В очікуванні улюбленої передачі сім’я дивилася бойовик із серії «зоряних воєн». Мою увагу він привернув тим, що люди (за авторським задумом — «хороші») ворогували з тваринами («поганими») — на цей раз гігантськими комахами. «Головорізи», як називалися воїни армії двоногих, намагалися стерти комах-хижаків з лиця планети, що її населяли потвори. Втім, людям ніяк не вдавалося натрапити на ватажка комах — страхітливого павука-гіганта, який правив за їхній «мозковий центр» і без якого комашина армія була безсила. У відчайдушній боротьбі обидві сторони несли значні втрати. До того ж, м’яко кажучи, жорстокі комахи свої жертви відразу не вбивали, а копалися у мозку ще живої людини: «вивчаючи» і висмоктуючи потім людський мозок, павучище сподівався у такий спосіб зрозуміти людей і знищити людську цивілізацію.
У фіналі, як і годиться, павука-«мозковий центр» «головорізи» заманили у тенета. З потвори, від одного вигляду якої можна отримати розрив серця (розмірковую як людина початку третього тисячоліття, для якої час подій фільму — далеке жорстоке майбутнє, і як людина, переконана в тому, що не лише подібні фільми, а думки в цьому напрямку програмують це майбутнє), павук, втягнувши усі свої щупальця під хітиновий покрив, перетворився на звичайного полоненого. Ні, він не був жалюгідний — його було жаль. «Про що він думає?» — загорлали «головорізи». Один із них приклав долоню до павукового панцира: «Він боїться, йому страшно!» І раптом... багатотисячний натовп людей у військових латах вибухнув реготом... (Вкотре стало страшно за численну дитячу аудиторію, на яку передусім був розрахований показ фільму: що відбувається і відкладається під час подібних епізодів у голівках дітлахів?)
Мені вже не було дивно, що гіперсарана не поступається жорстокістю людині: комахи нас наслідували! Павук, а відтак усе його військо потрапили не лише у тенетову пастку — гігантські комахи потрапили у пастку найгірших проявів людської натури, стали заручниками нелюдяності... Спав на думку почутий на семінарі з журналістської етики випадок. Віце-президент Міжнародної організації захисту свободи слова «Репортери без кордонів» Даніель Жанка, ще будучи журналістом-початківцем, надрукував у своїй газеті інтерв’ю з полоненими. За його словами, це був урок на все життя: журналістові (який має дотримуватися норм кодексу професійної етики, як і військовий) вести розмови з людьми, фізично позбавленими волі й невільними також у висловлюваннях, неетично. А щоб насміхатися із заручника... Однозначно: павук- гігант — втілення людської сутності. Бо у середовищі тварин, як у природі взагалі, поняття зла не існує, а боротьба за існування — це реалізація принципу непорушності. Якщо ідея фільму «Штучний розум» (висновок, який зробили кіноексперти) — «за людяність, але проти людини», то ідея фільму про комах-гігантів — «і проти людяності, і проти людини».
А починається все з начебто простої неетичності. Неетичних думок, поведінки — автора сценарію, режисера фільму, господарів телеканалу, на якому транслюється стрічка, тих, хто її анонсує (до речі, назви бойовика так і не знаю: дивитися почала наприкінці, а у телепрограмі, по-перше, пропонувався інший фільм, по-друге, життєстверджувальна кінокомедія). Глядачі потрапляють у пастку цих неетичних вчинків, стають їхніми заручниками. Те ж саме відбувається, скажімо, у разі, коли нам пропонують пошматовані «десятки» чи «двадцятки» найрейтинговіших пісень тижня на кшталт «Хіт-параду». Тільки, крім неповаги до глядачів, які проголосували саме за певні пісні, щоби почути їх у повному обсязі, у цьому випадку додається нехтування почуттями і правами авторів музичних творів.
Тож аби не потрапити у пастку неповаги до себе і не стати заручниками не найкращих, а часом і найгірших проявів людської природи, глядачам залишається одне: не дивитись недоброякісний телепродукт.
