Сергія Петровича Капицю по праву можна назвати легендою радянського телебачення. Він народився у Кембриджі, де у цей час знаходився в науковому відрядженні його батько — видатний фізик і лауреат Нобелівської премії Петро Капиця. Мати, у дівоцтві Крилова, — дочка прекрасного математика та кораблебудівника Олексія Крилова. З семи років жив у Москві, проте досі англійською розмовляє без акценту.
Понад 20 років вів на Останкіно програму «Очевидне-неймовірне», нині веде на каналі «Культура» передачу «Очевидне-неймовірне. ХХI століття». Член багатьох академій світу, в тому числі й Російської академії «Інтернет». Лауреат Державної премії і премії Калінги, яку вручає ЮНЕСКО.
«НЕ МОЖНА ВІЧНО ЖИТИ ПІД ВПЛИВОМ СТРАХУ»
Сергій Петрович характером вдався в батька — Петра Леонідовича. Відома історія його протистояння з Лаврентієм Берією, залишення роботи над атомним проектом. Незважаючи на неподатливість знаменитого фізика, Берія дуже поважав його і не дав знищити. Хоч вони жодного разу не зустрічалися і навіть не були знайомі, але листування між цими неординарними людьми було великим. Петро Капиця неодноразово заступався за колег — Ландау, Фока, Обереїмова. Більш того, витяг їх із в’язниці й табору.
— Сергію Петровичу, ви та ваш брат Андрій були досить великими хлопчиками, коли сталося протистояння вашого батька та Берії. Як ваша сім’я пережила цей момент?
— Ми всі були настільки дружні, що двох думок бути не могло: всі були на боці батька.
— А як же споконвічний страх, який переслідує «маленьку людину», перед державною машиною?
— Батько був дуже сміливою і мужньою людиною. Його упевненість мимоволі передавалася іншим. Крім того, ми добре розуміли, що вічно жити під впливом страху не можна, інакше він тебе роздавить. Звичайно, підстави побоюватися були. Скажімо, батько товаришував із відомим режисером Міхоелсом, і його трагічна доля (його вбили) могла бути «наукою» — така була реальність часу. І все ж ми намагалися не піддаватися...
— Ваш батько був видатним вченим, а якою він був людиною?
— Дуже зайнятою, завжди заглибленою у свої думки. Не пам’ятаю, щоб його цікавили наші шкільні справи або друзі... Справжня близькість між нами виникла у більш дорослому віці. Петро Леонідович був дуже вольовою і жорсткою людиною, в керованому ним інституті ніхто його владу й не оспорював. Чудово грав у шахи. Пам’ятаю, до нас приїжджав Василь Смислов, він був партнером батька.
— І що, жодних людських слабкостей чи земних інтересів?
— Він любив робити човни, а ми з братом допомагали йому. Все відбувалося за усіма правилами столярного ремесла. Згадую про це, як про найщасливіші години свого життя.
«НАШІ ВЕДУЧІ РОЗМОВЛЯЮТЬ «НА ФEНI»
— Сергію Петровичу, загальний рівень російського й українського ТБ залишає бажати кращого...
— Якість вітчизняного телепродукту на сьогодні жахливо низька. Тенденція до зниження загального рівня очевидна. Чому? Як це часто буває, риба гниє з голови. Провінційне ТБ бере приклад із Москви — її наслідують — у сфері політики, реклами і тих цінностей, які проповідує телебачення. Безперервний потік насильства, культ криміналітету, «менти» стають національними героями. Якщо ви уважно проаналізуєте мову наших телеведучих, то зауважите, що вона все менше і менше схожа на російську мову. Модна «феня». Ці процеси уявляються мені виключно серйозними і свідчать, на мій погляд, про розпад культури. Я про це говорив неодноразово публічно, в тому числі й на засіданні Ради у присутності Володимира Володимировича Путіна. Але заради справедливості потрібно визнати, що ми в цьому не самотні: те, що відбувається на телебаченні, — частина світового процесу. Але ви ж знаєте: якщо у них нежить, то у нас — холера. Ми любимо акцентувати непотрібне, коли наслідуємо — темперамент нації дає себе знати.
— Сьогодні дуже багато телевізійників вашого покоління виступають проти реклами на телебаченні...
— Знаєте, я багато їжджу і непогано знаю західне телебачення. Повинен вам сказати, що таких крайніх форм реклами, як у нас, там немає. Наприклад, безперервна реклама інтимних деталей... вашого жіночого життя. Там я цього не бачив. Крім того, наша реклама робиться вульгарно, халтурно і за копійки. Це також дуже істотний момент.
— Практики стверджують, що без реклами і грошей сьогодні неможливий розвиток ТБ.
— Безумовно. Але це повинно розвиватися під контролем держави. Такий контроль є скрізь. Скажімо, коли я був на Бі-Бі-Сі, то мене познайомили з людиною, яка є представником держави — «контролером» ЗМІ Бі-Бі-Сі. Наша розмова була довгою і відвертою. Йшлося про те, що ЗМІ повинні відповідати тим завданням, які ставить перед ними суспільство. «Ви тримаєте своїх журналістів на короткому повідку, ми — на довгому, і не знаю, хто ними краще керує, — сказав він мені. — ТБ не повинне розбещувати націю». Дуже близька ситуація в Америці.
— Добре, а хто і як контролюватиме ситуацію в пострадянських країнах, де досі живі традиції радянської цензури та телефонне право?
— Професійна гідність — кращий цензор. Крім того, це питання відповідальності. Такі явища, як Доренко, не повинні існувати. Зрештою, ці речі повинна обговорювати громадськість. Нещодавня історія з кисельовським НТВ це підтверджує. Вони кричали про те, що утискується свобода слова. Насправді, йшлося про інше: не можна нинішнього президента називати «крихітка Цахес». За такі речі в іншій країні позбавили б ліцензії. Припустімо, Президент невеликий на зріст, але він у сто разів культурніший і розумніший, ніж Єльцин... І потім, такі прийоми — порушення елементарної журналістської етики.
«ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ЧАСОМ БІЛЬШ ВАЖЛИВА, НІЖ ВОЄННА»
— Сьогодні у світі здійснюється велика інформаційна революція. Чи готові ми до неї?
— Справді, обставини у світі змінюються набагато швидше, ніж наша свідомість. І до цього, передусім морально, не готові не тільки ми, але й світ. Потрібні покоління, щоб відбулася ця перебудова в головах людей.
— Один із телевізійних ведучих у своєму недавньому інтерв’ю сказав, що інтелектуал — більше не герой нашого часу, а тим більше — не герой телеекрана…
— Категорично не згоден! Європейські країни приділяють величезну увагу освіті. Інтелектуальний потенціал нації — це не тільки майбутнє країни, але й певним чином її теперішнє. А телебачення саме повинне формувати громадські установки та моду на героїв.
Проблема лежить у дещо іншій області: на жаль, люди, які отримали хорошу освіту у нашій країні, — не запитані. За оцінкою нашого відомого економіста Сергія Глазьєва, «відтік умів» нашій країні коштував 100 мільярдів рублів. Такого інтелектуального відтоку не знала жодна країна світу.
— Знаю, що ви маєте намір відроджувати «Очевидне-неймовірне». Це буде інша програма, ніж та, яку глядач бачив на екрані декілька десятиріч?
— Думаю, вона повинна бути іншою — за темпоритмом, за подачею матеріалів, за колом запрошуваних гостей. Змінилися час, запити, отже, повинен змінюватися продукт.
— Ви є фанатом Інтернету. Чи не здається вам, що він цілком може сьогодні замінити телепрограми такого формату?
— Справді, інформацію можна почерпнути там. Але ми можемо дати орієнтири і трактування інформації, допомогти в її правильному освоєнні.
— Нині модні розмови про інформаційну експансію. Про те, що одного разу, мовляв, ми можемо прокинутися не в своїй країні. Наскільки серйозно існує така небезпека?
— А ми вже частково у цьому значенні спимо не в своїй країні. У нас є газети, радіостанції, телеканали, які належать не нам. Я пам’ятаю, багато років тому в посольстві Угорщини мені розповіли повчальну історію. Південна група радянських військ випускала малотиражку на території Угорщини. Була також радіостанція, яка вела мовлення для цієї ж групи військ. Угорці побачили тоді в цьому порушення свого суверенітету. І це правильно: інформаційна безпека часом важливіша, ніж воєнна.
— Ваші прогнози на розвиток ТБ у найближчі 10 років? Поки ми маємо ситуацію стагнації чи падіння?
— Поки падіння. Але я оптиміст. Тим більше, Росія досить непередбачувана країна.
— Вам комфортно жити сьогодні?
— У мене є можливість продовжувати дослідження, які мене цікавлять. Але час дуже тривожний — національні конфлікти, війна в Чечні... І я не можу не думати про це. Існує притча. У філософа спитали: яким був найщасливіший день твого життя? І він відповів: той, який буде завтра.
