Спостерігаючи за програмною політикою українського телебачення, складається враження, що воно прагне зовсім позбавити себе від обтяжливого прогресивного глядача. І йому це вдається, адже багато хто з таких глядачів уже виніс свій «ящик» на смітник. Щоправда, найпоміркованіші з них ще вірять у перемогу розуму в інформаційному просторі.
Про необхідні пропорції культури та серіального закадрового сміху на нашому телебаченні «День» поговорив із письменником Андрієм КОКОТЮХОЮ, художником Станіславом ПЕРФЕЦЬКИМ, музикантом-мультиінструменталістом Олексієм КАБАНОВИМ, а також галеристом і музикантом Павлом ГУДІМОВИМ.
«НЕМАЄ СЕНСУ ПОКАЗУВАТИ ПИСЬМЕННИКА ПО ТБ, ЯКЩО ЙОГО НЕМАЄ В КНИГАРНІ»
Андрій КОКОТЮХА, письменник:
— У багатьох країнах світу телебачення співпрацює з мистецьким світом. Чому, на вашу думку, українське телебачення досі залишається маргінальним явищем у сенсі культурних процесів?
— Так, мені б хотілося, щоб культурні процеси на телебаченні поширювались. Але, з іншого боку, ті сіткоми та серіали, які останнім часом все більше з’являються на екранах, користуються попитом. Це масова культура і в цьому немає нічого поганого. Але вони абсолютно позбавлені українського контексту, вони не спрямовані на внутрішнього споживача. Натомість у багатьох країнах світу виробництво таких фільмів спрямоване на внутрішній ринок. Громадянам кожної країни хочеться бачити себе у цих фільмах. Але оскільки наш споживач ще не сформувався як споживач якісного культурного продукту, ми споживаємо чуже. І очевидно, що телебачення показує те, що ми самі хочемо дивитися. Не треба нарікати на ТБ, треба подивитись на себе і підкорегувати власні смаки. От, наприклад, є серіал «Сусіди», який має попит завдяки тому, що зорієнтований на внутрішнього споживача. І його не можна продати в Росію. Я хочу, щоб у нас була унікальна масова культура, яку б неможливо було продати іншій країні, але яка б у нас йшла на «ура».
— Яким має бути телебачення, аби воно задовольняло запити прогресивної української спільноти? Чи таке телебачення можливе, на вашу думку?
— А хто представляє прогресивну українську спільноту? Діячі Партії регіонів, які до цього були у БЮТі чи «Нашій Україні»? Або ті, які мовчать про себе і дійсно є прогресивною спільнотою? Але вони телевізор не дивляться через причини, про які я вже казав. Це таке собі замкнене коло. Смаки всіх людей задовольнити неможливо. Але ми можемо зробити сегментацію. Не треба вінегрету! На одному каналі має бути, наприклад, класична музика та опера, інший канал нехай розважає і показує естраду, третій канал повинен транслювати рок, четвертий — якісне кіно.
— А чи повинна (і в якому вигляді) бути література на телебаченні?
— Література має бути в книгарнях, яких в Україні практично немає. Усі книжкові програми «горять» через те, що українські письменники не готові до діалогу зі ЗМІ, вони не медійні. Митці самі не знають, навіщо їм це потрібно. Вони розгублені, адже їх книжки продаються випадково або не продаються взагалі. Немає сенсу показувати українського письменника по телебаченню, якщо його немає в книгарні. Як тільки українська книжка стане бізнесом, тоді й письменник зможе інтегруватися в соціум.
«МЕНШЕ НАФТАЛІНУ... В ГОЛОВАХ!»
Павло ГУДІМОВ, галерист, музикант:
— У багатьох країнах світу телебачення співпрацює з мистецьким світом, зокрема, з літературою. Навіть у Росії є достойний телеканал «Культура». Достойний — бо відповідним чином фінансований. Проводяться мистецькі проекти, акції, читання. Чому, на вашу думку, українське телебачення досі залишається маргінальним явищем у сенсі культурних процесів?
— Я б не робив порівняння виключно з російським каналом, адже є багато інших мовників, що спеціалізуються на світовій культурі. І я хотів би, аби український канал був ближчим до європейських зразків. У його ефірі мали б знайти своє місце і музика, і візуальне мистецтво. Цей канал може бути достатньо рейтинговим, адже у кожній родині в Україні є свої генії, які обов’язково дивитимуться канал «Культура».
— Яким має бути телебачення, аби воно задовольняло запити прогресивної української спільноти. Чи таке телебачення можливе, на вашу думку?
— Для такого каналу потрібно об’єднати митців — а це елементарно. Звісно, багато залежить від офіційної політики. Зараз такий канал є справді трохи ортодоксальним. Мені здається, що треба починати з голови. Необхідно обирати людей — а я думаю, це вже має бути нове покоління, яке зможе влити якісь нові сили, нову кров у суспільство, адже Україна — дуже насичена культурно. Треба тільки правильно розставляти акценти, аби було менше «нафталіну». І тому тут вирішальну роль відіграє та голова, яка буде цим опікуватися.
«ЯКЩО ПРИДИВИТИСЯ, ВИЯВИТЬСЯ: МИ ЖИВЕМО В КУЛЬТУРНІЙ КРАЇНІ»
Олексій КАБАНОВ, музикант-мультиінструменталіст:
— У багатьох країнах світу телебачення співпрацює з мистецьким світом. Чому, на вашу думку, українське телебачення досі залишається маргінальним явищем у сенсі культурних процесів?
— Це дуже складне питання. Можливо через те, що телебачення не є первинним для суспільства, воно вторинне...
— А яким має бути телебачення, аби воно задовольняло запити прогресивної української спільноти? Чи таке телебачення можливе, на вашу думку?
— Існують же ВВС, телеканал «Культура» в Росії, які відповідають запитам глядача і є якісними. Щоб зробити таке телебачення, треба мати хороше ставлення до культури і до освіти та взагалі до гуманітарних цінностей. Але щоб пропагувати ці речі, треба мати достатнє фінансування.
У нас багато такого продукту, багато цікавих талановитих людей. Навіть у таких відносно невеликих країнах як Угорщина та Польща видаються якісні музичні журнали, відбуваються різні культурні заходи. Це все залежить від ставлення людей до культури. Потрібно повернутись обличчям до митців, які, власне, творять українську культуру. А в нас їх ігнорують і надають перевагу попсі та політикам. Якщо звернути увагу на науковців, художників, музикантів, то виявиться, що ми живемо в культурній країні. Але треба уважно придивитись, а в нас цього робити ніхто не хоче.
— А ви самі дивитеся телевізор?
— Я дивлюсь зарубіжні канали, що спеціалізуються на культурній та історичній тематиці. Наші канали не дивлюся, хіба інколи новини. Думаю, ми могли б мати якісні канали, адже у нас відбувається багато цікавих концертів, на які не всі мають змогу потрапити. І в цьому плані телебачення могло б чудово спрацювати. Саме для цього і повинен існувати телеканал «Культура».
«ГЛЯДАЧЕВІ ПОТРІБНІ ЦІКАВІ ПРОПОЗИЦІЇ»
Станіслав ПЕРФЕЦЬКИЙ, художник:
— У багатьох країнах світу телебачення співпрацює з мистецьким світом, зокрема, з літературою. Навіть у Росії є достойний телеканал «Культура». Достойний — бо відповідним чином фінансований. Проводяться мистецькі проекти, акції, читання. Чому, на вашу думку, українське телебачення досі залишається маргінальним явищем у сенсі культурних процесів?
— Якісний культурний продукт у нас існує. Але він недостатньо фінансований. Саме через це ми не маємо якісного телебачення.
— Яким має бути телебачення, аби воно задовольняло запити прогресивної української спільноти. Чи таке телебачення можливе, на вашу думку?
— Важко сказати. В таких країнах, як Англія, де існує ВВС, завдяки державній підтримці телебачення якраз задовольняє смаки прогресивної спільноти.
— На Першому Національному телеканалі свого часу виходив проект Юрія Макарова «Культурний фронт». Чи повинна мати культура власний фронт чи принаймні окоп на телебаченні?
— Культура в нас не є явищем тотальним. Тому великого фронту на телебаченні вона мати не може, а от маленький — це реально. Для цього треба створювати якісні авторські проекти, робити глядачеві цікаві пропозиції.
