Важко пояснити, чому жінки становлять більшість у редакціях. Напевно, тому, що робота важка. А може, серед них більше ідеалісток, адже у журналістику, мабуть, частіше, ніж в інші професії, приходять за покликанням. Ще жінкам-журналісткам дорікають за амбіційнiсть, надмірно розвиненi вольовi якостi та бажання покрасуватися. Але так чи інакше жіночий шарм, помножений на професіоналізм і наполегливість, іде на користь справі.
Запитання «Дня»:?ЧОМУ ЖІНКИ ЙДУТЬ У ЖУРНАЛІСТИКУ, ЩО ВОНИ ТАМ РОБЛЯТЬ І ЩО З ЦЬОГО ВИХОДИТЬ?
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, «1+1»:
— Існує багато цікавих тверджень із цього погляду, наприклад, що кращі гінекологи — чоловіки, тому що вони, мовляв, більше співчувають пацієнтці, що жінка гірше керує автомобілем, хоч психологи стверджують, наче вона уважнiша на дорогах, а також те, що журналістика — нежіноча професія, яка нібито не сприяє виконанню жінкою її «основних завдань». Я вважаю, що жінка йде в журналістику через ту саму причину, що й у медицину, і в бізнес, і в будь-яку іншу сферу — просто вибирає цю професію. Але оскільки вона допитлива, вона краще відчуває людину, у неї відмінно розвинена інтуїція — це дозволяє їй бути більш успішною, ніж чоловік, якщо вона, звичайно ж, при цих своїх багатьох перевагах ще й уміло дотримуватиметься чоловічих правил, за якими влаштоване суспільство і з чим сперечатися просто безглуздо. Я би спитала швидше — чому чоловіки не йдуть у журналістику, і що з цього виходить? Виходить, що найвідоміші імена в пресі — жіночі. Найзапитаніші глядачами і читачами журналістські позиції — жіночі. Отже, в домі немає чоловіка! І хоч сьогодні сильна, але самотня жінка — не новина, не проблема для неї за певних особистих мінусів самій впоратися зі своїм життям і примусити життя зважати на її правила, — це одночасно становить проблему для самого життя і журналістики зокрема. У журналістиці немає чоловіка без нервів, без істерики, без жіночих комплексів. Рідкісні винятки не дають поправки загальній картині. Зайдіть до будь-якої аудиторії на факультеті журналістики — ви побачите самих дівчат! І вони вам нахабно скажуть, що пішли на журналістику тому, що хочуть особисто впливати на суспільство. І жодні квоти за статевою ознакою не допоможуть — це вже було і нічого не дало: за першої ж можливості ковтнути більше свободи греблю прорвало. Думаю, що причина взагалі лежить десь за межами професії. Справа, напевно, в світі, і в тому, що він набуває контурів жіночої фігури. І моя думка — це погано. Але моя думка в цьому випадку не має жодної сили.
Марина СОРОКА, спеціальний кореспондент інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:
— Я переконана, що журналістом потрібно народитися. І якщо ти наділений таким талантом, то рано чи пізно з’явиться бажання щось сказати і бути почутим. Це відбувається незалежно від статі, віку або освіти. Не у всіх журналістів, яких я вважаю професіоналами, в дипломі написано, що вони закінчили факультет журналістики. Журналістика отримала «жіноче обличчя», тому що зникли багато дискримінаційних бар’єрів, раніше встановлених чоловіками. Наприклад, за радянських часів існувало негласне правило, що політичним оглядачем може бути тільки чоловік зі значним партійним стажем. Нині таких обмежень немає. Що роблять жінки в журналістиці? Те саме, що й чоловіки — реалізовують себе. І часто успішнiше, ніж представники «сильної статі», які ігнорують дрібниці і часто, внаслідок своєї природи, реагують на те, що відбувається, менш емоційно, ніж жінки.
Ольга ПАХАР, «Вікна-столиця», СТБ:
— П’ять причин, які приводять жінок у журналістику. Марнославство. Фізіономія в кадрі, прізвище на газетній шпальті. Приємно, що й казати. Цікавість. Ставиш незручні, неприємні, і навіть непристойні запитання. І при цьому ніхто не скаже, що лізеш не в свою справу, бо запитувати в будинку повішеного про мотузку — твій професійний обов’язок. Балакучість. Яка жінка не любить поговорити? І чим довше, тим краще. А тут така різноманітність тем — від війни в Іраку до розлучення Курникової з Федоровим. І не просто марно базікаєш з подругою за чашкою чаю, а детально викладаєш свої думки, за можливістю на папері, і тобі ще й гроші за це платять. Схильність до пліток і ворожіння. Проте в журналістиці це називається по-іншому — аналітика. Вклала Юлія Володимирівна косу навколо голови — а ти сиди, прикидай, чи то вона фотографуватися для нового плаката зібралася, чи то це ознака близького старту президентської гонки. Дилетантизм. Судити про все, не розумiючись ні на чому досконало. Сьогодні про програму уряду пишемо, а завтра про поповнення в зоопарку. Це дуже по-жіночому. І таку унікальну можливість надає професія журналіста. Але якщо вона настільки жіноча, то скажіть на милість, що у ній роблять чоловіки? Відповідь проста. Всіма вищенаведеними якостями вони володіють не менше, ніж представниці умовно «слабкої» статі, але бояться в цьому признатися. А тому з репортерів швиденько перебираються в шеф-редактори. Все це, звичайно, жарти, але хіба можна всерйоз говорити про «жіночу» або «чоловічу» журналістику?
Іванна КОБЕРНИК, «Факти», ICTV:
— Я можу уявити, що є виключно жіночі причини, чому жінка вирішує стати домогосподаркою чи вибирає неповний тиждень заради дітей і сім’ї. Але не можу пояснити статевими причинами, чому обирають ненормований робочий день, стреси, привілей носити десятикілограмовий штатив, їсти раз на день і т.п. Я думаю, тут ті ж резони, що і у чоловіків, і перший — це допитливість. Журналіст за покликанням відчуває потребу постійно дізнаватися про щось нове, спілкуватися з цікавими людьми, переживати нові почуття а найголовніше — потяг переносити свої думки на папір і бажання бути почутим. А вже на цій основі проявляються так звані жіночі і чоловічі якості — хтось починає боротися за вплив і владу, хтось шукає компромісів і конструктивних рішень. І мирна роль — не завжди в жінок. Однак, якщо говорити про тенденції, то роль жінки в журналістиці така ж, як і в цілому в суспільстві. Їх багато на других ролях. І я б не стала впадати в істерику щодо дискримінації. Для багатьох це свідомий вибір — їм так комфортніше і вони розуміють, що повне рівноправ’я — це загроза привабливості, прощатися з якою сумно. Плюс — робота для жінки не єдиний спосіб самоутверджуватися: є ще діти, дім, мода... Просто підтримувати близького чоловіка — це теж самореалізація. І головне, що мені подобається в колегах-жінках — вони не намагаються одразу стрибнути на 10 метрів вгору, знають, що так ламаються шиї. Вони просто будують сходинки, якими підніматися зручніше. І розумні чоловіки з цим не борються, а використовують.
