«Парламентське телебачення його працівники часто називають «політичним реаліті-шоу», на кшталт «За склом». Воно й правда: герої постійні, приміщення закрите й персонажів, котрі не сподобалися глядачеві, можна видалити під час найближчого голосування» — ось таким порівнянням завершився один із чергових випусків програми «Телеформат» («К1»), присвячений «каналам влади».
Якщо з особливостями висвітлення роботи українських парламентаріїв ми знайомимося регулярно й у повному обсязі, то екранні образи їхніх закордонних колег нам майже не знайомі. Проте, як і варто було очікувати, «й у ваших, і в наших» виявилося багато спільного — принаймні, на перший погляд. Державні мужі всіх країн і народів дуже схоже лобіюють закони, віддаються внутріпартійним пристрастям, б’ються, однаково позіхають, а то й сплять під час засідань. А колеги-журналісти так само випускають усе це в ефір. І... шоу починається!
Як і будь-який прямий ефір, парламентський не обходиться без ексцентричних або занадто натуралістичних подробиць. Адже депутати живі люди — вони можуть і потилицю почухати, і, перепрошую, в носі поколупатися. Проте закордонний глядач не завжди побачить такі речі — там парламентаріїв захищає закон. Наприклад, у Німеччині фактично не можна показувати депутата, коли він із «недумаючим» обличчям у «недумаючій» позі. А от деякі наші обранці, можливо, й шкодують, що відповідного закону немає й у нас. І їх — дипломатичних і достойних — можуть скомпрометувати камера, режисер і канал, на якому це покажуть. У той же час режисер прямого ефіру парламентського телеканалу «Рада» Євген Петров підтверджує, що дивитися на парламентаріїв у прямому ефірі може бути дійсно цікаво, та не через якісь ексцентричні нюанси, а коли «вирішуються гострі питання. Народу цікаво, тому що вони, як то кажуть, проштовхуються». Іноді, варто додати, проштовхуються буквально — вручну. Наочний приклад — віце-спікер Держдуми РФ Володимир Жириновський, якого в «Телеформаті», звичайно, теж показували — в характерному для цього політика амплуа. Після чого подумалося, що у видовищному плані п’ять хвилин Жириновського — еквівалент п’яти годин прямого ефіру з нашої Верховної Ради. У Великій Британії, до речі, теж не все спокійно. Хоча останнім часом широких протистоянь не спостерігається, але трапляється, що «лорди» й «спільноти» сваряться, й тоді одні забороняють іншим входити до своєї палати, аби зайвий раз не дратуватися. Це та багато іншого висвітлюють британські політичні журналісти, сидячи в спільному офісі. Цей «ньюз рум» — центр політичної журналістики країни. А щоб репортаж, який вони тут готують, був повним, «живим» і цікавим, звичайно, потрібні коментарі головних учасників дійства. Ось що про процес їхнього здобуття розповіла одна з ведучих Бі-Бі-Сі: «Не всі балакучі. Є такі, хто щиро говорить про свою роботу, а є такі, з кого слова не витягнеш, особливо депутати похилого віку. Доводиться пітніти, щоб витягнути з них хоч слово». Чи не правда, знайома ситуація? Майже все, як у нас. Це підтверджує й керівник дирекції телепрограм Верховної Ради й ТРК «Рада» Микола Орловський. «Я маю у своєму записнику за шість років 60 осіб із нинішнього складу, з якими можна говорити на будь-яку тему, адже вони все знають. А іншим, нехай вони не ображаються, краще, щоб їх показували, що вони розумно сидять у залі, що вони слухають, що вони голосують».
Свого часу, коли «День» докладно досліджував тему створення в Україні спеціального парламентського телеканалу (який тоді ще був лише «у проекті» — див. «Спецканал «у законі», «День», 2003, № 97), політолог Володимир Фесенко, зокрема, зазначив: «Громадяни повинні мати можливість контролювати роботу своїх обранців також i візуально. Завдяки цьому виникає ефект причетності до процесу обговорення й прийняття політичних рішень. Це дуже важливо для нормального функціонування демократичної системи, для побудови позитивних відносин між владою й громадянами». У той же час, зауважив тоді експерт, «у темі парламентського телеканалу є й свої «але». Надмірна публічність може негативно позначатися на роботі парламенту. Зрештою, парламентарії — це, насамперед, законодавці, а не «політичні шоумени». До цього можна додати цитату з «Телеформату»: «Дослідження, проведені серед британців, виявили, що чим більше оператори показують депутатів із зали засідань, тим менший інтерес суспільства до цих депутатів. І навіть зростає відсоток негативного й цинічного ставлення до тих, хто засідає в парламенті». Мабуть, і деяким нашим народним обранцям, перш ніж занадто активно «грати на публіку», варто замислитися над цим.
