камери, мікрофони, інші технічні засоби. Це можуть собі дозволити великі загальнонаціональні медіа. Менші ж регіональні компанії іноді мають проблеми навіть із оплатою відряджень. Окрім того, кожен журналіст хоче відчувати себе в безпеці під час збору інформації. І хоча, за словами Єгора Соболєва, «на журналістів в Україні зараз можуть напасти хіба що повні ідіоти — це викликає велику протидію та ризики», розслідувальникам надходять позови до суду, погрози телефоном та електронною поштою, репортерам перешкоджають під час зйомок, просять не випускати матеріал або обурюються після виходу сюжету. У такій ситуації Олексій Демченко, кореспондент програми «Економічний підсумок тижня» на «Першому діловому каналі», не бачить стимулу й скаржиться, що «найчастіше за розслідування журналіст отримує по голові. Непроплачене розслідування невигідне нікому — ні людині, під яку журналіст копає, ні самому журналісту, який ризикує, ні керівництву ЗМІ, яке може отримати позов до суду, ні владі». Діяльність ЗМІ звузилася до ведення медіа-бізнесу, що має на меті, перш за все, отримання прибутку.
Шукаючи незалежну думку експерта щодо стану журналістських розслідувань у вітчизняному медіа-просторі, ми звернулися за коментарем до Наталії Лигачової, шеф-редактора проекту «Телекритика»:
— Ефективне розслідування розкриває реальні механізми процесів, що розслідуються, причини й наслідки того, що відбувається, називаючи тих, хто винен, дає фактологічний матеріал для можливої подальшої роботи відповідних органів, а також резонує з громадською думкою, створює прецедент типологізації конкретної ситуації. У радянські часи, коли була практика реагування держорганів на матеріали ЗМІ, я б обов’язково ще додала, що таке розслідування, врешті-решт, має закінчитися можливістю публікації тексту під рубрикою: «Газета виступила. Що зроблено?» Однак у наш час на це розраховувати не доводиться. Ефективні розслідування сьогодні є, та, на жаль, не так багато, як хотілося б. Перш за все, я назвала б «За вікнами» на СТБ. Заявили про себе «Хто хазяїн в Україні», але їх швидко прикрили. Журналісти, яких хотілося б виділити, — Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Олексій Степура, Євген Лауер, Єгор Соболєв, Костянтин Усов, Максим Біроваш, Артем Шевченко, Андрій Цаплієнко. Перш за все, необхідно, аби розслідування почали стосуватися реально значущих речей, щоб називали імена всіх високопосадовців, причетних до тих чи інших фактів зловживань, незважаючи на особистості. А це можливо, у свою чергу, тільки в умовах реально вільних ЗМІ, вільних від політичних та бізнес-інтересів своїх власників, за умови невтручання останніх у редакційну політику своїх ЗМІ. Також потрібна підтримка громадянського суспільства, громадських організацій — як у піарі результатів таких розслідувань, так і в підтримці журналістів, ЗМІ (зокрема — грантовій). Розслідування мають перетворитися з екзотики в нашому медіа-просторі на ходовий продукт, націлений на найвищі сфери та найсерйозніші проблеми. Тоді вже неможливо буде не реагувати на них, передусім — суспільству.
Резюмуючи сказане, зазначимо, що непроплачене розслідування все ж таки має свого замовника. Цей замовник — аудиторія ЗМІ. Саме для неї й працюють майстри журналістики. Журналісти впевнені: в Україні жанр розслідування рухається в правильному напрямі. Головне — продовжувати працювати й рости професійно. А якісні розслідування, у свою чергу, будуть цікавими й менеджерам самих медіа, адже кожен дбає про свій рейтинг. Можливо, скоро й на наших репортерів чекає український Уотергейт у журналістиці.
