Під час київської частини акції «Хвиля свободи» «День» звернувся до відомих представників вітчизняних ЗМІ із запитанням «Що є найбільшою загрозою свободі слова в Україні?» . Оскільки ми вважаємо, що одноразовими акціями проблеми не вирішити, ми продовжуємо друкувати ці думки. Вважаємо, що багато висловлених у них оцінок зможуть допомогти — і не тільки законодавцям у розробці необхідних важелiв, але й тим журналiстам, кому по-справжньому небайдуже, чи буде розвиватися наша преса як «сторожовий пес демократії» чи ж як — хай більш витончена, але все ж давно нам знайома машина для промивання мозків.
Гліб КОРНІЛОВ, СТБ:
— Обговорювати владу як таку чи пострадянський менталітет набридло. До того ж при такій постановці питання свобода слова виглядає як певна апріорна данність. Насправді є тільки рухливий кордон між свободою і несвободою, і потрібні постійні зусилля навіть для збереження status quo, не кажучи вже про розширення зони вільного слова. Зберегти свободу слова, яка існує, а, тим самим, збільшити її можна лише за рахунок зростання професіоналізму журналістів та редакторів. Треба добитися більш шанобливого ставлення політико-адміністративної і ділової еліти до ЗМІ. І тільки за рахунок зростання професіоналізму менеджерів, окремі ЗМІ можуть набрати великий запас фінансової й організаційної міцності, який їм допоможе вистояти в тих чи інших політичних колотнечах.
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, «1+1»:
— Залежність олігархів, які володіють ЗМІ, від владних структур. Це не те що небезпека — це запорука цієї загрози. Також те, що суспільно-політичні видання не є прибутковими, тому і не можуть бути незалежними. Також болісне ставлення до критики пресою високих владних структур. Журналісти законодавчо не застраховані від безконечних позовів — вони не можуть казати правду, не будучи впевненими, що за ці слова їм не доведеться розпродати все своє майно. Мені можуть закинути опоненти: «Адже ти можеш говорити про реальний стан свободи слова, друкувати свої думки із цього приводу». Так, можу, але за десять років демократії це малий здобуток.
Олександр ТКАЧЕНКО, «Новий канал»:
— Нерозвинені ринкові механізми, які не дозволяють мас-медіа бути прибутковими. Брак політичної культури в суспільстві та нерозвиненість законодавчої бази.
Іванна КОБЕРНИК, журналіст:
— На мою думку, свободі слова загрожує те ж саме, що й українським реформам, суверенітету, міжнародним зв’язкам тощо. А це — запущений соціально-економічний стан, законодавство, згідно з яким рахунок на користь тих, «у кого більше прав», завжди 1:0 (або 150 000 грн.:0, або 5 000 000 грн.:0), брак відповідної волі до змін, страх, низький освітній рівень... Та, окрім цього, — попередні успіхи влади й окремих власників ЗМІ в процесі «стирання пам’яті» журналістів про те, що таке свобода слова. Методи, використані на президентських виборах, на референдумі навіть не довелося застосовувати на повну силу — було достатньо згадки, «як це було», щоб у більшості ЗМІ прокинулася інтуїція та здатність розуміти різноманітні натяки. Звичайно ж, ніхто не стверджує, що все безнадійно, ніхто не заперечує природної залежності членів суспільства (в т. ч. журналістів) од конкретних обставин. Сьогодні, наприклад, є шанс використати конкретну обставину — схильність депутатів до щедрих передсвяткових жестів — і напередодні українського Дня журналістики досягти законодавчого обмеження сум відшкодування моральних збитків, «завданих» пресою. А тепер забудьте все, що перед цим прочитали. Це не в журналістів є шанс. Він є в законодавців. Шанс довести, що демократія не завжди закінчується там, де починаються інтереси посадових осіб.
Тетяна ТРОЩИНСЬКА, «1+1», випусковий редактор:
— Найбільшу загрозу свободі слова в Україні становлять самі журналісти. Низька освіченість і брак професіоналізму, безвідповідальність (перед самим собою та перед аудиторією за те, про що ведуть мову) і невміння скористатися свободою, яка років із 3-4 тому зароджувалася- таки. Низька корпоративна згуртованість.
Василь КЛИМЧУК, ТРК «Ера»:
— Якщо йдеться про конституційну норму, то, як на мене, свободі слова в Україні нічого не загрожує. На жаль, цією нормою дуже часто і недбало розмахують, як прапором. Якщо ж вести мову про практичне застосування свободи слова в українському варіанті, то за стовідсоткове її відображення у вітчизняних ЗМІ рекламодавець не дає рекламу. Тому і кожен живе зі своїм тлумаченням поняття «свобода слова».
