Десять років тому, коли почали ховати «найважливіше з мистецтв», коли руйнувалися прославлені у світі наші кіностудії, чудові школи наукового і документального кіно, — можновладців попереджали: ви губите мораль народу, його освіту та мистецтво. Майбутнє. Начальство заспокоювало: потерпіть, ось піднімемо економіку — тоді й вам допоможемо, і пробудяться екранні мистецтва. Минуло десять років. Що там зі зростанням економіки — ми знаємо! У тій же руїні екранні мистецтва. Проте пишним цвітом розквітло нове й багатоканальне ТБ. Воно зрозуміло вимушене веління часу...
«ПОРЯТУНОК ПОТОПАЮЧИХ — Є БЛИЗЬКІСТЬ ДО НАРОДУ»
(Із закликів великих і малих каналів до річниці інтерактивного ТБ)
«Хай живе наш народ — активний (пасивний) будівник... і наш телеглядач!»
«Чуйно тримайте руку на пульсі життя народу! Скрізь впроваджуйте піпл-метри в гущу народних мас!.. Клієнт завжди має рацію!.. Хто замовляє музику?!.. Полум’яний привіт піплу, який схаває!..»
«Хай живе передовий загін наших дорогих одноклітинних!.. Більше музики — менше розмірковувань!.. Слава нашим трудящим і пенсіонерам — активним глядачам наших еротичних, бандитських, скандальних, віртуальних, банальних та інших інтерактивних програм!..»
«Полум’яний привіт учасникам суцільної вестернізації країни!»
...Тепер без краплі іронії віддамо належне тим, хто за наших умов не розгубився i створив нові самостійні канали, поплив ними вперед на сучасному технічному та професійному рівні, несучи в маси свободу інформації та видовищ! Нарешті!
Як людина не стороння і така, яка знає лідерів комерційного ТБ, відмічаю їх справді титанічну та нервову працю — бо немає нічого шкідливішого для розуму та здоров’я, аніж робота на ТБ: це щоденне підкидання снопів до його всепожираючої молотарки, діставання грошей, залучення спонсорів.
КОМУ ЗАГРОЖУЄ НЕБЕЗПЕКА?
Але для кого ж може бути особливо небезпечним це «найшкідливіше з мистецтв»? Виявилося — для телеглядачів. Точніше — для народу. Фактично — для народних мас. Блюзнірство кажу. Але розберемося...
Незворушно, поруч із формулою «товар — гроші — товар», стоїть залізна формула — «програма — рейтинг — реклама». Чим більше реклами, чим більше глядачів дивиться передачі, улюблені народними масами, — тим життєздатніший канал. Чудово й демократично. А також — взаємовигідно народу та телевізійникам.
Однак за останні роки я зі здивуванням став виявляти якісь дивні риси нашого народу (а іншого народу в нас немає) в частині позитивного сприймання вельми сумнівних у моральному та професійному плані передач чи телепродуктів «з поганим запахом».
«Народ завжди має рацію». Тоді чого ж він спочатку лає начальників, а потім звично їх висуває, обирає рік у рік у народні депутати та ще більші начальники? Чому він стільки терпить це страхітливе життя на своїй благодатній землі і згоден з тим, що «не так уже погано в нашому домі»? Чому з цікавістю, але без обурення спостерігає народ за сценами вбивств, насильства, калічення тіл і душ, блювотину бандюг та їхнє шикарне життя, яке нове покоління вже давно хоче наслідувати? Плюс нібито гумор, нібито співчуття, безперервне гарчання озлоблення або заспокійлива мильна патока.
Дослідники й борці за рейтинг відповідають: а це вільний ринок, це справжня демократія, це свобода вибору. Хочеться тихенько спитати: а може, нарівні з демократією, у нас більше байдужості (до людини) і озлобленості (проти неї ж)?
Значить, рейтингове ТБ не винне, так само, як і коні. Телеглядач все одно вибиратиме те, що йому подобається. Завдання каналу в тому, щоб широкі маси вибирали наші програми. Заради цього — підемо на все (можливо, з прошарками пристойних програм для меншості)!
І міцніє хвиля нерейтингових (а тому непотрібних) сфер на комерційних телеекранах: музика серйозна і народна, опера і балет, українська мова і джаз, дитячі програми і науково-популярні жанри, легка і важка атлетика, поезія і, не дай Боже, філософія...
А ЯК У ЛЮДЕЙ?.. І КОНЕЙ?..
Я писав про цей цикл «Чому в нас немає таких своїх...» Я ставив за взірець програми старого і розгромленого НТБ. Наводив як приклад програми одночасно і популярні, і високохудожні: «В нашу гавань заходили корабли», «Итого» з надзвичайно дотепним за формою і змістом Шендеровичем. Наводив як приклад майстерність найкращого інтерв’юєра світу Ларрі Кінга. Намагався пояснити, чому «Що? Де? Коли? « — новаторська за формою та розумом програма.
І що? Прийшли до убогих мільйонерських телевікторин. З’явився Отар зі своєю нецензурщиною і «Великим... кушем». Усі ці «Вікна» і «Гареми» демонструють на далеких курортах примітивні пристрасті і обмежених людей. На рівні «хрестиків-нуликів» на золотому пісочку. «Та це ж гра!» — вигукують послідовники — продюсери критичного, соціалістичного і реал-ТБ реалізму в тропіках.
На що я замахнувся? На політику пана Рейтинга і єдиного шляху існування та розвитку!? Так у всьому світі! Це неправда!
У тому світі, звичайно, є програми і безсоромніші за наші. І там працюють і імідж, і рейтинг. Але існує фінансування і високочолих каналів і програм: з історії, освіти, спорту, географії, науково-популярні — на кшталт розкішного «Дискавері», духовні, з мистецтва — франко-німецьке «Арте». Знаходяться кошти й на благородне ТБ, а не лише на мас-культуру. І в багатіїв. І в держави.
ПОДАЙТЕ НА ВИЖИВАННЯ
Чи знаєте ви, що в усіх цивілізованих країнах (навіть у Росії) уряди спеціально фінансують і підтримують дитячі та просвітницькі програми? Всі, окрім нас. Для блага майбутніх поколінь! Наш багатостраждальний державний канал «Культура» працює практично без фінансування. Вже багато місяців йому й усім обласним телеорганізаціям не виділяють коштів навіть на зарплатню та гонорари за зроблену й показану продукцію. Сталі злидні духу й уміння.
На комерційних каналах дитячі, просвітницькі, духовні, інтелектуальні програми нерейтингові. Фронт виховання дебільного суспільства змикається. А ви ще запитуєте: чому з усіх мистецтв найшкідливішим є ТБ?
Що виходить? Робиться телебізнес, тобто заробляються гроші. На здоров’я! Ваше.
Але тоді дайте на екранах біжучим рядком попередження відповідного міністерства: «Перегляд наших передач шкідливий для духовного здоров’я нації».
Але, можливо, на порівняно багатому рейтинговому ТБ з його технікою та майстрами народжуються нові форми мистецтва, квітне новаторство? На жаль, у міру зростання вульгарності (майже забуте поняття, яке перестало бути лайливим), екран і в Росії, і в нас особливо (призи на фестивалях будуть завжди, в міру роботи фестивалів) професіонально деградує. Замість новаторства форми та змісту — інтерактивні «нові формати», де немає ні форми, ні зрозумілого змісту. Чи багато в нас яскравих і професійних зірок спалахнуло за останні роки? Де класні репортажі, глибока аналітика, дотепне шоу, справжня режисура та сценарні задуми? Привчити до «рідкого мила» шоу-бізнесу — можна. Якщо відлучити глядача від Фелліні та Піаф, Л. Костенко та В. Познера, української пісні.
— Нема чого нас повчати чи виховувати глядача, — говорять комерційні телевізійники. — Треба йти йому назустріч!.. Якщо він сам захоче послухати Бетховена або вчену людину, побачити М. Приймаченко чи авангардистський джаз — тоді й ми з радістю відгукнемося. Народ сам вибирає.
Покопавшись у пам’яті, насилу знайшов там одну цитату з Вольтера: «Зруйнуймо безчестя!...» Вибачайте за екстрим...
