Емзарі Кікнавелідзе приїхав в Одесу 16 років тому з Грузії. Спочатку на місяць, потім на два, а втретє — назавжди. Одеса його «спіймала» остаточно. Сьогодні творчість Емзарі повністю вписалася в культурний простір цього міста.
Значною мірою інтерес до Емзарі Кікнавелідзе пояснюється незвичною стилістикою та жанровою спрямованістю його картин. Художник вносить у сучасне мистецтво абсолютно нові живописні варіації. Звичайно, витоки його мистецтва мають національне коріння, але також відчутне неприховане тяжіння до сюжетно-літературної фабули, що й визначає всю тональність звучання картин.
Емзарі Кікнавелідзе народився 1964 року в Зестафоні (Грузія). Навчався в художньому училищі в Тбілісі на відділенні скульптури. Потім — в інституті архітектури. З 1989 року Емзарі починає активно брати участь у виставках. А 1996-го художник переїжджає в Одесу. Як говорить він особисто, хоч переїзд був цілком випадковим, на загал це досить розповсюджена історія. Багато людей після декількох візитів до «перлини біля моря» залишаються тут на довше.
— Емзарі, скажіть, чому ви в живописі працюєте, адже навчалися на відділенні скульптури?
— По життю я був пов’язаний все-таки більше з архітектурою, ніж зі скульптурою. А живопис, як не крути, — основа всього. Як правило, всі архітектори добре малюють. Адже в такої людини має бути добре розвинуте образне та просторове мислення.
— Як і де знаходите сюжети для своїх робіт?
— Я думаю, що такі картини можливо писати лише в Одесі. Тут усе оточення цьому сприяє, атмосфера, аура... І це не так, щоб я сидів і вигадував новий сюжет, просто щось впадає в вічі, запам’ятовується, відкладається десь на підкірці. І постійно там живе, видозмінюється, вариться. Потім, із часом, народжується. Часто в дуже видозміненому вигляді. Та, мабуть, саме цей процес видозміни й називається творчістю. От, наприклад, зараз я працюю над полотном, де хасиди будуть зображені у вигляді ластівок. Передувала цьому образу проста історія — якось я йшов по вулиці й помітив, що вони здалеку у своїх чорно-білих вбраннях дуже схожі на ластівок.
— Про що передусім мають розповідати аудиторії картини Емзарі Кікнавелідзе?
— Це вже від глядача залежить. Конотації нав’язувати не буду... Дуже вплинуло на мене старе грузинське кіно. Тому якщо хтось із ним знайомий, обов’язково знайде щось рідне для себе й у моїх картинах. Взагалі в Одесі часто кажуть про моє мистецтво, що воно народилося з грузинських коренів та єврейської тематики. Можливо, це дійсно так. Я завжди сумніваюсь у своїй правоті. Щось, може, недостатньо розумію, бо виховувався на основі, так би мовити, старих правил, а реальність уже інша, нова... Намагаюся на противагу грубості й вульгарності писати про красиві почуття.
— А це зараз не дуже модно...
— За трендами я не женуся, чого й усім митцям бажаю. Викиньте це з голови, забудьте, тільки так є шанс привнести щось нове та прекрасне у світ, що нас оточує. Ми плинні, а от мистецтво — вічне, про що ніколи не слід забувати.
Дійсно, краса «казкової подієвості» Кікнавелідзе, либонь, і полягає у природному зв’язку часів, який художник не тільки гостро відчуває, але й дивовижним чином формує його закономірність. Він вдало вибудовує власну сюжетику жанрових пріоритетів, а з ними — і стилістику живописних прийомів, образів у реальному просторі. Складна манера письма (багатошарова фактурна поверхня, тонова градація кольорів) створює ефект «старого живопису» чи забутої фотографії, вносить таку собі ностальгічну нотку. Особистісний контекст полотен не позбавляє їх суспільного сенсу, бо річ і явище тут абсолютно збігаються. А своєрідність художньої форми лише акцентує увагу на життєвості й переконливості образів Емзарі Кікнавелідзе.
Полотна Емзарі Кікнавелідзе знаходяться у приватних колекціях України, Грузії, Росії, США, Італії, Німеччини й Ізраїлю. Майже постійно його картини експонуються в Одесі. А в Києві з 1 по 15 квітня в «Garna Gallery» (вул. Шовковична, 5) триває невелика виставка робіт одеських митців — Емзарі Кікнавелідзе, Дмитра Литвинова й Анатолія Федірка.
