Щодо останніх подій в інформаційному просторі країни — процесу ліцензування теле- та радіокомпаній, указу Президента про робочу групу для створення Громадського ТБ, діяльності Держкомінформполітики, конфліктів навколо НТКУ та її керівника Вадима Долганова — у політичних та журналістських колах точиться багато дискусій. Ті проблеми ЗМІ та їхніх взаємовідносин із владою та суспільством, які висвітила справа Георгія Гонгадзе, існування яких критикується європейськими структурами, на яких наголошує й український омбудсмен Ніна Карпачова, і громадські організації, потребують добре організованого діалогу задля нагальної роботи над системною, політично та соціально відповідальною концепцією їхнього вирішення. У рамках цього діалогу «День» надавав уже слово багатьом досвідченим журналістам, політологам, політикам. Сьогодні слово Зиновію Кулику, нині — керівнику проекту журналу «ПіК». До цього Зиновій Володимирович «пройшов школу» майже всіх можливих у сфері інформації керівних посад — від голови НТКУ до міністра.
КОНЦЕПЦІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНА
— Чому, на вашу думку, досі в країні не прийнято концепцію інформаційного простору?
— Тому що концепція формування і розвитку інформаційного простору України просто нікому не потрібна. Сьогодні можна розглядати з певними нюансами три великi політичнi блоки: ліва частина, права націонал-демократична і центр, який всюди називають «центристським болотом», а в нас чомусь олігархічними партіями, хоча насправді це центристське представництво ідеології «дрібних крамарів». Кому з цих трьох сил потрібна єдина концепція розвитку інформаційного простору України? Нікому. Слово «єдина» означає наявність у першу чергу державницького мислення на побутовому рівні і державного мислення на рівні управлінському, не кажучи вже про вищий законодавчий чи вищий виконавчий.
Розуміння цієї концепції у національно-демократичного табору не виходить за рамки народознавства і побутової шароварщини. Чомусь вони вважають, що пропаганда культури українського села повинна бути домінантою у визначенні програмної частини концепції розвитку інформпростору. Що стосується лівої частини, то, якщо дуже коротко, для неї ідеалом є партійна радянська преса — з одного боку, «единая и неделимая Россия» з усіма атрибутами, починаючи з мови «межнационального общения» — з іншого. Через те їм ця концепція не потрібна. А тепер глянемо на представників ідеології «дрібних крамарів». Їм поняття «єдина концепція» взагалі не зрозуміле. Їм цікава наявність якомога більшої кількості ЗМІ в їхній приватній власності, притому ці ЗМІ їм потрібні аж ніяк не як бізнес-проект. Наші представники кіл «дрібних крамарів» ніяк не хочуть зрозуміти однієї простої істини: неможливо поєднати тіньову економіку з публічною політикою.
До розуміння необхідності такої концепції не можна прийти в перехідний період, який у нас надзвичайно затягнувся. Тому що, як і в попередні три спроби сформулювати на папері концепцію, все зведеться до одного — до надзвичайно тривалих дискусій з приводу розподілу інформаційного простору. Тобто в заголовку пишеться «формування і розвиток», а суть самого тексту, який повинен бути поданий на розгляд Кабміну, Президентові, ВР, полягає в розподілі — кому, як і що віддати, чим забезпечити існуючий інтерес. Притому бажано це зафіксувати законодавчо, щоб пізніше ніхто не міг під це діло підкопати.
Взагалі ж прийняття концепції можливе за певних умов — знову ж таки формування продержавницької більшості у ВР, відповідного формування уряду і незаперечуючої позиції Президента. Тоді все піде дуже швидко й чітко. Більше того — в Україні у цій сфері на сьогодні є реально до десятка фахівців високого рівня, які б могли не лише сформулювати, але й здійснювати певні кроки з її реалізації.
Д І Ї НАЦРАДИ — ЦЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ЖУРНАЛІСТІВ СВОБОДИ ВИБОРУ ХАЗЯЇНА
— У ході процесу ліцензування і переліцензування, який проводить Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, вже є багато «потерпілих». У своєму коментарі «Дню» народний депутат України, голова підкомітету електронних ЗМІ парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Віктор Понеділко сказав, що Нацрада, встановлюючи свої правила проведення конкурсу та процедури ліцензування, порушила деякі статті Закону «Про телебачення та радіомовлення» та Закону «Про Нацраду». Як ви ставитеся до дій Нацради?
— Процес ліцензування і переліцензування — це перманентний стан, для якого створено цей абсолютно непотрібний на перехідному періоді орган. Такого органу немає в Росії, але такі органи є в країнах уже розвиненої демократії. Для чого проводиться ліцензування і переліцензування? По-перше, для чергового збору грошей. Але в даному випадку цей орган ліцензування і переліцензування має ще одну особливість. Його робота під час підготовки до виборів — це формування інформаційного ресурсу для тієї чи іншої політичної сили. Оскільки більшість нинішніх членів Нацради «сидять» в одному гаманці, то зрозуміло, що вони працюють на ту політичну силу, яка їх туди привела.
У переліку документів, які ТРК повинна представити під час ліцензування, згідно з чинним законодавством, немає ніяких банківських гарантій. А Нацрада бере і впроваджує власну інструкцію і згідно з нею починає вивчати фінансовий стан ТРК. Це у той час, коли відомо, що фінансовий стан будь-якого сучасного українського ЗМІ складається з двох частин: публічної і спонсорської підтримки певних структур. Це, власне, подвійна бухгалтерія, яка з різних обставин — в тому числі недосконалості податкового законодавства — законодавцем була врахована. Через те, розуміючи, що конкурентоспроможність у нас можлива лише при постійному фінансовому підживленні, було заборонено будь- яким організаціям з’ясовувати, звідки в тебе гроші для інформаційної діяльності. А Нацрада у цій ситуації впровадила свою інструкцію. Але застосовує її вибірково, розуміючи, що ті серйозні фінансові угруповання, які за нею стоять, готові навіть задекларувати великі кошти. Таким чином будь-яка інша ТРК з цього привілейованого ансамблю випадає. І її можуть почати просто пресувати і закривати, хоча всі при цьому говорять про свободу слова.
А взагалі свобода слова і свобода журналістської діяльності — це різні речі. Їх важко поєднувати. Свобода слова у нас існує, а свобода журналістського самовираження у нас відсутня. Ми, як журналісти, підходимо до нормальних європейських та американських стандартів: у нас є свобода вибору хазяїна. Це вже дуже багато. Ми можемо обрати політика, ми можемо обрати просто фінансиста, врештi-решт, ми можемо обрати рекламодавця, але ми все одно будемо залежні, як, власне, і є в усьому світі. Так от — дії Нацради, яка одним з основних критеріїв впроваджує фінансову спроможність — це є позбавлення журналістів навіть можливості вибору собі хазяїна. Це погано. Тебе заганяють в один кут. Якщо раніше в тебе був вибір працювати з одним олігархом чи, скажімо, з десятком бізнесменів середньої руки, то тепер у тебе залишиться один вибір: працювати виключно з олігархом або з групою олігархів.
ПОДВИГУ МАТРОСОВА ВІД КЕРІВНИЦТВА НТКУ ВИМАГАТИ МОЖНА, АЛЕ ВІДОМО, ЩО ТАКИЙ ПОДВИГ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЛИШЕ ОДИН РАЗ
— Чому, на вашу думку, всі спроби реформувати НТКУ потерпіли невдачу і які напрямки реформування держТБ ви вважаєте необхідними?
— На сьогодні НТКУ — це дуже «важка» структура. Мається на увазі — важко укомплектована, плюс лише у її фундаменті — системі державного фінансування. Як і будь-який інший телевізійний канал, він сприймається виключно через ту продукцію, яка з’являється на екрані, а умови створення цієї продукції на цьому каналі кардинально відмінні від умов на інших каналах.
Трішечки історії: приміщення, де зараз працює НТКУ, розраховане як п’ятипрограмний блок телебачення, тобто в ньому мають вироблятися, як мінімум, п’ять каналів. Утримання всього цього комплексу — з ліфтами, кілометрами трубопроводів та кабельних магістралей — це колосальне навантаження. Керівник цієї структури — незалежно від прізвища — 80% свого робочого часу повинен займатися господарством, а 20% часу, що залишається, не творчістю, а обслуговуванням дзвінків із владних кабінетів. Плюс бюджет, який жодного разу за останні десять років не був виконаний, плюс регламентованість усього: скільки платити ведучим, скільки — інженерам, скільки піде на придбання програм і т.ін. Усе це оформлено з таким псевдоринковим статусом як виконання держзамовлення. Цю систему треба категорично ламати.
Для того щоб цей канал запрацював і був конкурентоспроможним, потрібно відділити саму споруду телецентру, всю техніку. Це була б самодостатня структура, яка б не брала бюджетних коштів і забезпечувала технічні послуги усім працюючим на її технічній базі каналам та структурам. Це перший крок, який би було варто зробити.
Другий — перейти на дійсно державне замовлення, тобто держава в особі Кабміну замовляє і фінансує замовлення на основі договору, причому держава не регламентує зарплат та інших видатків. Тоді можна сформувати гнучку систему оплати, при якій досвідчені журналісти не будуть тікати, не буде подвійних стандартів технічних служб.
Повинна бути впроваджена — і це третій крок — контрактна система набору.
Думаю, що закономірним кроком після зміни системи державного замовлення мусить бути заміна системи управління телекомпанією, починаючи зверху. До того моменту, доки цією компанією буде керувати людина, яка залежна виключно від однієї людини, від її настроїв, її смаків — тобто указом тебе призначили і указом тебе завтра звільнять — вимагати від неї подвигу Матросова можна, але відомо, що такий подвиг здійснюється лише один раз. Але після «Матросова» нічого не зміниться — система відновиться. Знайдуть іншого, більш покладистого, і все буде продовжуватися.
Зараз тривають суперечки — створювати громадське телебачення чи ні. Звичайно, створювати! Тільки трішечки треба розібратися, з чого і як. Одні кажуть, що сьогодні не можна цього зробити, тому що треба впроваджувати абонентну плату, а абонентна плата — це ще один податок, а це непопулярно. І через це нічого не робиться. На мою думку, це наскрізь лицемірна позиція, тому що незрозуміло, чому люди повинні за своє громадське телебачення, яке де- факто існує за гроші платників податків, платити ще раз. Немає в цьому потреби. Існує сьогодні в бюджеті рядок, який передбачає фінансування державного телебачення і радіомовлення, давайте зробимо перший крок, щоб воно було громадським.
Що для цього потрібно зробити? Тут не треба винаходити велосипед — у світі існує багато прикладів систем громадського ТБ, та ж Бі-Бі- Сі (до речі, в Європі громадське і державне ТБ — тотожні назви). Я вважаю, що треба внести зміни та поправки до чинного законодавства. У законі про Громадське ТБ визначити кількість членів наглядової ради і перелік громадських організацій та інституцій (куди, безумовно, мають увійти і фахові творчі спілки, і Академія наук, і релігійні конфесії), які повинні бути представлені в ній. Крім того, має бути окрема стаття, яка забороняє представникам законодавчої, виконавчої і судової влад у тій чи іншій формі делегувати своїх членів до наглядової ради громадського ТБ чи радіомовлення. До функцій наглядової ради мають входити підписання контракту з керівництвом компанії, розподіл бюджетних коштів і контроль за їхнім використанням і затвердження програмної концепції.
Таким чином можна було б вирішити питання ГТБ в межах існуючого фінансування і чинного законодавства. Але на це ніхто не піде, тому що при цьому втрачається частина інформаційного ресурсу для проведення наступних виборів. Така система організації ГТБ повинна би бути потрібною Президенту, адже втретє він не обирається, він міг би зробити цей крок. Чи піде на це Верховна Рада? Ні. Усі три складові ВР, про які я говорив, будуть проти. Тому що кожний з них переконаний, що за певних обставин він цю систему візьме під себе. Об’єктивно дві з цих трьох сил повинні розуміти, що вони будуть у програші, вони повинні об’єднатися, але вони цього не зроблять, тому що власні інтереси засліплюють логіку. Повинен на це піти Кабмін? Повинен. Він при цьому позбувається маси клопоту. Але він на це теж не піде, тому що боїться втратити своє право на телефонний дзвінок типу «у нас завтра засідання».
Без зацікавленості зрушити цю справу практично неможливо. Через те зміна Долганова на Княжицького, Княжицького на Богуцького, Богуцького на кого хочете — Мовчана, Драча — нічого суттєво не змінить. Треба змінювати саму систему і правила, за якими вона працює.
