Співак та актор Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Юрко Прокопчук готує не часто, та й не прагне вразити вишуканих гурманів широким асортиментом страв. Це саме той випадок, коли важливою є не кількість, а якість. У кулінарних вправляннях актор вбачає певну місію, до виконання якої ставиться із неабиякою відповідальністю.
— У моєму розумінні «смачненьке» — це улюблене. А улюблене — це те, що я їв у дитинстві. І я дуже тішуся з того, що деякі страви навчився готувати так, як іноді готувала моя мама. Мені так здається. Принаймні, коли я давав куштувати людям, які знали, як готувала моя мама, то вони казали, що майже так само, — пишається Юрко. Його мама родом із села Буцин, що за 30 кілометрів від Ковеля. Актор пригадує, які смачні борщі вона варила, як готувала до них пампушки або пироги з квасолі.
— Не пам’ятаю, щоб батько колись готував. Тільки картоплю смажив. Брати мої теж зовсім не вміють готувати. Вони завжди при дружинах були, а я іноді холостякував. Але я навчив свого племінника деруни готувати. Він вчиться в університеті імені Тараса Шевченка, і вони в гуртожитку конкурс влаштовували. То племінник виграв той конкурс. Готував деруни за моїм рецептом. І зараз дівчата до нього ходять, і він їм готує, — хвалиться актор. На його думку, на процес приготування їжі впливає атмосфера на кухні, а надто — музика, яка лунає з приймача. Тому перш ніж розпочати готувати, довго налаштовує потрібну хвилю.
— Якщо вмикаєш радіо і там російською співають, я вже борщ не готую. Я щось шукаю українське. Щоб український дух обов’язково там був. Бо якщо співатимуть російською, то це вже буде не борщ, то буде «щі», — жартує актор. Тож головні поради кулінарам-початківцям: заходити на кухню в доброму гуморі, мислити тільки позитивно і вмикати українську музику.
Справжнісіньким витвором мистецтва Юрко Прокопчук вважає деруни. Знає всі секрети приготування цієї страви. Так, каже, що дуже важливим є сорт картоплі. У жодному випадку не варто брати жовту картоплю. Краще світла і продовгувата за формою (її й терти зручніше).
— Готую швидко. На кухню нікого не пускаю. Голосно вмикаю музику. Якщо пательня починає диміти, вмикаю витяжку. Дружина свариться, що надимів, але за рахунок голосної музики нічого не чути. Донька Дануся просить їсти... З дитинства пам’ятаю, як мама готувала. Ми з братом сидимо, а мама не встигає смажити — все, що вона насмажила, ми відразу з’їдали й просили ще, — пригадує Юрко.
Посуд у нього вдома виключно глиняний. Є й дерев’яні ложки. Коли хтось вперше приходить на гостину до Прокопчуків, то мусить витримати серйозне випробування — з’їсти борщу з глиняної миски. Випробування, бо підступний господар дає дерев’яну ложку, їсти якою не дуже зручно — по бороді тече.
— Ще дуже важливо спілкуватися. Не можна мовчки їсти. Мені не підходить гасло «когда я ем, я глух и нем», я цього не люблю. Треба спілкуватися і прихваляти. Навіть якщо страва не смачна, треба казати: «Ой, як смачно!». І тоді страва буде вдвічі смачніша. Ага, але про політику не можна говорити, бо це псує настрій, — переконаний актор.
РЕЦЕПТИ ВІД ЮРКА ПРОКОПЧУКА
ДЕРУНИ
Деруни починаються із... сала. А сало Юрко купує на базарі.
— Перш за все важливо, в кого ви це сало купуєте. Є неприємні люди. Або зовні приємні, а коли відкривають рота і починають щось не те казати — не той тембр голосу, не той посил звуку або ще й не рідною мовою, то вже такого сала не варто купувати, — розповідає про особливості купівлі сала прискіпливий актор. За його словами, важливо взяти сало «печеричне» («печеричка», «з проріззю» — коли всередині є м’ясо). Його не можна пересмажувати, щоб не було сухим.
— Розігрівається пательня, і спочатку там підсмажується сало, а потім туди додається олія. Потім треться картопля. На дрібну тертку. Морква і цибуля — також на дрібну тертку. Давиться часник. Приправи додаються (сухий кріп, петрушка, селера, мелений перець). На кілограм картоплі треба два яйця. Борошно додати, щоб не розпадалося. І тоді на двох пательнях розігрітих смажити деруни. Не забути увімкнути музику. Потім цибулину або дві обжарити і полити всю ту гірку дерунів салом із цибулею, — підсумував маестро приготування дерунів.
ВОЛИНСЬКИЙ БОРЩ
Прокопчук кладе в каструлю побільше свинини. Каже, що найкраще підійдуть реберця. Знову ж таки — намагається всі складові для борщу купувати тільки у бабусь на базарі.
— Хіба що пасту можу купити в магазині, й то бажано, щоб виробник був український, — каже актор. Моркву, капусту, картоплю крупно нарізає. Іноді ще додає болгарський перець. Ріже його, як і капусту. Це додає страві особливого смаку.
— Щоб зберегти колір, треба побільше бурячка. Причому бурячок обов’язково має бути продовгуватий. Він найчервоніший. Я люблю соломкою різати. Не тру, у мене все велике має бути, бо хтось натирає на тертку, і каша виходить. Такий борщ неможливо їсти. Раніше обсмажував буряк із пастою, щоб зберегти колір. Але це, по-перше, займає багато часу, а по-друге, треба смаженого менше вживати. Тому просто варю його.
І найголовніше. Коли борщ уже готовий, Прокопчук додає туди багато часнику.
