Після відмови українського Суспільного мовника транслювати на телеканалі UA:Перший святкування 1030-річчя хрещення Київської Русі, коли десятки тисяч людей, здебільшого, вірян УПЦ КП, вийшли в Києві на хресну ходу, розпалилася гостра дискусія щодо цього.
Думки розділилися. Одні (менеджмент НСТУ) казали, що показ наживо святкових заходів за участю Президента Петра Порошенка на UA:Культура замість UA:Перший є цілком виправданим та логічним рішенням.
Інші побачили тут «короткозорість» керівників Суспільного мовника, нерозуміння ними реального значення події на тлі очікування отримання Україною Томосу або навіть почали підозрювати топ-менеджерів НСТУ в «зраді».
Питання віри є найбільш конфліктогенними з усіх можливих питань людського життя. Тому визначати, хто правий, а хто ні в питаннях навіть не самої релігії, а висвітлення релігійних подій, є заняттям невдячним і дещо небезпечним. Втім, промовчати теж не можна — релігія, хай що б хто казав, є для українців дуже важливою частиною їхнього життя. А якщо згадувати про роль православної віри в гібридній війні Росії проти України, то весь цей конфлікт із висвітленням, на жаль, набуває ознаки значущого та навіть концептуального.
ЛАТЕНТНІ ВІРЯНИ, АЛЕ НЕ АТЕЇСТИ
Багато мешканців України є свого роду латентними віруючими. Тобто, вони ніяк не проявляють свою належність до тієї чи іншої релігії та конфесії, поки в їхньому житті не станеться якоїсь значної події — весілля, народження дитини, поховання... або не настануть церковні свята. Тільки тоді ці люди, нарешті, йдуть до церкви і беруть участь у необхідних ритуалах.
Саме таких вірян більшість переважно у великих містах у центрі, на півдні та на сході.
За даними одного з останніх досліджень Центру Разумкова, ходять до церкви не менше ніж один раз на тиждень 13,1% опитаних мешканців України. На Заході цей показник становить 23,4% громадян, на решті території країни — в середньому 7%.
Ствердно на питання, чи відвідували вони церковні богослужіння минулого тижня, відповіли 23% респондентів. На Заході таких людей 48%, в Центрі — 19%, на Півдні — 14,9%, на Сході — 9,4%.
Але було б хибно вважати цю традиційну «релігійну пасивність» українців проявом атеїзму. За даними опитування, переважна більшість мешканців України — 71,7% — вважає себе віруючими людьми, в той час визнали себе атеїстами та невіруючими лише 7,7%.
Центр Разумкова представив ці результати соціологічного дослідження «Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення українських громадян: тенденції 2010 — 2018 рр.» навесні цього року.
Для 58,2%, за даними цього ж опитування, релігія є важливою. Практично стільки ж людей вважає Церкву інституцією, вартою довіри. Згідно з іншим дослідженням, що проводилося навесні поточного року в межах Дослідження настроїв громадян держав-учасниць Східного партнерства ЄС, Церкві довіряє 58% українців, а от, для порівняння, місцевій владі — 40%, урядову — 16%, парламенту — 12%, а політичним партіям — 11%
Немає підстав думати, що за кілька місяців настрої українців кардинально змінилися. Отже, з огляду на такі настрої мешканців України, чи цікаві для них новини зі світу релігії? Напевно, так. Принаймні трохи більше ніж половина мешканців України, за всіма ознаками мають, цікавитися матеріалами про життя церков та вірян.
На цьому тлі дивно спостерігати, як керівництво українського Суспільного мовника захищає своє право детально висвітлювати значні події в релігійному світі, святкування 1030-річчя Хрещення Київської Русі, не на основному каналі, UA:Перший, а на UA:Культура. Коментарі в «Фейсбуці» голови правління ПАТ «НСТУ» Зураба Аласанія про те, що «більшість жителів України не є вірянами чи парафіянами тієї чи іншої церкви взагалі» та про те, що «більшість — не просто переважна, а 9 з 10», викликають багато питань. Насамперед через невідповідність відомостей реальному стану речей в Україні.
Втім, відсутність трансляції святкових заходів щодо 1030-річчя Хрещення Київської Русі викликала обурення не тільки через її важливість ювілея для суспільства, а й через контекст, завдяки якому святкування цього року набуло додаткового змістовного навантаження.
НЕ ТІЛЬКИ ПРО РЕЛІГІЮ
Всім відомо, що вирішується питання про надання Вселенським патріархом Варфоломієм Українській православній церкві Томосу про автокефалію. До кінця 2018 року це рішення буде, радше за все, ухвалене. Тому заходи, присвячені 1030-річчю Хрещення Київської Русі цьогоріч мали не тільки суспільне значення, але є частиною грандіозних геополітичних процесів. (З цієї точки зору, до речі, апріорі некоректним є опитування «Детектор медіа» «Релігія vs політика. Чи мав «UA: Перший» транслювати ходу до Дня Хрещення Русі?». Ця подія за визначенням була політичною, це беззаперечний факт. Втім, здається, нерозуміння місця та ролі релігії в суспільно-політичному житті сучасного світу є рисою, притаманною значної частині української журналістики.)
Отримання Україною своєї національної церкви, без перебільшення, є важливою віхою становлення Української держави, а не суто «подією церковного життя».
«Я спробував пригадати, які події української та протоукраїнської історії я можу поставити в один ряд з очікуваним Томосом. Знайшов лише чотири», — констатував Олексій Панич, науковець, філософ, член Наглядової ради НСТУ. Це, на його думку:
«1. Рішення Володимира «хрестити Русь» (виконано у 988).
2. Ланцюжок взаємопов’язаних церковних подій ХV — ХVІІ століть:
а) Флорентійська унія (1439);
б) відокремлення московської гілки київської митрополії (1448);
в) визнання Константинополем московської митрополії з підняттям її до статусу патріархату (1589);
г) Берестейська унія, тобто перехід польсько-литовської гілки київської митрополії під омофор Ватикану (1596);
д) відновлення Константинополем православної київської митрополії (1620);
е) підпорядкування цієї митрополії Москві (1685) і суперечливе визнання цього підпорядкування Константинополем (1686).
3. Переяславська рада, присяга на вірність московському цареві (1654).
4. Рішення Верховної Ради проголосити незалежність України + референдум про незалежність (1991).
5. П’ятою подією, поряд з цими, я ставлю очікуваний Томос», — написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» Олексій Панич.
Своєю чергою науковець, історик Олександр Палій, не обмежився суто теоретичним осудом дій Суспільного мовника, а звернувся до Наглядової ради Суспільної телерадіокомпанії України із відкрити листом, в якому звернув увагу «на низку грубих порушень мети, принципів та завдань діяльності ПАТ «НСТУ», заявлених у її Статуті», зокрема, на «обурливий для багатьох громадян факт, що телекомпанія фактично проігнорувала трансляцію заходів, присвячених отриманню Українською Церквою Томосу про Автокефалію». Згадуючи помилкові висловлювання голови правління ПАТ «НСТУ» щодо невеликої частки вірян серед громадян України, Палій зазначає, що «Аласанія проводить політику телекомпанії не для тієї України, яка є насправді, а для вигаданої ним чи для кола своїх знайомих», а «для голови правління ПАТ «НСТУ» такий підхід є явною ознакою професійної некомпетенції».
На думку історика, про «некомпетентність голови правління свідчить і глядацький рейтинг телеканала (найгірший серед загальнонаціональних каналів і найнижчий за весь час існування телеканала)».
«Якщо врахувати численні скандали, які супроводжують діяльність НСТУ [тут Палій перелічує низку контраверсійних подій, що відбувалися на Суспільному та навколо нього], то, вочевидь, — на його думку, — настав час руба ставити питання про втрату довіри до голови правління як підставу його звільнення ...Наглядовою радою».
Голова НР ПАТ «НСТУ» Тетяна Лебедєва в коментарі сайту «Суспільне. Детектор медіа» зазначила, що «Наглядова рада не може реагувати на пости в соцмережах. Якщо звернення офіційно надійде до Наглядової ради, ми його обов’язково розглянемо, проаналізуємо всі обставини та зробимо оцінки».
Отже, ігнорування хресної ходи може вилитися в кадрові зміни на Суспільному — яких, слід зауважити, з нетерпінням чекає багато політиків, і не в усіх них лише добрі наміри.
Втім, конфлікт навколо висвітлення НСТУ святкування Хрещення Київської Русі має дуже глибоку природу, і, звісно, не обмежується обговоренням компетенцій керівництва телерадіокомпанії.
КОНФЛІКТ, ЯКИЙ НЕ МАЄ ВИРІШЕННЯ
Окрім одвічного обговорення відносин держави та Церкви, суспільства та держави, суспільства та Церкви, є й інший, не менш важливий привід для дискусій. Дещо утрировано його можна викласти так: чи має Суспільний мовник
1. займати «державницьку позицію»,чи він
2. має бути «над державою» або «поза нею»?
Безумовно, перше, кажуть люди, які чекають від колективу НСТУ відданості інтересам своєї країни. Безумовно, друге, кажуть люди, які виступають за пріоритет наднаціональних, загальносвітових та глобальних цінностей над національними, локальними, «країновими» інтересами.
Хтось каже про соборність національної держави, про спільність мови та віри. Хтось — про сучасну світську мільтикультурну спільноту... Очевидно, що президент та його оточення будують одну державу, а Аласанія зі своєю командою — зовсім іншу. І підхід Суспільного мовника до висвітлення 1030-річчя Хрещення Київської Русі та його критика — лише черговий приклад цієї безкінечної дискусії «яку державу ми будуємо?», дискусії, яка в нас почалася як мінімум ще 28 років тому, але так досі і не завершена.
