Не секрет, що іноді суть події здатна сформулювати одна
маленька деталь. Церемонія нагородження переможців II щорічного телеконкурсу
«Золота Ера» почалася з прохання організаторів до глядачів залишити свої
місця в амфітеатрі й на балконах колишнього Жовтневого палацу, щоб заповнити
зяючі пустоти в партері.
За неофіційною, але абсолютно достовірною інформацією,
практично весь партер було зарезервовано для політичного й бізнесового
бомонду країни. Але... за відсутності Президента, якого не було в Києві,
очевидно, для багатьох із них присутність на «Золотій Ері» втратила всякий
сенс. Що, безумовно, говорить і про авторитет нашої так званої четвертої
влади, і про рівень нашої політичної еліти, і про рівень організації подібного
шоу... Так само, як і про чреватість гри мистецтва з кон’юнктурою, політичною
в тому числі: «підстави» можуть бути на кожному кроці.
Вельми пікантним виявилося й зіставлення заяв багатьох
телеакадеміків (які визначали долю призів у 12 номінаціях) про те, що в
країні підвищилася реальна конкуренція телевиробників і... реальним списком
номінантів і переможців єдиного в країні представницького телеконкурсу.
Виявилося, що в змаганні брали участь ніби дві команди: «1+1» — і... всі
інші телеканали країни разом із регіональними студіями-продакшн. У «1+1»
було сім номінантів і три з них — перемогли. Й це при тому, що, як ми вже
писали, «1+1» відмовилася від участі в конкурсі програм, автори яких є
членами Телевізійної Академії України (Ю. Макаров і М. Вересень), і відмовилася
від перемог у тих номінаціях, де її передачі вже отримали своє на «Золотій
Ері» минулого року.
Зафіксоване це апріорне лідерство «1+1» на «Золотій Ері»
було, смію думати, аж ніяк не лише тому, що в телеакадемії домінують представники
каналу «1+1» і члени, які явно співчувають йому. В цьому можуть звинуватити
О. Роднянського недоброзичливці, й частка правди в цьому є. Адже професіонали
знають і про, так би мовити, неофіційні зв’язки між членами Академії. Але,
погодьтеся: й справді нині на загальнонаціональних каналах, безумовно,
кращими в жанрі публіцистики є «Версії Ольги Герасим’юк», одними з кращих
у жанрі ток-шоу — «Монологи» А. Борсюка й «Табу» М. Вересня, в жанрі інформації
— «ТСН» і т.д., і т.п. Чи є на інших загальнонаціональних гідні їм конкуренти?
Напевно, так. Але не безумовно, за винятком хіба що «Вікон» СТБ. А головне,
навіть якщо погодитися, що реальні конкуренти є — то вже точно не в такій
тотальній кількості. В самому ж цікавому становищі виявився, до речі, наш
I загальнонаціональний, у якого на все про все виявилося лише... два номінанти
(не переможці!): «7 днів» і «Ток-ринг», який уже передчасно спочив.
Так, напевно, рівень регіональних студій дійсно зріс. Про
що свідчить хоча б те, що «розбити» традиційну трійку провінційних передовиків
(ТК «Міст», Львів, «Приват-ТБ», Харків і ТО «Маски», Одеса) змогла цього
року студія «В.І.Т.А» із Донецька з дуже гідною роботою режисера Н. Михайлова
«Українська еліта», а у виробництво дитячих програм пристойного рівня ввірвалася
харківська студія «ТРИМ». Але що при цьому відбувається з телеканалами
столиці, в тому числі й загальнонаціональними? Явний застій: і в інформаційному,
і в аналітичному, і в художньому мовленні...
Про причини цього застою «День» уже неодноразово писав,
у тому числі й у телеоглядах одного з авторів цього матеріалу. На «Золотій
Ері» ж ми зіткнулися з явним парадоксом. З одного боку, в усіх «скривджених»
конкурсом каналів і телевиробників (а такі є, наприклад, той же «ТЕТ»,
який цілком виправдано міг претендувати на нагороди «З.Е.») є ніби підстави
для обвинувачень у монополізації конкурсу однією структурою. З іншого боку,
професійна перевага цієї структури безперечна. Як могли вирішувати цю дилему
телеакадеміки? Очевидно, було три шляхи: або спробувати роздати кожній
сестриці по косиці, закриваючи очі на істинну якість програм, або йти на
ризик бути не лише звинуваченими в заангажованості, але й ніби реально
не сприяти підтримці тих, хто трохи слабший — але при цьому судити конкурсні
програми за гамбурзьким рахунком, або тривіально піддатися натиску сильного
й пуститися на всі заставки інтриг. Судячи з усього, телеакадеміки спробували
знайти компроміс між усіма цими можливими варіантами. І вилився цей дивний
симбіоз у вельми оригінальний спосіб вирішення суперечки про долю головних
призів, який було вдало сформульовано в безсмертній «Безприданниці»: «так
не діставайся ж ти нікому». А оскільки не кожну номінацію можна було зовсім
скасувати за відсутністю претендентів, як це сталося з «художнім телефільмом»,
то довелося вибирати з трьох «бід» (номінантів) меншу. Тобто призи дісталися
в ключових номінаціях або регіональним студіям (краща культурно-історична
програма — «Українська еліта», «В.І.Т.А», Донецьк, краща просвітницька
— «Життя серед життя» «Приват-ТБ», Харків), або кращим із гірших (спортивна
програма «Спорт-тайм», «Інтер», музичний проект «Бери шинель...» К. Шаміна),
або програмам, що наказали довго жити («Вісті тижня», ТІА «Вікна»). Всі
інші призи — в «1+1» або в структур, так чи інакше з нею пов’язаних. У
номінаціях «дитяча програма», «оформлення каналу», «рекламний ролик», «музичний
відеокліп», очевидно, «ніхто не хотів умирати» (й поступатися), тож переможців
— а часом навіть номінантів — названо не було. А безперечним переможцем
«З.Е.» можна вважати, мабуть, лише неперевершені «Версії Ольги Герасим’юк»
(«1+1»), що стали кращою, а по суті — єдиною на нашому ТБ дійсно публіцистичною
програмою.
Немало виникає питань і до організації конкурсу. По-перше,
принцип відбору програм, що заснований на самовисуванні (подачі заявок).
Дійсно, так прийнято в світі, приміром, на тих же конкурсах «Еммі» (США)
й — до нас ближче — «ТЕФІ» (Росія). Але в результаті в нашій ситуації,
завдяки неоднозначному ставленню до конкурсу в середовищі самих телевізійників,
виникають і такі казуси, як, наприклад, відмова від участі в «Золотій Ері»
цього року каналу СТБ, який був би явним фаворитом, скажімо, в інформаційних
програмах. Можливо, право представляти претендентів на конкурс слід би
дати й творчим спілкам, гільдіям: журналістів, кінематографістів, акторів,
художників? З іншого боку, викликає сумнів і склад відбірної комісії, досить
кулуарний та й нечисленний склад самої телеакадемії (20 чоловік. Зазначимо,
в Росії в первинному відборі зараз беруть участь 117 експертів). Цього
року було прийнято кілька нових членів ТАУ — практично всі... з «1+1».
Таким чином, доля вітчизняних телевізійників виявляється в руках досить
нечисленної групи людей, до якої, до того ж, у багатьох виникають претензії
щодо об’єктивності.
Внаслідок відсутності будь-якої гласності в діяльності
телеакадемії та відбірної комісії складнощі виникають щокроку: чому номінанти
(не переможці) були невідомі аж до церемонії нагородження й відомості про
них не надходили в пресу? Чому ті чи інші програми з’являлися спочатку
в одних номінаціях, а перемогли в інших? («Монологи» Анатолія Борсюка,
які, особисто я вважаю, дійсно гідно перемогли, та все ж.) Чому в змагання
вступали іноді речі непорівнянні: скажімо, в номінації «інформаційно-розважальна
програма» — «Джаз-степ-танц-клас» («ТЕТ») і... «Сніданок з «1+1»..? За
якими критеріями зіставлялися разові, штучні програми й циклові? Тощо.
Навряд чи є готові відповіді на ці питання й рецепти вирішення
безлічі проблем. Скажімо, абсолютної загадки: а що робити з конкурсом далі?
Вже практично всі більш-менш показні програми «1+1» перемогли. Настане,
нарешті, черга інших — але вже на абсолютно іншому рівні? Чи планка конкурсу
повинна залишатися високою — але, можливо, треба розблокувати ситуацію
саме кардинальними змінами в його організації? Щоб вердикт телеакадемії
дійсно поважався більшістю? Щоб ні в кого не було сумнівів у його «непідкупності»?
Скажемо прямо: в набагато більшій мірі організатори могли б урахувати уроки
торішньої «З.Е», що багато які з цих питань поставила вже тоді. Не було
волі до змін, які могли б зруйнувати зручну для багатьох «картинку» вітчизняного
ТБ?
Апофеозом же нинішньої організації конкурсу став і зовсім
казус: незважаючи на постійно працююче під час церемонії велике табло-екран
на сцені, не було показано жодного відеоролика програм-номінантів і переможців!
Примітна деталь, яка, звісно, не перекреслює зовсім зусиль організаторів.
Лише нагадує, що й телеконкурси наші, будучи невільними від кон’юнктури,
цілком вільні від необхідності звіряти пафос своєї діяльності з громадською
думкою. Не виробилася в нас ще традиція, коли основною (й найдорожчою)
цінністю є бездоганна репутація. Так, нинішнього року до цього було все
ж зроблено маленький крок — будемо справедливі. Але хочеться вірити, що
в майбутньому він буде набагато значнішим.
А поки, як сказала Вєрка Сердючка, яка ввійшла в число
номінантів, але не стала переможницею, «Спасибі всім»!
