— Який телевізійний канал був, на вашу думку, кращим у новорічну ніч? — В останній день минулого року стартував виборчий процес і можна було чекати появи великої кількості політичної реклами. Яким був, на вашу думку, емоційний вплив цієї реклами? Чи доречна політична реклама у святкову ніч?
Георгій ПОЧЕПЦОВ, доктор філологічних наук, професор, завідуючий кафедрою інформаційної політики Української академії державного управління при Президентові України:
1. Мені важко відповісти на перше запитання, оскільки «перестрибував» з каналу на канал. Переважно дивився на «Інтері» «Вечори...» — там був сюжет.
2. Передвиборну агітацію поки заборонено, однак у новинах проскакують такі моменти, які створюють той фон, на якому і повинна рости політична реклама. Якщо не буде такого фону, політична реклама не вистоїть, тому що вона має точковий і обмежений характер, а фон може мати нескінченний характер. Але для його створення потрібен зовсім інший тип уміння, ніж той, яким ми на сьогоднішній день володіємо слабо. Вміння полягає у тому, щоб політики і партії потрапляли у новини, а не у рекламу. Інформація про людину-політика відкладається у свідомості телеглядача, а десь через тиждень джерело цiєї інформації у пам’яті людини стирається. Інформація, що запам’яталася, продовжує впливати на людину, і таким чином передвиборна кампанія стартує.
Олександр ЧЕКМИШЕВ, заступник директора Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка:
1. Коли дивився інтерівський варіант «Вечорів...», то у мене з’явилося враження, що це своєрідний варіант «розумовщини». Відомо, що у часи гетьмана Розумовського в Росії були настільки популярними малоросійські мотиви, що великоруська шляхта одягалася в український національний одяг.
2. У передноворічний вечір я побачив ті ж політичні ролики, які бачив і раніше. Продумано загалом непогано. Загальну стилістику ролика, де В. Медведчук пише листа, не дивлячись на весь свій позитивний первинний заряд, після відставки цього політика можуть сприйняти інакше, коли той набув рис людяності та прагне спілкуватися з виборцями у старосвітський спосіб. Другий приклад дуже простий — реклама В. Ющенка на фоні дітей під звуки традиційної щедрівки, де головний герой традиційно нічого не говорить, а тільки змінюється вираз його обличчя. Така реклама значно ментальніша, легше сприймається пересічним громадянином. Також у передноворічну ніч демонструвалася реклама партії «Яблуко». Її семантика — ототожнення пана Бродського з Карлсоном. Це дуже добра реклама, і навіть у моїх батьків, які дотримуються консервативних поглядів, вона викликала посмішку. Пройшов період, коли на негативній рекламі можна було зробити, що завгодно.
Людмила ЛЕБЕДЄВА, керівник Школи жіночого суспільно-політичного лідерства «ПоДія»:
1. Чесно кажучи, телевізор майже не дивилася. Частково дивилася спільний проект з росіянами «Вечори...», сподобалося.
2. Сподобалася реклама партії «Яблуко». Смішна реклама підкуповує. Якщо говорити про доцільність політичної реклами, то вона зараз більш ніж доречна. Багато моїх знайомих, вітаючи мене з Новим роком, питали поради, за кого голосувати, а політична реклама дає можливість познайомитися з політичними фігурами, політичними силами.
Володимир СПІВАКОВСЬКИЙ, видавець медіа-бастера «Олігарх»:
1. Переважно дивився ГРТ і ТБ-6. Сподобалися «Вечори...». Було тільки прикро, що за останні десять років ніхто не згадав ні про «Ніч перед Різдвом», ні про цю Диканьку... Новорічне втілення «Вечорів...», на мою думку, було на високому сучасному рівні.
2. Емоційний вплив політичної реклами був ніякий — він був антиемоційним, на мій погляд. У новорічну ніч, клацаючи пультами, всі незмінно вимушені були натикатися на канал «НАРТ» і дивитися на Цендровського з його співрозмовником. Це випадало з ряду, але свою рекламну функцію виконувало стовідсотково. Думаю, що реклама доречна завжди. У суспільстві, позбавленому орієнтирів, все одно якісь орієнтири треба давати. У цьому сенсі політична реклама виконує важливу громадянську місію: вказує на переваги партій порівняно з іншими, на переваги програм і людських якостей політиків, а також на недоліки конкурентів. Суспільство йде до виборів, до побудови громадянського суспільства, до структурування — і це зобов’язує політичну рекламу бути більш цілеспрямованою, більш частою і емоційною.
Микола ОХМАКЕВИЧ, голова Держтелерадіо України 1979 — 1994 років, журналіст:
1. Кращим був «Інтер». Сподобалися «Вечори...». Вдало підібрані актори, гостро розвивався сюжет, однак було забагато фарсу і носіння пляшок з самогонкою, що було навіть не смішно. Сподобалося, що повернулися до старої програми — «Голубого вогнику». Ця форма залишає якийсь особливий слід у серці. Хоч все і відбувається за певним сценарієм, однак дійство наближається до людини, і людина біля екрану відчуває себе частинкою цього «Вогника».
2. Поки що політична реклама на мене враження не справляє — навіть здавалося б найбільш повторювана реклама соціал-демократичної (об’єднаної) партії і особливо з Медведчуком. Спроба подати написання листів з якоюсь певною теплотою — не сприймається. На мене справила враження скромна реклама В. Ющенка. Реклама партій «Яблуко» та «Зелених», на мій погляд, досить примітивна. Вона начебто і зроблена під особисте, але непереконливо — а ризикувати з цим не можна. Це політика. Сама реклама у новорічну ніч, дійсно, не доречна. Щоб піднести себе — такі також були спроби — деякі промовили новорічні побажання. Однак всі ці побажання були однаковими, тому нікого не можу виділити. Така форма політреклами, на мою думку, свого призначення не виконує.
Тетяна ЛЕБЕДЄВА, голова правління Незалежної асоціації телерадіомовників:
1. У новорічну ніч я традиційно зупинила свій вибір на каналі «1+1». Його « Голуб ий вогник» у порівнянні з програмами, запропонованими іншими каналами, виглядав більш виграшним, хоч, признаюся, чекала більшого.
2. Рекламна кампанія почалася задовго до 31 грудня. Деякі політичні партії і блоки вже встигли трохи втомити глядачів своєю досить агресивною рекламною кампанією. Політична реклама у новорічну ніч ніяк не вразила. Помітним був «епістолярний» ролик з Медведчуком, який демонструвався багато разів. Думаю, що навіть якби його не показували стільки разів, він не залишився б непоміченим, оскільки він зачепив якусь сентиментальну струну у глядача. За емоційним впливом це був найпомітніший ролик, всі інші зроблені у більш традиційному варіанті. Хороша іміджева реклама доречна завжди, якщо вона зроблена якісно, тонко, з розумінням психології. З 9 лютого, коли буде дозволена передвиборна агітація, піде пряма і прямолінійна реклама — і тоді уже точно відсоток того, що буде радувати око, навряд чи буде високий.
Наталя ЛІГАЧОВА, головний редактор інтернет- видання «Телекритика»:
— Я вважаю, що «Інтер», «1+1» і СТБ запропонували три різні концепції. Щодо СТБ, то, хоч на адресу їх проекту можна було зробити багато зауважень, але, проте, це був перший досвід прямого ефіру, під час якого в новій якості виявили себе ведучі каналу. Зокрема, Катерина Нестеренко — ведуча кримінальної програми на СТБ. Вона, по- моєму, була найбільш реактивна, жваво і емоційно реагувала на дзвінки глядачів, на гостей. Не можна сказати, що це був ідеальний ефір. Було багато натяжок, і було помітно, що гостей менше, ніж очікувалося, що це був дебют для каналу. Але оскільки це відбувалося вперше у нашому ефірі, то подібну практику можна тільки вітати. Невеликий канал не побоявся понадіятися на власні сили.
«Інтер» та «1+1» запропонували не нову концепцію об’єднання власних, українських, сил з російськими. При цьому «Інтер» нібито запропонував концепцію гри на своїй території, запросивши російських зірок брати участь у створенні українського продукту (причому знімальна група була вся українська, і режисер наш — Семен Горов). Знов-таки можна багато претензій висувати і до всього проекту, і до роботи акторів, до не дуже гарної російської мови, до якості реприз. Можна говорити і про те, що за духом це не суто український продукт, але я вважаю, що це все-таки цікавий досвід. І цілком блискучим був у «Вечорах...» Філіп Кіркоров.
Іншу концепцію запропонував «1+1», коли привезли наших зірок — і телевізійних, і шоу-бізнесу — до Росії. І тут було багато цікавого. Вважається, що для таких країн як Україна будь-яка участь у копродукції з великими країнами, де більше можливостей, — це нормально. Єдине «але» — чому знову Москва? Чому не домовитися з Варшавою? Зрозуміло, що фінансово набагато простіше зробити це у Росії, яка бере на себе левову частину витрат. Напевно, з поляками треба розмовляти іншою, в тому числі — і фінансовою, мовою. Але проблема залишається. Ось ця наша повна одновекторність, у тому числі, й на телебаченні, у бік Росії, залишає питання. Це стосується «Інтера» та «1+1». Але з погляду професіоналізму, я думаю, що перша частина «Голубого вогника» була цілком професійною. У цій російсько- українській програмі непогано виглядали наші телезірки: «Пікардійська терція», «Океан Ельзи», Ірина Білик. Це може сприяти їх просуванню на московський ринок шоу-бізнесу. Але сказати, що я у новорічну ніч заснула з повним задоволенням від продукції наших телеканалів, не можу. Тобто ці три телеканали показали, що у нас є сили, є можливості знімати, але ще треба працювати, працювати, працювати.
2. Думаю, що будь-який продукт доречний, коли його не занадто багато. І як мені здалося, наші телеканали у цьому плані в новорічну ніч не перегнули палку. Емоційне враження? Оскільки ця реклама йшла не тільки у новорічну ніч, я особисто нічого нового не побачила. Щодо тих роликів, які я бачила у принципі, то я думаю, що дуже вдалий, звичайно, ролик з Оксаною Марченко («Гарна жінка? Вона соціал-демократка»). Це може зіграти, хоч наша політична реклама дуже сильно відрізняється від того, що під цим явищем прийнято розуміти на Заході. Там все-таки розповідають про щось конкретне. У нас же намагаються впливати на підсвідомість. Це призводить до того, що наш виборець не отримує достатньо інформації про блоки, про ті сили, які йдуть на вибори, а керується саме емоційними мотивами: або «Команда молодості нашої», або «Чоловіки те- то і те-то роблять у політиці, а жінки інше будуть робити у політиці», або «Зелені перевертають світ». Насправді, це цілком не відповідає тим програмам і тим цілям, з якими йдуть ці партії на вибори, і які потім вони захищають і просувають у парламенті. Це основна проблема нашої політичної реклами. Тобто вона не є, власне кажучи, політичною рекламою: вона не дає інформації і впливає на підсвідомість. Може бути і така реклама, але необхідної інформації про політичні сили з неї виборець не отримує.
