1 вересня сучасний світ дізнався про те, що є на планеті таке місце — Беслан, а 3 го там сталося те, чого всеще не можна пояснити. Поки що всі шоковані обрушеним спільним горем. Поки що в головах шумить від потоку безлічі «як?» і «чому?». Кілька днів запитання «як там?» розумів кожен, кілька днів у світі не було нічого важливішого та жахливішого за те, що відбувалося навколо школи позаштатного містечка в Північній Осетії. Тележурналісти не зловживали кривавими сценами, але жах був в усьому. І навіть після страшного закінчення драми українські телеканали, які відправили до місця події своїх репортерів, продовжували розповідати про трагедію, бо все виявилося навіть моторошнішим, ніж здавалося спочатку. Як зауважив кореспондент «1+1», тепер осетини ставлять запитання — і про те, чому приховали справжню кількість захоплених, і чому північноосетинська влада не пішла на контакт із терористами, і куди зникли понад 150 заручників, яких немає ні серед мертвих, ні серед живих. І окремо — про корупцію в силових відомствах, без якої подібне було б неможливе. Не внесла ясності й заява Володимир Путіна, у якій він оголосив, що кожного, хто підтримуватиме певну ідею, вважатимуть підсобником терористів. Так треба, щоб не вважали слабкими, вважає президент країни, в якій сталося нещастя. Це показали всі українські телеканали. Не показали і не розповіли, а що там, у цій Північній Осетії, останні 10 років відбувалося; не розповіли, як боролися з тероризмом в інших країнах, і чим боротьба закінчилася, який він, сьогоднішній світовий антитерористичний досвід тощо? Якщо після 11 вересня «світ став іншим», то яким він може стати після того, що сталося? Телеглядачі готові «напружуватися» з цього приводу, в тому числі й тому, що відчули загрозу й своїй безпеці. Наполегливі однаково шукали та знаходили шукане, але здебільшого на телеканалах інших країн. Хіба що в середу «Інтер» показав у «Спецпроекті» документальний фільм «Москва з поясом шахіда».
В усьому іншому українське ТБ пережило минулий тиждень у звичайному передвиборному ритмі. УТ-1 тепер показує «частинами» претендентів нашої електоральної любові. Іноді це навіть кумедно — їх так багато, і вони такі різні... У «Докладно» Дмитро Кисельов кандидатів вирішив також згрупувати — по троє. Із першою трійкою (не за рейтингом) телеведучий спілкувався в студії ICTV у неділю. Але глядачів, яких ведучий традиційно про щось запитує, судячи з опитування, не влаштовує запропонований кандидатський «асортимент». Може, так не сподобалися перші з показаних, а може, серце електорату «на виданні» все ще вільне. При цьому з усіх сторін лякають «неправильним» вибором. Як, наприклад, телеканал «Україна» в «Подіях», розповідаючи про можливі горизонти українсько-російської співпраці. Опитаний із цього приводу представник російської сторони заявив, що «якщо, не дай, Боже, переможе інший кандидат», то все, жодних горизонтів.
А в студії «Я так думаю» («1+1») говорили про пенсії та пенсійну реформу. Коли в країні близько 14 мільйонів пенсіонерів і практично стільки ж тих, хто платить пенсійні внески, пенсійне забезпечення не може не бути проблемою. Тепер нам пропонують трирівневу пенсійну систему і, головне, думати про своє майбутнє самим, відкладаючи на старість практично змалку, щоб старість була заслужено забезпеченою. Як заявила одна з експертів програми, якщо 18-літній юнак чи дівчина не відкладають частину коштів «на потім», вони докорінно помиляються. Не ясно, щоправда, з яких таких прибутків — у 18 років, але, напевно, є резерви, якщо фахівець так вважає…
«Четверта влада» («УТ-1») зібрала у своїй студії представників української діаспори, які видають далеко від батьківщини українські газети, створюють теле- і радіопрограми. Усі вони говорили про те, що мають складнощі з отриманням інформації про Україну, тому намагаються боротися з інформаційним голодом самостійно або за незначної підтримки. У Росії, наприклад, чотири україномовні газети (всього!), причому лише одна — федерального рівня. Камчатська українська громада має свій і клас, і український театр, чим там дуже пишаються, тому що, як сказав камчатський гість, «ми в цьому відношенні єдина громада». У Киргизії українці випускають свою радіопрограму, у Вірменії немає нічого, там мріють про можливість отримувати українські газети, бо з доступних ЗМІ про Україну нічого до пуття дізнатися неможливо.
Багато що в спілкуванні з найактивнішими представниками діаспори звелося до мовного питання, і вони мають право нарікати нам на легковажність із цього приводу — українська мова тих, хто багато років відірваний від мовного середовища, майже бездоганна. Особливо порівняно з тим, як самовиражаються наші політики й інші представники «еліти». При цьому самоорганізованим українським товариствам від української держави допомоги жодної або майже жодної. Хоча Олександр Савенко пообіцяв, що з кліпами й іншими законно оформленими аудіо- і відеозаписами проблем вони тепер не матимуть.
А Юрій Макаров свій черговий «Документ» («1+1») присвятив безпритульним дітям. У рамках програми було показано документальний фільм студії «Контакт» «Перед обличчям дитини», що став останнім твором продюсера Лариси Зіновіївни Роднянської. Разом із залученими експертами загальна проблема неповнолітніх, які виявилися через різні причини без оселі та батьківського захисту, окреслена досить широко. Чи зможе суспільство «підібрати» покинутих дітей, ще питання, але, судячи з усього, хоч би вже намагається.
