Розмовний жанр, а тим більше інформаційно-пізнавальні програми, — не в пошані у більшості комерційних радіостанцій. Тому кожен подібний проект мимоволі привертає увагу. З початку нового сезону на радіо «Nostalgie» виходить нова програма доктора історичних наук і нашого автора Юрія Шаповала «Тіні забутих предків». Нагадаємо, що раніше в ефірі цієї радіостанції виходила його програма «Жизнь замечательных людей». Новий проект присвячений відомим і маловідомим українцям (історичним персонам, діячам мистецтва, вченим тощо). І, на відміну від попереднього, виходить українською мовою. «День» запропонував Юрію ШАПОВАЛУ докладніше розповісти про програму.
— Iз чим пов’язана зміна «спеціалізації» — з «видатних» людей узагалі («Жизнь замечательных людей») на історії про видатних українців («Тіні забутих предків»)?
— Програма «Жизнь замечательных людей» була в ефірі два роки. І хоча вона користувалася популярністю й мала свою слухацьку аудиторію, я якось поступово почав доходити висновку, що свою «культуртрегерську» місію певною мірою вичерпав. Одначе директор станції «Nostalgie» Євген Чернявський мав інший погляд. Він запропонував мені вести й далі авторську програму. Я почав думати, щоб це могло бути, але — скажу чесно — до «Тіней» не додумався. У мене був інший проект, не менш цікавий, який, можливо, колись ще буде зреалізований.
— А кому належить ідея дати програмі таку назву? Наскільки, на ваш погляд, вона відповідає змісту: чи дійсно українці не пам’ятають своїх попередників?
— Ідея використати назву твору Михайла Коцюбинського для назви програми прийшла в розумну голову Євгена Рибчинського. Він нині не опікується прямо радіостанцією (хоча був одним із її фундаторів), але цікавиться тим, як працює «Nostalgie», чим живе. Так ось, у серпні у нас iз ним відбулася розмова про різні речі, в тому числі й про те, якою буде моя наступна (після «ЖЗЛ») програма. Під час нашої дискусії постало питання про те, як же її назвати. У мене, як я вже сказав, були свої ідеї, але Рибчинський мене «перекував» майже одномоментно, запропонувавши таку назву і амбітну концепцію (оскільки йдеться про використання матеріалів української історії).
На жаль, українці часто забувають про своїх предків або вважають їх приналежними до якоїсь іншої нації. Є ще один важливий момент. Україна єдина, але у її різних географічних частин — тіні різних предків. І не треба цим особливо перейматись або сумувати з цього приводу. Це слід просто враховувати і — боронь Боже — не нав’язувати комусь «єдино правильне» бачення чи інтерпретацію історії.
Iз самого початку дав собі слово не робити цього у своїх програмах і я. Колись англійський історик Норман Дейвіс написав: «Добрі історики повинні зiзнаватися в своїй обмеженості. Найгіршими істориками є ті, що уявляють себе вільними від будь-яких упереджень». От і я не роблю вигляд, ніби для мене все остаточно зрозуміло в українській історії. Скоріше, «Тіні» будуть спробами наблизитись до такого розуміння.
— Оскільки у вашої нової програми більш вузька спеціалізація, ніж у попереднього проекту, а виходить вона так само п’ять разів на тиждень, то чи не доводиться вам стикатися з труднощами при виборі героя для чергового випуску програми? Якими критеріями ви при цьому керуєтеся, обираючи той чи інший персонаж?
— У «ЖЗЛ», як правило, я «прив’язувався» до тієї чи іншої дати (день народження чи смерті героя розповіді, день, коли сталася подія, в якій він брав участь чи відігравав ключову роль тощо). В «Тінях» я цього прагну не робити (або роблю рідко). Це значно розширює поле дії. Головний критерій при виборі теми чи персонажа абсолютно простий: головне, щоб було цікаво слухати цю програму. Саме тому для мене однаково цінні Роксолана та Богдан Хмельницький, Михайло Максимович і Микола Глущенко, княгиня Ольга та Григорій Орлик, Соломія Крушельницька й нікому невідомий Михайло Іваничук… Так само цікаві й неукраїнці, які писали про Україну (наприклад, француз Проспер Меріме та американець Джеймс Мейс).
Я розповідаю не лише (а може й не стільки) про людей, а про події, контраверсійні, невідомі або маловідомі історичні колізії, пов’язані з історією України та її сьогоденням. А це, як ви розумієте, справжнє невичерпне джерело, справжній «клондайк» для авторської передачі.
— В анонсі програми «Тіні забутих предків» згадувалося, зокрема, про те, що вона буде розповідати про внесок українців у світову історію. Наскільки вагомим, на вашу думку, є цей внесок?
— Внесок був, є і він незаперечний, але я не будую свої програми за принципом «Україна й решта світу». Я категорично проти спроб під будь- яким претекстом «поліпшити» українську історію. В одному з підручників українознавства моя знайома німкеня кілька років тому вичитала дослівно таке: українство — явище космічне. Я дотепер пам’ятаю сумні очі тієї знайомої та її запитання: а німці або французи тоді ж яке явище?
Програма «Тіні забутих предків» не буде засобом тиражування ненадійних і фальшивих версій української історії. До речі, перша передача «Тіней» вийшла в ефір першого вересня цього року. Я тоді сказав, що цього дня розпочинається новий навчальний рік, діти відкривають шкільні підручники, в тому числі й історії. Дуже мені хочеться, щоб у тих підручниках було якомога менше глупоти, псевдопатріотичного кокетства і самовихваляння. А побільше розуміння того, що українці зі своєю непростою історією, з «тінями» своїх предків не самотні у цьому світі. Тому вчитися варто не лише на власному історичному досвіді, а й на досвіді інших, не забуваючи, як ми насправді виглядаємо в очах усього світу.
— Наскільки легко переключатися з наукової діяльності на роль популяризатора історії? Як часто ви користуєтеся при підготовці програми власними професійними наробітками? Чи частіше доводиться користуватися іншими джерелами?
— За ці роки я привчився до такого «переключення», хоча часом воно не буває аж таким легким. Моя робота в академічному інституті переважно не шкодить, а допомагає, особливо коли йдеться про події того періоду, яким я займаюсь професійно. Жорсткий ритм підготовки до програм змушує мене постійно читати доволі широке коло літератури. Це важко з огляду на перманентний цейтнот, але примушує замислюватись над тим, що здавалося відомим чи банальним, бачити якісь нові грані тих або інших подій.
— Яка, на вашу думку, ефективність подібного історичного радіолікбезу?
— Не знаю і навіть над тим не думав. Гадаю, це запитання до керівництва радіостанції «Nostalgie». Втім… Наведу один приклад. Він дещо курйозний, але втішний для мене. Якось в ефірі була програма, присвячена Юлії Тимошенко, її біографії та сходженню «нагору». Перший випуск програми вийшов в ефір, а другий з якихось причин ні. І хоча попереду була ще передача о 19.15, директорові студії подзвонив якийсь бізнесмен. Він сказав, що спеціально відклав ділову зустріч, щоб прослухати той другий випуск, а радіостанція його підвела. А оскільки відкладена зустріч має відбутися під час третього ефіру програми, цей чоловік не зможе почути те, що хотів. І тоді Євген Чернявський знайшов вихід: він запропонував прослухати запис програми негайно, по телефону. Включили плівку, а від бізнесмена по закінченню програми пролунали вже не претензії, а слова подяки. Це для мене певною мірою кафкіанська ситуація, але все, про що я розповів, — правда.
— Ви — один iз постійних авторів проектів газети «День» — «Україна Incognita» та «Історія та «Я». У чому ці проекти перетинаються з вашою радіопрограмою?
— Я пишаюся тим, що мав і маю честь бути учасником цих проектів. У принципі мета проектів і програми «Тіні» збігаються, а тому я уважно слідкую за тим, що друкує «День» у названих вами рубриках. Бажаю, щоб ці проекти продовжувались і надалі, а головному редакторові газети висловлюю ще раз свою вдячність за повагу і за некон’юнктурне ставлення до історичної проблематики.
