Олександр Бабак одним із перших в Україні почав створювати інсталяції. На його рахунку чимало проектів у цьому жанрі, зокрема спільні з художником Олександром Бородаєм інсталяції «Колиска ненародженої дитини» (1989) та «Храм» (1991), а також «Оголена» (2007) та «Різдво» (1994), створені у співвавторстві з Тамарою Бабак.
Олександр Бабак народився в Києві 1957 року. Під час навчання в Художньому інституті його наставником був живописець і графік Микола Стороженко. Перша персональна виставка автора відбулася 1992 року в Києві.
У живописних творах О. Бабака переважає настрій глибокого суму, який художник висловлює, використовуючи досить сувору та похмуру мистецьку палітру. Наприклад, «Храм», створений знакового 1991 року, — це живописний пам’ятник всім тим, хто не дочекався свободи. Тому з полотна насуваються скорботні тіні та віє холодом. Цей настрій повторюється в інших творах Бабака: зокрема, проекті «Парсуна» 1998 року, де відзняті на фотоплівку постаті селян — це всього-на-всього тіні зі спорожнілого села. Часто його картини експонуються без рамок. Художнє полотно без бар’єрів сприймається інакше, так ніби глибше дихається...
«Я прийшов до необхідності за допомогою художніх засобів відроджувати, унаочнювати та утримувати в мистецьких об’єктах нашу спільну спадщину», — каже художник і втілює ці слова у творчості. Подією, яку пам’ятатимуть ще довго, стала виставка «Козак Мамай» у Національному художньому музеї у липні-вересні 2004 року. Через установлений у залі екран глядач спостерігав за роботою Олесандра Бабака, що малював козака Мамая на прозорому екрані. Це була і картина, і інсталяція одночасно. Невизначеність простору, зокрема, досягалася накладанням прозорої плівки на картину. Тож головною діючою особою виступав Художник. Його руки рухалися і цілковито заворожували глядача. Основна дія інсталяції — це повтор та одночасно інтерпретування мистецького першотвору в невичерпну кількість варіантів. Безупинність і безмежність процесу створює враження про нескінченність таких можливостей, а це залучає до інтелектуальної участі й глядача.
Мистецькі проекти Олександра Бабака — це звертання до українського авангарду, перегукування з українською традиційністю та, безумовно, сучасний, «свіжий» погляд на світ. «Інкарнації візій, що пов’язані з історією та культурою українського народу» — так у каталозі до французької виставки написали про твори Олександра Бабака. Недаремно для своїх робіт художник використовує матеріали зі щоденного побуту селян: дерево, метал, мотузки, шкіру. Так зв’язок між минулим та сучасністю, традицією та інноваціями стає очевидним.
