Нещодавно впродовж одного дня я наштовхнувся в Інтернеті на два цікавих блога, автори яких зачепили одну й ту саму тему. Переповідати не стану — просто процитую їхні ключові моменти.
Перший блог належить Уріелю Штерну, який іменує себе громадським діячем. Його я наводжу повністю — щоб не було закидів до мене та «Дня»:
«Сначала были погромы...
В украинском пространстве все чаще стали раздаваться призывы физического уничтожения евреев. Это уже не просто одиночные выпады, «привычные» ругательства, характерные издевательства по национальному признаку. Подобные заявления начинают носить системный характер.
А мы хорошо знаем! Если на сцене появляется ружье, то рано или поздно оно выстрелит! Свои призывы антисемиты подкрепляют «аргументами»: фотографиями Гитлера, фотографиями жертв Освенцима, фотографиями массовых расстрелов евреев, в том числе и фотодокументами по расстрелам в Бабьем Яру. Все это можно легко найти в украинском «Фейсбуке».
Антисемиты не прячутся. Это — реальные люди, с реальными фамилиями, с реальными адресами, с реальными фотографиями.
Я хотел бы задать украинским властям и спецслужбам очень простой вопрос: вы отдаете себе отчет в том, что будет дальше? Что последует за призывами в социальных сетях? И какие цели преследуют те, кто активизировал эту тему в украинском обществе? Как скоро на улицах украинских городов появится свастика? Когда на Крещатике появятся люди, которые будут кричать нам в лицо: «Heil Hitler!» И как скоро они открыто перейдут к еврейским погромам?
Нам не страшно. За многие века ненависть к моему народу только сделала мой народ сильнее. Мы превращались в одно крепкое целое, в нацию, единую по-настоящему. Но обостренный инстинкт заставляет нас моментально реагировать на любые проявления нетерпимости в обществе. Именно благодаря нашей реакции — мы выживаем. А вот выживет ли власть, которая не замечает антисемитских призывов или просто не хочет их замечать? Как говорил один американский писатель, евреи служат своего рода «системой раннего обнаружения» безнравственности для всех остальных».
Другий блог належить поетові й народному депутату Євгену Рибчинському. В ньому автор розповідає, як його вкотре заблокували на «Фейсбуці» (на цілий місяць) за текст, який він дублює у своєму блозі. Ось головне з цього тексту: «Невеличкий екскурс в історію для фанів генерала Ватутіна і супротивників Шухевича.
Дехто каже, що цитата Жукова про «топить хохлов в Днепре» — це фейк. Можливо. Проте жертви битви за Дніпро перевищують найкривавішу військову операцію людства — битву під Сталінградом. І це вже факт, абсолютна і переконлива істина.
...Доктор історичних наук, викладач Київського державного університету ім. Шевченка Віктор Король вказує на майже повну відсутність переправ через Дніпро: станом на 22 вересня 1943 року, в розпал переправи, на Букринському плацдармі знаходилося всього 16 понтонів. До 29 вересня 1943 року жодна з радянських армій не мала понтонних мостів на Дніпрі, що не дозволяло здійснювати в необхідних розмірах переправу на Букринський плацдарм військ, боєприпасів, техніки та палива. Через нестачу палива арміям фронту не була надана ефективна допомога авіацією.
«Першими через Дніпро під страшним вогнем переправляли бійців штрафних батальйонів, — свідчить Король. — Солдати пливли, тримаючись за дерева, колоди, дошки, і тонули тисячами».
«Ми просто не вміли воювати. Ми залили ворогів своєю кров’ю, завалили своїми трупами», — пише письменник Віктор Астаф’єв, безпосередній учасник тих боїв.
Історики стверджують, що загальні втрати Червоної армії під час битви за Дніпро становили понад 400 тисяч осіб.
...Із 400 тисяч загиблих за ці чотири місяці радянських солдат більшість загинула у вересні-жовтні саме на Букринському плацдармі. Значну частину з них складали так звані чорносвитники — цивільні із щойно взятих Червоною армією населених пунктів, силоміць мобілізовані комплектаційними підрозділами військових частин.
Більшість цих жертв — на совісті керуючого операцією генерала Ватутіна, який навіть дітей зі звільнених окупованих територій України заганяв у крижану дніпровську воду і топив... І нехай той, хто захищає чорне ім’я сталінського генерала- українофоба, спробує в середині жовтня в одязі перепливти Дніпро. Навіть без кулеметного вогню і без тисяч трупів на воді. Допливе — нехай поставить монумент Ватутіну в себе на балконі! І не забуде надіти колорадську стрічку на свою ватну дупу. Якщо, звичайно, допливе!»
А тепер порівняймо обидва тексти і замислімося.
Як на мене, те, що Рибчинський говорить правду, не викликає сумнівів. Надто багато вже свідчень блокування «Фейсбуком» тих, хто не те що використовував «мову ворожнечі», «розпалював» і «підбурював», а просто цитував вірші Шевченка чи вів мову про часник сорту «москаль» або згадував голову Закарпатської облдержадміністрації. Не раз утрапляв під бан, скажімо, знаний одеський художник Олександр Ройтбурд і багато інших знаних дописувачів. Ну, а те, що Штерн говорить правду (в сенсі наявності у ФБ специфічного ґатунку текстів і картинок), теж приймемо за правду.
І якщо обидва тексти правдиві, то гіпотезу про те, що український сегмент «Фейсбуку» контролюється російськими спецслужбами і використовується ними у війні проти України, можна вважати доведеною. Бо ж на місяць блокують Євгена Рибчинського невідомо за що (за згадку Шухевича? За критику на адресу сталінських полководців? За «мову ненависті» щодо тоталітаризму? Чи за слово «українофоб» на адресу генерала Ватутіна? До речі, тут у блогера помилка: українофобом генерал не був, бо цей уродженець Слобожанщини мав українське коріння і родове прізвище «Ватутя», лихо ж у тому, що Ватутін настільки боявся Сталіна й Жукова, що наказав форсувати Дніпро та наступати на Київ із Букринського плацдарму, хоча як добре освічений генштабіст добре розумів ідіотизм і злочинність цих наказів). А от персонажів з антисемітськими закликами, з посиланнями на Гітлера, з усіма тими речами, про які пише Штерн, виходить, чогось не блокують і не викидають із ФБ, їх там чимало і вони почуваються вільно... Тож, як писав російський поет українського походження Володимир Маяковський, «якщо зірки запалюють, значить, комусь це потрібно». Кому? Риторичне запитання...
Ще одне. Штерн чогось звинувачує у тому, що у «Фейсбуку» повно нацистських закликів, не команду Марка Цукерберга, а українську владу та спецслужби, які просто фізично не можуть заблокувати поширення екстремістських закликів у ФБ — хіба що взагалі його вимкнути в Україні...
І чи не здається вам, що звинувачення українців у ледь не тотальному антисемітизмі — це очевидний перебір? А твердження, що все лихе, мовляв, починається з єврейських погромів і погроз на адресу євреїв, — чи повна некомпетентність, чи навмисна брехня. Більшовики, як відомо, таких погромів не чинили, натомість узимку 1918-го в окупованому Києві розстрілювали за українську мову, а наступного року забороняли «Наталку Полтавку» за те, що вона виконувалася «на этом контрреволюционном языке». Ба більше: в СРСР уже знищили мільйони українців і казахів, вибили майже всю кримськотатарську інтелігенцію і більшу частину української, вже почали депортації за етнічною ознакою (корейці, поляки, українські німці), а от із антисемітизмом допіру запекло боролися (на державному рівні він з’явився під час т. зв. «Великой Отечественной», але це окрема тема). Та й італійські фашисти аж до кінця 1930-х не просто були толерантними до євреїв: до уряду входили етнічні євреї, а Муссоліні заявляв про те, що антисеміти в чорних сорочках, мовляв, ганьблять горде ймення фашиста та всю партію. І навіть гітлерівці з початку 1935-го до кінця 1938-го не влаштовували погромів, навпаки, залучали євреїв до участі в олімпійських командах... Тож «індикатор» Штерна — фальшивий і вкрай небезпечний у сенсі суспільно-політичної дезорієнтації. Інша річ, що і більшовизм, і фашизм, вчинивши вже страхітливі злочини, врешті-решт прийшли до антисемітизму — проте далеко не одразу, і це, знов-таки, інша й непроста тема.
Чи, може, панові Штерну видається, скажімо, що Ігор Лосєв, критикуючи у «Дні» Вадима Рабиновича і Євгена Червоненка за їхні виступи та дії, тим самим закликає до єврейських погромів?
Утім, мабуть, достатньо. Розумний — усе зрозуміє, чи не так?
