Колись Тарас Шевченко казав: «Не можеш писати — малюй!» Саме так сталося з Миколою Федоровичем Ткачуком. Уже після виходу в світ першої поетичної збірки «Лагідна лють» уся Волинь заговорила про особливе світобачення автора. Згодом це підтвердили книги «Століття трави» та «Прощання бджоли». Але доля відміряла Миколі Федоровичу недовгий поетичний шлях. Раптовий інсульт відібрав у нього не лише перо, а й змогу вчителювати у невеличкій школі села Залісці Рожищенського району. Ще тоді, викладаючи, Микола Ткачук захоплювався малюванням, створюючи справжні шедеври. Після важкого періоду реабілітації це захоплення перетворилось на сенс життя. Щоправда, тепер художнику доводиться працювати лівою рукою. Його друзі-митці стверджують, що такий унікальний талант Бог подарував Миколі замість здоров’я...
Кожен, хто знайомий з поезією Миколи Ткачука, погодиться, що його картини — це своєрідна трансформація поетичних рядків, адже образи лісу, води, сонця постають чи не з кожного вірша автора. Сам художник пояснює свою невичерпну любов до природи так: «Дерева — це люди, які тримаються корінням за землю, за життя, як і я сам; вода, небо, сонце — це те, що живить людину, надихає на життя; дорога повинна бути у кожної людини, бо вона уособлює мрію, надію». Таке незвичне трактування навколишнього світу цілком пояснює і життєствердний, оптимістичний настрій картин, наповнення полотен світлоповітряними ефектами, специфічними кольоровими нюансами.
За два з половиною роки Микола Ткачук написав більше 60 пейзажів. Дружина художника Тамара Олександрівна — нинішній директор Залісцівської школи (де, до речі, зібрано велику картинну галерею), розповідає про його неймовірну наполегливість та відданість мистецтву: «Це стало його життям. Він не може чітко говорити, не може писати, але все ж йому вдалося знайти шлях спілкування зі світом. Усі картини — зрозумілі, не вимагають зайвих пояснень і оцінок. Хоча не всі вони виконані на професійному рівні».
Наприкінці серпня у районному домі «Просвіта» відкрилася перша виставка картин Миколи Ткачука. Епіграфом до виставки стали слова Чайковського: «Ніщо так не допомагає розвитку творчих сил та кристалізації думки, як ліс». Микола Ткачук навідріз відмовляється продавати свої картини. Тому вдома він створив власну міні-галерею. Та й на першу виставку погодився далеко не одразу. Колись позбавлений марнославства художник-поет написав: «Так мало людині потрібно: Щоб хата, вишневий садок, І дощик весняний та дрібний, Зелений пахучий росток. Потрібні біда і щастя, Життя відчувати, щоб смак, Велика любов, якщо вдасться, Бо можна прожити і так...»
