Ще за колишніх часів, розмірковуючи про закордонне життя, ми завжди із захопленням говорили про те, що адже можуть люди так влаштувати своє життя, що все мають із самого початку — і будинок, і в будинку, і засоби пересування, і за все це вони розраховуються помалу протягом 30—50 років. Так можна жити! А нас квар тирне питання не просто зіпсувало, воно спотворило і розбило стільки «любовних човнів», зруйнувало стільки «осередків суспільства» та породило стільки зла! Звісно, дах своєї оселі — не гарантія щастя, але його відсутність протягом багатьох років — непосильне випробування для більшості навіть загартованих численними побутовими негараздами громадян. Останню спробу ощасливити всіх зробив перший та останній президент СРСР, який обіцяв кожній сім’ї до 2000-го року окрему квартиру. Не сталося. Й не тільки через геополітичні форс-мажорні обставини, а тому, що просто не могло статися. Тому сьогодні для дуже багатьох сімей, які із заздрістю заглядають до чужих вікон, можливість купити квартиру в кредит — єдина надія на отримання свого гнізда. Наскільки сьогодні реальний і доступний такий механізм, намагалися з’ясувати ведучі та гості програми «Подвійний доказ» («1+1»).
Те, що не все у цій справі зрозуміле та прозоре, стало ясне практично зразу. Наші співвітчизники, які мешкають переважно за кордоном, — письменник Андрій Курков і художник Сергій Поярков, оцінюючи український ринок житла та пропозиції про його купівлю у кредит, назвали сьогоднішній розклад змовою будівельників і банкірів. Тому що і ті, й інші не зацікавлені у тому, щоб житло дешевшало. Ми, можливо, також були б у цьому не зацікавлені, піклуючись тільки про підвищення якості рідних стін, якби наші потреби та наші можливості не були б настільки далекі одні від одних. До речі, для підвищення прозорості та конкуренції в цій справі було запропоновано відкрити ринок житлового будівництва для іноземних будівельників, хоч у Росії і вважають, що «гуцули» тут тільки трохи поступаються (за якістю робіт) туркам.
Так само, на думку експертів, наші банкіри не зацікавлені в тому, щоб на кредитний ринок прийшли дешеві та «довгі» західні гроші. Тому для нас (тобто для однієї п’ятої частини потребуючого житла населення, яке має бажання і можливість купити квартиру в кредит) об’єктивна реальність — кредит не на 25—30 років під 5—6% річних, а максимум на десятиріччя і під 12—18%. У зв’язку з цим дуже цікава заява представника банкірів про те, що під час оформлення кредиту в банках вимагають довідку про легальні доходи тих, хто потребує житла, але орієнтуються на тіньові. Ще кумедніше, що, виявляється, під купівлю квартири можна взяти кредит без застави, а «за поручительством», коли гарантією повернення буде добре ім’я поручителя. Так хочеться, щоб оприлюднили весь список українських поручителів із «добрими іменами»! І ще не зрозуміло: якщо неповернення за кредитами фізосіб становить усього 3%, якщо громадяни, попри весь свій попередній досвід зберігання заощаджень, несуть свої грошенята до банків, то чому банки так не довіряють громадянам? Наприклад, ніхто не хоче давати житловий кредит сім’ї з малолітніми дітьми, тому що виселити потім таку сім’ю у разі невиконання зобов’язань практично неможливо, хоча, згідно із законом про іпотеку, процедура виселення тих, хто вчасно не розрахувався з банком, існує. Загалом, або спочатку будинок — а потім діти, або — думайте самі, вирішуйте самі. Ще хотілося, але не вдалося почути виразні пояснення стосовно ПДВ, який при купівлі первинного житла платить покупець. За що та чому, якщо, як переконував нас експерт, «законодавство в області купівлі житла в кредит у нас таке саме, як в Америці».
А поки що нам запропонували перш, ніж брати кредит, потренуватися «на кішках», змінити соціальну психологію, що в цьому випадку означає «жити головою, а не душею». Коротше, якщо вам не подобаються відсоткові кредитні ставки — глянь на воду та на свою вроду. Залишається сподіватися, що згодом кредити стануть доступнішими (та й діти підростуть і не лякатимуть банкірів своїм малоліттям), піклуватися про збільшення тіньових доходів та обростати потрібними зв’язками і «добрими» поручителями.
