Цими днями католики західної традиції святкують Різдвяні свята. Більшість українців східної церковної традиції чекає на одне з найбільших релігійних свят року. Напередодні маємо змогу переживати низку приємних і повчальних за своїм змістом свят. У народі цей цикл свят від початку грудня аж до Водохреща жартома називають «українським Рамаданом». Проте святкування Різдва, безперечно, — чільна подія велично-благодатної зимової феєрії. Однак Різдво 2014-го відрізнятиметься від інших. По-перше, частина українців святкуватиме його в Києві, на Майдані. По-друге, ми вже по-іншому переживатимемо це торжество, адже події останніх місяців моделюють зовсім інший духовний рівень народу. По-третє, знову-таки через пережите у свідомості багатьох зруйновано чимало стереотипів щодо Церкви, тому діалог між Церквою та суспільством «перейшов» на інший рівень. Проте напередодні Різдвяних свят, вочевидь, маємо чимало моментів, над якими варто замислитися, щоб пережити це високе свято у повноті духу.
Ми вже згадували, що напередодні Різдва маємо досить розгорнутий цикл свят, які ніби готують нас до цієї піднесеної події. Кожне свято, якщо зануритися в його історію та сенс, містить у собі певний повчальний зміст та актуальність. Минулого тижня українці згадували і вшановували святого Миколая. В одній із програм інтернет-телебачення «Живе.ТБ» Української греко-католицької церкви почула цікаву позицію, над якою варто задуматися. Теза полягала в тому, що в сучасному світі, зокрема напередодні Різдва, люди створюють у своїй уяві казкових персонажів, які стають замінниками справжнього та водночас являють собою знаки секуляризму. Маються на увазі образи Санта Клауса, Діда Мороза чи Пер Ноеля. У кожного народу — свої персонажі, проте це лише міфічні образи або бренди свята. Безумовно, ці герої не є злими, негативними — навпаки, в їхніх вчинках чимало хорошого, проте вони — лише витвори людської уяви та легенд. На противагу святому Миколаєві Чудотворцю, який був реальною постаттю. На жаль, сьогодні не маємо достатньо інформації про його життя, проте знаємо, що святий Миколай жив у ІІІ—ІV ст. н. е. Народився у Малій Азії, в місті Патар. Змалку відзначався побожністю, тому невдовзі став священиком, а згодом і єпископом у місті Мирі. Проте головна риса святого — милосердя: маємо також згадки про численні випадки допомоги бідним, а також свідчення чудес після смерті. Тому основна позиція Церкви у цьому медійному контексті очевидна — не захоплюватися штучним, а надавати перевагу істинному, що, безумовно, відкриє нам інше розуміння прийдешнього Різдва.
Ще місяць тому прочитала цікаві думки на «Фейсбук»-сторінці філософа і публіциста Володимира Єрмоленка. Пан Володимир міркував над біблійною історією про чудесне помноження хлібів та риби Ісусом Христом. Свої рефлексії він помістив у сучасну площину. Особливо цікавими були останні рядки, в яких ішлося про те, що диво Христа формувало свідомість багатьох людей і цілих націй, адже «бути ситим» означало «бути добрим», бо християнська спільнота завжди допомагала бідним і голодним. Проте сучасне секуляризоване суспільство дещо нівелює ці принципи, адже сьогодні «бути ситим» — не означає «бути добрим», ба більше — аби «бути ситим», краще бути злим, тому цитуємо автора: «І тому люди епохи суспільства споживання вперше постають перед найскладнішим моральним вибором. Вибором добра просто так. Добра заради добра. Без «хліба», який раніше йшов як бонус».
Певна річ, думки цього автора — доволі цікаві, особливо напередодні Різдва. Вони спонукають замислитися над тим, як у сучасному світі ми схильні матеріалізувати духовне і не помічати через суєту важливого. Медіа через цикл зарубіжних святкових комедій, найчастіше американського виробництва, моделюють нам такий образ свята, який асоціюється із шаленими знижками у торговельних центрах, ажіотажем в аеропортах через тотальний продаж квитків в усіх можливих напрямках і метушнею з подарунками. Проте маємо і «народний» приклад — практично кожна українська родина напередодні свят дбає про святковий стіл. І на жаль, зазвичай активні приготування настільки виснажують, що вже немає часу й сил взяти участь у святковому Богослужінні, поколядувати, помолитися біля ясел. Бути в гармонії з власним духовним світом і водночас залишатися у мирному спокої наодинці із собою — зміст Різдва. Згадаймо уривок із Євангелія від Луки, де Ісус Христос звертається до святої Марти: «Марто, Марто, ти клопочешся і побиваєшся про багато, одного ж потрібно...»
Минулоріч провела для себе невелике медіа-дослідження. Вирішила порівняти новинний блок одного із центральних польських каналів увечері 24 грудня з новинами на одному із найбільш рейтингових українських телеканалів 6 січня. Висновки — вражаючі та водночас сумні. Виявилося, що польські колеги присвятили Різдву весь випуск новин, включно з подіями спортивного життя (!!!). Натомість українські журналісти розповіли про Різдво десь аж на четвертій позиції, перед тим не забувши згадати про пожежі, жахливий стан лікарень та аварії. Та й сам матеріал про Різдво був доволі скупим — всього-на-всього фрагментарна збірка зі святкових Богослужінь у різних храмах Києва. Чи відчули духовну втіху люди за свят-вечірнім столом від перегляду таких новин? Чи задовольнило медіа потреби свого реципієнта? На жаль. Проблема в тому, слід визнати, що ми не можемо започаткувати моду на Справжнє. Інколи спрацьовує ефект «білої ворони», інколи — загальна секулярна позиція.
Сьогодні, коли в українському суспільстві відбуваються особливі зміни, хотіла б побажати, щоб ми вчилися жити повнотою справжнього, а не ерзацами. Тоді й Різдво 2014 року буде Різдвом повноти духу!
