Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Замість професіоналізму — профанація

2 жовтня, 1998 - 00:00

Щоразу хочеться написати про щось хороше і світле, і страшенно далеке від політики. Але, на превеликий жаль, поки що в Україні «гарячі» новини трапляються здебільшого аж ніяк не в області прекрасного і піднесеного. Зате, скажімо, пристрастям будь-якого серіалу дасть фори наша парламентська телехроніка, котру, як на мене, абсолютно несправедливо на УТ-1 люблять величати «мильною оперою». Адже в мильних шедеврах йде все за правилами, чинно, інтелігентно, культурно... Поганий чинить погано, хороший — добре... А за якими правилами розгортаються події у нашій ВР, коли там, наприклад, виступ представника старшого брата Геннадія Селезньова нардепи зустрічають стуком кулаків по столах і вельми далекими від пристойності жестами? Мені здається, Лесю Степановичу Танюку (одному з бурхливо жестикулюючих) мало б бути якось незручно почути з телеекрана моралі... знавця етикету Наталії Вітренко, яка цілком мала рацію в тому, що події у залі засідань ВР свідчать про відсутність у депутатів не тільки політичної, а й узагалі будь-якої культури. Що можна сказати про почуття власної гідності і гордості — у тому числі національної — у законодавців(!), які на явну провокацію відповідають так же істерично, таким же — до принизливої дзеркальності — чином? На жаль, у Геннадія Селезньова є всі підстави потирати задоволено руки, в черговий раз продемонструвавши світові дрімучий провінціалізм незалежних українців.

З іншого боку, і наші ТБ-канали все відповідним чином і подавали в своїх репортажах. Ніхто з тележурналістів не вважав за можливе дати оцінку поведінці народних обранців, лише в УТН (УТ-1) прозвучала вже згадана мною фраза Наталії Михайлівни. А, між іншим, депутат, який імітував стрільбу по трибуні з Селезньовим, був не хто інший, як Богдан Бойко, один з кандидатів у президенти від Руху! Ви уявляєте собі гаранта Конституції демократичної країни, котрий реагує подібним чином на опонента? Втім, і сам Рух — як політична сила — вже багато років пропонує електорату лише різноманітні політшоу, але аж ніяк не реальні кроки, скажімо, в економіці...

Суперстатично реагували всі наші телеканали і на бурхливі події в самому інформаційному середовищі — у зв’язку зі створенням ДАК «Укртелерадіо». І тут уже напевно теж не обійшлося без політики — в її розумінні тими, хто наші канали «опікає». У результаті всілякі версії та коментарі факту створення найпотужнішого державного холдингу і тих протиріч, які в зв’язку з цим виникли як між законодавчою і виконавчою владою, так і в надрах самого Кабміну, котрий має своїх людей, природно, і в оточенні Президента (того ж радника В.Сивковича), де певне впливове угруповання наважилося на взяття штурмом контролю над вітчизняним теле- і радіоефіром, відтіснивши від нього як головного «ключника» Зиновія Кулика, так і ще одну групу осіб не менш донедавна впливову, — давала тільки преса. ТБ обмежилося констатацією фактів. Не те, щоб зовсім не було акцентів. СТБ («Вікна», «Огляд преси») підкреслював, що попри суперечність подій, легітимність призначення Миколи Княжицького (колишнього президента каналу) главою правління «Укртелерадіо» сумнівів не викликає. А Вадим Долганов у «7 днях» (УТ-1) визначив весь досвід редакторської роботи на ТБ Княжицького лише участю у створенні передачі... «Вечірні вісті» Держтелерадіо УРСР 1991-92 рр. З іронічним підтекстом (але не педалюючи, а для тих, хто розуміє) давали інформацію про призначення Княжицького і ТСН («1+1»). На жаль, у черговий раз телевізійники довели, що конкуренція сильніша за колегіальність. Ну, а ніби відчужена (для недосвідченого глядача) позиція ТБ і відсутність ТБ-аналізу ситуації знову продемонстрували нам усю несвободу наших каналів від «контролерів» — політиків з фінансами. Останні свою боротьбу за престол і привілеї з легкістю перетворюють на війну компроматів. Але битва за ефір в очах здивованого глядача могла б виглядати війною тих, хто насправді повинні бути колегами, а не супротивниками. Та й хто ж погодиться підняти завісу над конкретною залежністю конкретних каналів від конкретних людей. Ось і перетворюється боротьба за телеефір на боротьбу виключно підкилимову, котра не терпить уваги телеоб’єктивів.

Явно метушиться у пошуках, до якої з політичних сил зрештою «сісти на голку», телеканал «Інтер», а інакше, на жаль(!), (ось вони закони нашої вітчизни) комерційному ТБ просто не вижити — задушать податками, перевірками тощо. Звідси й метаморфози. Від цілком іноді пристойних випусків «Подробиць» із власним — й іноді вельми точним — поглядом на проблеми нашої держави до, даруйте, плазуючих перед владою передач, як, наприклад, було минулої неділі. І Леонід Кучма з’явився у програмі як мудрий правитель, всі проблеми якого — лише в недбайливості підлеглих, які прогледіли у країні «бардак». І Валерій Пустовойтенко, виявляється, вибиваючи борги з підприємств шляхом «домашнього арешту» їхніх керівників, як було на нещодавній нараді директорського корпусу, — ледь не герой. А різним там Анатоліям Кінахам, котрі щось там розказують про дискредитацію такими діями уряду України як держави та їх неетичності, ведуча Марія Остапенко із захватом задає риторичне запитання: «А чи вважає Анатолій Кінах етичним не повертати борги і не сплачувати податки?» і тут же дуже влучно додає: «А не виплачений борг — це, між іншим, наші зарплати і пенсії»... Популістські заходи повинні й обгортатися популістськими фантиками — що з успіхом і роблять ТБ-канали, настирливо в тому числі формуючи й образи ворогів народу. Суто випадково, звісно ж, заносячи до їхнього реєстру передусім опонентів уряду чи Президента.

Що до такого поняття як «глядач», то, схоже, що для творців багатьох наших інформаційних програм його взагалі вже не існує. Звісно ж, глядач простий, звичайний, не з київських Липок і не з трикутника Президент — ВР — Кабмін. Нікого не цікавить, скажімо, що отримає якийсь Іван Іванович від прямого включення з Криму у «7 днях» (УТ-1). Де з повені репортерських слів можна було вивудити тільки один натяк на інформацію: що літак з Квасьневським, який прибув на зустріч без краваток з Кучмою, спізнився на півтори години. Варто було, звичайно, задля цього грохати чималі (особливо для нашого кризового часу) гроші, ввести в дію стільки технологічних ланцюжків, щоб отримати... пшик. Адже подібні проколи немислимі не тільки для професійних репортерів, які готові «зробити» подію навіть там, де її немає, і вже, принаймні, володіють достатньою кількістю відомостей, щоб прикрий збій у офіційній процедурі не позначився на інформативності матеріалу. Такі помилки належно характеризують і менеджерів програми, і її редакторів, неспроможних поставити завдання: в ім’я чого? Якщо, звичайно, взагалі всі випуски «7 днів» з усіма їхніми технічними наворотами (дуже сучасними — треба віддати належне) не створюються виключно задля того, щоб показати глядачам з Банкової та Грушевського: «От як ми можемо! От як ми стараємося!»

А хіба когось хвилює, що подумає тьотя Маша з Дніпропетровська, яка раптом виявить зникнення з ефіру УТ-1 Павла Лазаренка якраз по його... поверненні до Києва. Звичайно, досхочу відтягнувшись на ніби зникненні П.І., важко тепер прийняти «невигідну» реальність. Краще її просто викреслити з життя, у тому числі з життя країни. Так що 28.09.98 р. з вечірніх інформпрограм лише «Вечірні вісті» (ICTV) і «Новини» (ЮТаР) дали повну інформацію про виступ Павла Івановича зі спростуванням того, що він, ніби-то, не брав участі у роботі депутатської комісії в Страсбурзі, а отже, даремно витратив $2000 бюджетних коштів!

Профанація ТБ у всіх його головних іпостасях іде повним ходом. Непрофесіоналізм, кон’юнктурність і однозначність поєднуються з відсутністю смаку. І з’являються проекти на кшталт «Розслабтеся, ви в ефірі» (УТ-1, «Гравіс»), в яких розкутість героїв часом надмірна. І, по суті, роздягає їх — як і наше ТБ, яке неспроможне приховати неадекватність VIP-персонажів у побуті тим високим образам політика і бізнесмена, які їм створюють іміджмейкери. У останній програмі з Олександрою Кужель у деякі моменти неможливо було утриматися від відчуття незручності. Розповіді героїні про те, як вона познайомилася з чоловіком (аж ніяк не романтична історія) або як у часи її проживання в якості нардепа консьєржки підглядали, до кого більше красивих хлопців ходить: до неї чи до Катерини Ващук? І про те, як її чоловікові бісики пускали, поки вона жила у Києві, й лише на вихідних вона його «задовольняла» — були мовби цілком життєвими, і абсолютно невинними. Та все ж більш придатними для домашнього користування, для компанії друзів, але не ширше. Як і самі по собі вечорниці з сусідами за пляшечкою на дачі... І важко собі уявити, щоб цього, скажімо, не відчула б Маргарет Тетчер чи Мадлен Олбрайт, або свого часу Казимира Прунскене, Галина Старовойтова...

У одному з випусків УТН

(УТ-1) керівник одного з наших національних(!) театрів говорив про те, що головне завдання їхнього колективу — дати глядачам «духовний відпочинок» (ну чому вимушену комерціалізацію репертуару потрібно обгрунтовувати саме високими поняттями, зі словом «духовний»?).

А от у сюжеті з «Утречка» («Інтер») студенти педагогічного інституту не знають, хто такий Драгоманов, чиїм ім’ям названо їхній вуз. А з ефіру держТБ вже давно пішли не тільки передачі про театр, але й записи вистав. І Наталія Грабченко — прекрасний театральний телеоглядач — розповідає на УТ-2 про видатну продукцію видатної фірми «Проктер енд Гембл». Зате майже на всіх каналах у нас можна подзвонити за 96 копійок і відповісти на безглузді запитання в надії одержати обіцяний міфічний приз.

Скільки в цей ланцюжок кічу і зубожіння нашого ТВ можна ще вплести ланок-прикладів... Питання лише в одному: хто кому диктує закони загальної примітивізації і охудоблювання нашого існування? Життя — телеекранові чи телеекран робить у цей ганебний процес свій чималий внесок? Будемо вважати, що запитання риторичне.

№188 02.10.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Наталія ЛІГАЧОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: