Усю міру «успішності» інформаційної політики в Україні продемонстрував рівень реакції вітчизняних ТВ-каналів на бомбардування Сербії. Ну зрозуміло, у жодного з наших каналів немає власних корпунктів де б то не було за кордоном, крім Москви (на восьмому році незалежності!) І те, що в ефірі «1+1» ми бачили телефонні включення представників посольства в Белграді — це вже на рівні подвигу. Максимально намагалися «Інтер», «1+1» і СТБ використати й усю інформацію агентств. Але, на жаль, і формат, і глибина висвітлення подій, і аналіз можливих наслідків для України настільки поступалися сусідньому російському телебаченню, де НТВ і ГРТ давали коментарі російських політиків, телефонні включення своїх кореспондентів із місць подій, аналіз ситуації експертами... В ефірі Росії й саме з точки зору її інтересів йшла повномасштабна інформаційна операція. І як знати, чи не позначилося те, що за відсутності власної повновагої інформації українські телеглядачі вже який тиждень були напевно прикуті до ефіру сусідньої держави, й на діях наших депутатів, котрі ухвалили такі безвідповідальні рішення відносно відмови від без’ядерного статусу країни? На жаль, це повсякчасна доля провінції: керуватися стереотипами могутніших інформаційних структур, що нав’язуються їй.
Тим часом у черговий раз безсмертну думку обнародував представник Президента в парламенті Роман Безсмертний: мовляв, питання, Кучма чи не Кучма, насправді стоїть так — або ми рухаємося вперед, або повертаємося назад («Вікна-тижневик», СТБ, 21.03). Тепер зрозуміло, чому Зиновій Кулик, президент Національної телекомпанії — в ефірі якої вже давно фактично не знаходиться місця не тільки для опозиційних політиків, а й для будь-якої точки зору, що не збігається з лінією Президента, — геть заперечує яку б то не було заангажованість своєї структури однією гілкою влади, а високим стилем заявляє про виключно державницькі позиції каналу. Ну, ясна річ, без Леоніда Даниловича — «довіку волі не бачити», «ми говоримо — Кучма, маємо на увазі — Україна, ми говоримо — Україна...». Ніщо не нове під луною, особливо в країні, де час ніби котиться назад.
Але «витонченість», із якою УТ-1 дотримується так званих «державних» інтересів, не може не розчулювати. Ось, наприклад, минулої неділі ведучий «7 днів» Ігор Сторожук всіляко таврував тих, хто взяв «передчасний старт» у передвиборній кампанії. А саме напередодні, у п’ятницю, УТ-1 транслювало в прямому ефірі з Палацу «Україна» збори об’єднання «Злагода», на яких виступив Президент, а члени президії, не криючись, заявляли, що голосуватимуть за Леоніда Кучму. А в суботу в УТН був величезний репортаж вже із установчого з’їзду «Злагоди». Якщо це — не передвиборна кампанія, то нехай глядач залишиться слоном, як мовиться. Або ось, скажімо, початковий пасаж Ігоря Сторожука в «7 днях», який вартий того, щоб його процитувати повністю. «До старту президентських виборів ще є час. Його можна використати по-різному. Можна — працювати. Розуміючи і нагальну потребу розв’язання соціально-економічних проблем, і те, що зробити це неможливо без концентрації політичної волі й інтелектуальних ресурсів влади. А можна — як практикує більшість інших політиків — зосередитися на перекладанні відповідальності та критиці всіх і вся, окрім власних дій. На тижні поїздки Президента були робочими, справи — конкретними». А після цього у стик іде «збірна солянка» репортажів із робочих зустрічей Президента в Криму, де він, напружуючи інтелектуальні ресурси, «не мириться з безвідповідальністю місцевих керівників», погрожує чиновникам, винним у невиплаті зарплат, звинувачує парламент у небажанні із ним співробітничати тощо. Коротше, «по-робочому» й «конкретно» займається саме отим «перекладанням відповідальності й критики всіх і вся — окрім власних дій». А якщо додати до цього, що й протягом самих «7 днів» у чому тільки ту ж, скажімо, ВР не звинуватили й, навпаки, в чому тільки хвалу виконавчій владі не проспівали, то постає запитання: ну гаразд, сам Президент погано собі уявляє, як за умов катастрофи в країні працювати на свій «позитивний образ». Але телеіміджмейкери повинні ж розуміти, як допомагати «клієнту», а не ускладнювати його становище? Ось «Інтер» дозволив собі вельми стримано коментувати створення «нового об’єднання демократичних сил», міркуючи, що «для рядових українців «Злагода» поки що асоціюється у кращому разі — з красивою ідеєю, в гіршому — з черговим політичним лозунгом» і навіть покепкував з приводу єдності, яку «демократичні сили демонстрували... в приміщенні» («Подробиці тижня»). Ну й справді, не співатимуть же есдеки, котрі стоять за каналом, осанну структурі Валерія Пустовойтенка — конкурента в суперництві на місце, ближче до президентського трону. «1+1» навіть зважилася сказати, що в парламенті, скориставшись відсутністю правоцентристських сил у сесійній залі (ті прогулювали на «Злагоді»), ліві погано відгукувалися про нове об’єднання. Так що правила коректності в подачі інформації були наче дотримані. Але боротьба навколо трону передбачає лише рухи ліктями, а не підривання основ. Тому жоден із загальнонаціональних каналів так і не дав повною мірою аналітичної, об’ємної оцінки ситуації із «Злагодою», як і виразно поданих альтернативних офіційним думок про неї. Бо ніхто не сміє ставити інтереси суспільства вище за інтереси власного бізнесу, що не збігаються в країні політичного та економічного свавілля апріорі.
Скандальчик навколо виборів у парламенті членів Національної ради з питань ТБ і РМ знову продемонстрував усю могутність торговельних операцій у всіх наших владних структурах. Аргументи противників рішення ВР зводилися до порушення (явного!) регламенту голосування, до боргів комерційних структур, що стосуються декого з новообраних членів Нацради й (нібито) підтасовувань у процесі висунення їхніх кандидатур... У «тіні» ж подібних обвинувачень залишилися не тільки комерційні й політичні інтереси, скажімо, добродіїв О. Зінченка та І. Плужникова («Інтер»), які виявилися не представленими в новому складі Нацради, обраної від ВР. І в котрих нібито можуть виникнути проблеми з новим непідконтрольним складом Нацради, якщо той вирішить перевірити відповідність установчих документів каналу існуючому законодавству. У «тіні» залишилися й інтереси О. Волкова та О. Роднянського («1+1»), чиї позиції на УТ-2 вже давно намагаються посунути обрані членами Нацради Аксененко й Цендровський в ім’я горезвісного «ГУРТу», і котрим теж не вдалося «провести» до Нацради «своїх» людей. Зате абсолютно прозорий тягар вибору, перед яким стоїть Президент, бо якщо серед чотирьох членів Нацради, яких він, сподіватимемося, таки призначить, виявиться хоча б один не до кінця заангажований, котрий має свої уявлення про мораль і професіоналізм, формування антипрезидентської більшості в Нацраді, нехай тільки в ситуативних моментах, виявиться цілком реальним... А значить, існує й небезпека переділу інформаційного простору. Для нинішньої влади, яка, здавалося б, цілком конкретно контролює і державний загальнонаціональний, і три приватних загальнонаціональних канали («1+1», «Інтер», ICTV) за допомогою пов’язаних з нею олігархів — це як ніж у спину. Адже якщо зараз не можна з цілковитою певністю сказати про те, як під час виборів поведуть себе навіть ці, здавалося б, повністю залежні канали, то що казати про тих, хто може прийти на їхнє місце, якщо Нацрада почне розбиратися в правомочності раніше виданих ліцензій? Тим більше, що інтереси бізнесу сьогодні вже далеко не так однозначно залежать виключно від виконавчої влади. Цікава деталь: Олександр Зінченко встиг виступити на всіх каналах із «викриттями» неправедності рішення ВР. Але вже в неділю програма його каналу «Подробиці тижня» теми виборів до Нацради не торкнулася взагалі. І сталося це, як твердять деякі поінформовані, але неофіційні джерела, не тільки тому, що голосування списком за членів Нацради дзеркально повторило голосування за заступників ВР, а значить, може постати питання і про легітимність тих виборів. Що, мовляв, і спонукало пана Медведчука заявити, що Нацраду обрано без порушень регламенту. Кажуть, колеги із СДПУ(о) охолодили запал О. Зінченка ще й доводами щодо того, що в деяких членів партії є інтереси й важливіші за Нацраду, наприклад, на енергоринку, де найближчим часом від рішень ВР дещо й залежатиме. Навіщо ж сваритися з її керівником?
Утім, це — версії. А ось фактом є те, що ще у ВР є «в запасі» результати перевірки Національної телекомпанії Рахунковою палатою і матеріали розслідування фінансових зловживань у цій структурі, передані до Генпрокуратури депутатською комісією. Схоже, що ситуація у вітчизняному телепросторі перед президентськими виборами дещо відрізняється від стану перед виборами парламентськими. ВР вдається перехоплювати ініціативу в свої руки, змушуючи виконавчу владу рахуватися якщо не з інтересами глядача й держави в телеефірі, то з власними інтересами. Складно також прогнозувати, чи вдасться врешті-решт Кучмі переконати наших телемагнатів у тому, що, в разі його переобрання, він зможе забезпечити стабільність їхнього бізнесу. Адже для цього потрібні хоча б мінімальні, але реформи в економіці, й тому найнаочніший приклад — ситуація в Росії. Так що ще невідомо, чи повториться в Україні — при всьому бажанні Президента і всієї виконавчої раті — російська акція «Голосуй, а то програєш!», в якій тоді Єльцину і К( вдалося об’єднати зусилля всіх наймогутніших телеканалів країни. Може, Україна в ТВ-просторі спробує знайти особливий шлях? Навряд чи розумних противаг (у здатності до яких важко запідозрити ліву більшість у ВР), але — не тотальної переваги однієї лише лінії нинішнього Президента.
