Євгена Сагайдачного можна назвати найменш вивченим із найвеличніших українських художників двадцятого століття. До останнього часу, як розповідає куратор виставки, доктор мистецтвознавства Олександр ФЕДОРУК, його роботи були поза музейним обліком.
— Євген Сагайдачний належав до кола бойчукістів, — говорить Олександр Федорук. — Його роботи дають уявлення про цілісність бойчуківської школи. Навіть більше — твори Сагайдачного розширюють межі такого явища, як бойчуківська школа.
Цікаво, що за походженням художник — не гуцул. Він родом із Херсона. Втім, як зазначає дослідниця творчості митця Марія Іванчук із Косова (Івано-Франківська область), «східняку» Сагайдачному вдалось інтегруватися в гуцульський декоративно-прикладний, культурний, побутовий простори завдяки ерудованості, інтелектові, а ще — величезному бажанню зрозуміти гуцулів. І Гуцульщина радо ділилася з художником своїм культурним та етнічним пластом.
Збиранню творів гуцульського народного мистецтва Є. Сагайдачний присвятив п’ятнадцять років свого життя. Подружжя Сагайдачних за кілька років перебування на Гуцульщині зібрало унікальну колекцію виробів народних ремесел та старожитностей. Влітку до них приїжджали десятки художників, мистецтвознавців, студентів з усіх кінців Радянського Союзу: з Москви, Києва, Єревана, Риги, Таллінна. Відвідувачі не просто цікавилися експонатами, вони шукали в них щось для себе особисто, для власного творчого зростання. Є. Сагайдачний замальовував писанки, різьблення по дереву, мосяжні вироби, його захоплювала форма керамічних виробів, не оминав увагою також вишивку, ткацтво, килимарство, народну гуцульську ношу.
Роботи художника — в основному станкові речі. Як пояснює Олександр Федорук, у Сагайдачного не було засобів, щоб малювати оліями, — в нього не було нічого, крім тісної кімнатки, олівців, акварелей та бажання творити.
— Художника також уважають батьком російського авангарду (російського, а не радянського, тому що радянським за своїм світосприйняттям цей художник ніколи не був). Саме це врятувало його в тридцяті роки від звинувачення в буржуазному націоналізмі, а отже — від розстрілу. Після Петербурга (де він малював декорації для театрів. — Ред.), Києва у 1932—1946 роках Сагайдачний працював на сході України, а 1947-го переїхав на захід. На Косівщині батько російського авангарду став найбільшим хранителем гуцульської творчості, — говорить Марія ІВАНЧУК.
Коли останніми роками творчу спадщину Євгена Сагайдачного було нарешті приведено до ладу (в цьому, як розповідає Олександр Федорук, значна заслуга директора Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Святослава Мартинюка й директора Національного художнього музею України Анатолія Мельника), стала можливою експозиція його робіт у Києві. Це — подія, адже з таких постатей, як Євген Сагайдачний, формується уявлення про українську культуру міжвоєнного періоду й першої половини двадцятого сторіччя.
Роботи Євгена Сагайдачного експонуватимуться в Національному художньому музеї України до 29 січня. Відвідувачі мають змогу побачити близько 80 творів із колекцій Національного художнього музею України, Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та Коломийського національного музею народного мистецтва Гуцульщини й Покуття імені Йосафата Кобринського.
