Михайло Малий пов’язаний зі створенням двох проектів на каналі ICTV. І попри те, що «Факти. Світ» та «Добрі новини» висвітлюють різну тематику, обидві програми концентруються на процесах розвитку. Такий підхід Михайло називає «життєствердною журналістикою». Цікаво, що «Добрі новини» зародилися і визріли у студентській аудиторії, і тільки згодом потрапили на «широкий екран». Кількість таких проектів, переконаний журналіст, повинна наростати як снігова грудка, створюючи в умах українців проект тієї країни, в якій кожен із нас хоче жити.
— Михайле, ви вже протягом восьми років висвітлюєте міжнародні події на ICTV. Окрім цього, ви виховуєте майбутніх журналістів-міжнародників в Інституті журналістики Київського національного університету. Що сьогодні відбувається з міжнародною журналістикою в Україні? Який її рівень? І від чого залежить якість?
— Кілька років тому телеканали почали активно відкривати корпункти за кордоном, шукати стрингерів або хоча б якісь зв’язки, аби мати своїх постійних людей у ключових країнах, з якими пов’язані інтереси України. Однак каналам так і не вдалося створити потужну мережу конкурентоспроможних корпунктів. Можливо, це пов’язано з новітніми економічними умовами. Якби у кожного каналу була своя людина у Вашингтоні, від кожного з них ми щоразу мали б свій погляд на події. Але ж є ті журналісти-міжнародники, які виїжджають на місце подій і роблять прекрасні репортажі. Вони мають зв’язки за кордоном і готують матеріали не гірше ніж місцеві. У цілому я б сказав, що наша міжнародна журналістика розвивається — з’являються нові імена, цікаві точки зору. Ще один важливий аспект: у «Фактах. Світ» ми розглядаємо події у світі крізь призму України. Ми вибираємо ті події, які можуть вплинути на нашу державу. Уже багато міжнародників взяли за основу цей підхід.
Я думаю, що українці отримують достатньо міжнародної інформації. У чому сьогодні не можна дорікати міжнародникам і взагалі журналістам — так це у відсутності свободи слова. Нині журналісти простими, зрозумілими концепціями пишуть про вплив Росії, Штатів, про «плюси» та «мінуси» ЄС.
— Ви вжили словосполучення «свобода слова», яке, на нашу думку, в українському контексті спотворилося й перетворилося на свободу деструкції. Що думаєте?
— У програмі «Факти. Світ» ми робимо акценти на процесах розвитку. Це стосується світосприйняття — мого й моїх колег. Нам нецікаво копирсатися в «брудній білизні» і демонструвати чергову деструкцію. Ми шукаємо приклади розвитку, тих людей, які показують, що є світло в кінці тунелю. Мені завжди здавався безвідповідальним епатаж на трагедіях. Ось конкретний приклад: коли я був у Таїланді після цунамі, то з’ясував, що в цій країні дуже потужна система охорони здоров’я. Практикуючі лікарі спершу повинні пройти п’ять років стажування у США. Як на мене, Таїланд — країна не третього світу, це стереотип. Це країна з потужно розвиненою інфраструктурою, якісною медициною, хоча, звісно, і з проблемою бідності. У своєму репортажі про цунамі я зробив акцент на тому, що в Таїланді висококваліфіковані медики (з якими мені довелося поспілкуватися), що там проводять профілактичні роботи, а тому ризик виникнення епідемій мінімальний. Натомість колеги з інших телеканалів, які перебували в Таїланді в цей же час, зробили в своїх матеріалах зовсім інший акцент: ось я стою тут, усе зруйноване, ліворуч летять зграї мух, вони принесуть нові інфекції, які вже завтра розповсюдяться — і туризм у Таїланді стане неможливим. Коли такі репортажі побачили на теренах СНД, це був удар нижче пояса по туристичній галузі Таїланду. Жодної епідемії потім не було, країна дуже швидко відновилася, проте спростування цих журналістських матеріалів ніхто не побачив.
Світ дуже тісний, кордонів фактично немає, інформація поширюється миттєво. Журналіст-міжнародник повинен розуміти відповідальність за сказане. Бо Таїланд — це вже не далеко, це вже дуже близько.
— А Україна очима світових ЗМІ? Як запобігти виникненню таких історій, як із лялькою Гітлера?
— Об’єктивних матеріалів про Україну недостатньо, переважає манера подачі, до якої всі звикли: брудна білизна, негатив, кримінал. Самі українські журналісти шукають такі теми. Вони орієнтуються на Голівуд і створені ним образи, на Ганнібала Лектора. Тому на це звертає увагу й Захід. Самі українські журналісти уникають тем ствердження і розвитку. Адже журналістське розслідування можна застосувати і до історії розвитку. Наприклад, людина, яка займалася нафтою, а після падіння цін на енергоносії почала вирощувати гриби й робить на цьому мільйони. Це не «позитивчик» про те, що у зоопарку народилося тигреня. Це окремий напрямок журналістики, який потребує об’єктивних підходів. Я б назвав це життєствердною журналістикою. Спершу я відпрацьовував цю модель у студентських аудиторіях. А потім разом із Оленою Фроляк ми розробили концепцію програми, яка розповідає про історії успіху. Так народився проект «Добрі новини» на каналі ICTV і портал svitlonews.com.ua. Журналістські матеріали з «Добрих новин» потрапляють в інтернет і потім живуть своїм життям. Наприклад, ми підготували матеріал про селиський сир, який роблять на Закарпатті і який за якостями абсолютно не відрізняється від швейцарського. Бо високогір’я, де пасуться як альпійські, так і закарпатські корови, — це орієнтовно одна географічна широта. Екологічно чиста місцевість, молоко найвищої якості. Коли розпалися колгоспи, надлишки молока селяни виливали, а один із місцевих жителів усвідомив себе на своєму місці. Він не поїхав заробляти гроші в місто, а почав скуповувати у селян надлишкове молоко, привіз зі Швейцарії спеціальні бактерії. Так з’явився селиський сир. Ось вам історія! Після сюжету в «Добрих новинах» пішов шквал листів на інтернет-портал svitlonews.com.ua: а де можна придбати ваш сир, а давайте по франчайзингу відкриємо таку ж фабрику в Центральній Україні...
Чим більше буде таких проектів, тим швидше життєствердна журналістика наростатиме — як снігова грудка.
— «Добрі новини» мають непогані рейтинги. Отже, запит на позитив є, хоча здебільшого рейтинговим у нас називають кримінал і примітив. Аби створити життєствердний матеріал, у нього треба вкласти душу. То, можливо, журналістам просто ліньки?
— 18 років тому ми стояли на порозі створення своєї журналістики. Не треба забувати, що ми — слов’яни — маємо власне світобачення, традиції, духовність. Але взяли за взірець формати CNN і BBC. А західна журналістика заснована на 5 «С»: смерть, секс, скандал, сльози, страждання. До цього ми мали пропагандистську радянську журналістику, а тепер подивіться, з чого у нас починаються новини: найбільша кількість загиблих, вбитих, поранених... А наприкінці, якщо вистачить часу, дають «культурку-мультурку» і «в зоопарку народилася панда». Гадаю, всі вже цього наїлися. Нині прийшло переосмислення, повертається слов’янськість, душевність. Наш менталітет мусить відчуватися і в новинах. Бо цей менталітет — зовсім не «моя хата скраю...», як нам нав’язують і програмують. Ви подивіться, скільки люди роблять звершень! Незважаючи на податки, економічну ситуацію, вони займаються своєю справою. Сьогодні проводять багато наукових досліджень, які доводять, що енергоінформаційний простір дуже впливає на наше життя, а ЗМІ цей простір значною мірою формують. Час пришвидшується. Те, що у тебе в думках, — те в тебе і в руках. Якщо ми постійно програмуємо країну на злидні, на щоденну балаканину політиків в ефірі, то відповідно так і живемо. Програми на зразок «Добрих новин» створюють сигнал, проект тієї країни, яка має скластися спочатку в голові кожної людини та в її родині. Треба сподіватися на себе, змінити своє світосприйняття — і тоді зміниться країна.
— Ви бували на прийомі у шведського короля, робили репортаж із науково-дослідного центру Європейської організації ядерних досліджень, де розташовано Великий адронний коллайдер, зустрічалися із засновником легендарної швейцарської годинникової фабрики Ulysse Nardin. Як українських журналістів сприймають за кордоном? Чи змінилося це сприйняття останнім часом?
— Тут не можна узагальнювати. Усе залежить від особистісних якостей, рівня кожного журналіста. Так само і від людини, до якої він їде. Мені цікаві історії успіху, я звертаю увагу на так званих self-madе man (люди, які зробили себе самі). Вони можуть розповісти багато того, чого ви не почуєте ні від кого іншого, бо рівень їхньої свідомості вже інакший. А це надзвичайно цінно, бо, як мені здається, мета перебування людини на землі — це самовдосконалення.
— «Факти. Світ» позиціонують себе як програму, що висвітлює міжнародні події і їхній вплив на Україну. А як щодо впливу України? Що залежить від нас? Так, дедалі більше експертів і науковців кажуть про те, що без демократичної України не буде демократичної Росії.
— Від України залежить найголовніше — наше власне самоствердження та впевненість у собі, поява цих рис у кожної людини, в тому числі й політиків. Нині в Україні з’являється молода генерація, це люди не лише з матеріальними амбіціями, а й із бажанням увійти в історію, люди з масштабнішим мисленням, яке виходить за рамки збагачення. Я гадаю, найближчим часом на нас чекають великі зміни. До речі, переломним вважається 2012 рік — саме тоді закінчується черговий цикл у календарі майя. Як переломний 2012 рік зазначений і у ведах, і в езотеричних вченнях. Мені здається, це буде не вселенська катастрофа чи зміна полюсів, а перехід на інший рівень свідомості. Сьогодні відкрито доступ абсолютно до всіх духовних вчень, із іншого боку — відбувається шалений розвиток технологій. Ці сфери йдуть поруч і все більше інтегруються одна в одну. Що цікаво, Україна в стародавніх трактатах зазначається як територія, з якої і почнеться духовне відродження. Зміни вже відчутні, бо з’являється все більше людей із розширеним світоглядом. Я їх бачу і серед своїх студентів. Кордони відкрито, світ глобалізований, і це не тільки дає можливість йому впливати на нас, а й нам дає шанс глобально поширити свій вплив. Якщо поки не політично, то з часом економічно, технологічно та культурно.
