Теплішає і дедалі більше українців на вихідних вибиратимуться на пікніки. До того ж, у католиків (греко- і римо-) неділя «звільнена» від посту. Ті ж, хто дотримуються суворих церковних приписів, можуть — як різновид до основної страви відпочинку на природі, шашлику — приготувати його з риби чи просто її запекти. Варіантів безліч! А «гідом» у цій справі буде Андрій Мосюковський. Він — фотограф, більш відомий під псевдо — Анрі. Спеціалізація — студійні й репортажні знімки. Офіційно «прописаний» у гурті «Тартак». А ще він естет (відчуєте з розмови) і мандрівник. Скажу відверто, смачніших за шашлики Анрі не їла! У дворі його київської студії, що неподалік Покровського монастиря.
— Останній раз я готував їх на Новий рік. Біля студії (Komastudio. — Ред.), — розпочав Анрі. — Виявляється, відпочинок на природі можна організувати в межах міста. Для самої студії, як бачите, місця не дуже багато. Зате тут є трохи земельки, де і влаштовую свята.
— З якої нагоди?
— Будь-якої. Коли у мене та інших є бажання гарно провести час разом. Якось збиралися на мій день народження. Дарма, що від нього минув місяць. Упродовж цього часу друзі жили думкою про те, що зустрінемося в Анрі, — хлопця треба ж привітати... Жартую. Дата стала нагодою для зустрічі.
До слова, коли довкола студії стояли «відкриті» паркани, було не зовсім затишно. Поблизу монастиря завжди повно жебраків, які просять милостиню, а ми смажимо м’ясо... Не хотілося, щоб все це виглядало як бенкет під час чуми. Звісно, спадало на гадку, що тим не відбираємо у людей щастя, та все ж... Аж нарешті з’явилася «закрита» огорожа.
Раніше часто приїжджав до батьків (у них приватний будинок у Борисполі), а там уже м’ясо замариноване. Родичі та гості сідали за стіл, я ж залишався біля вогню. Люблю, як пахнуть дрова, коли горять. Особливо, якщо вони «правильні». Відтак почав цікавитися і рецептурою маринаду. Дійшло до того, що знайшов кілька рецептів, як можна приготувати соковиті й м’які шашлики. З власного досвіду.
— Що означає — «правильні» дрова?
— Фруктові — яблуня, слива... Я виростав у Західній Україні. Там перед Різдвом і Великоднем коптяться шинки та ковбаси. І робиться це обов’язково на фруктових дровах. А на Закарпатті, наприклад, домашня ковбаска вудиться чи то на груші, чи то на сливі впродовж двох тижнів. Як результат, має просто божественний смак!
Із теплотою згадую, як мій дядько (по-галицьки — вуйко), дотримуючись посту, в передпасхальну суботу все чекав до опівночі. Як тільки годинник бив 12.00, він та інші родичі з веселими вигуками «Христос Воскрес!» бігли до пасхального кошика, посвяченого ще напередодні...
— Анрі, а яке м’ясо вибираєте на шашлики?
— Телятина, свинина. Але — не курятина, яку тепер їдять навіть вегетаріанці. Може бути риба — з нею практикував не раз. Звісно, м’ясо краще купувати на ринку. Однак найсмачніші шашлики виходять із домашньої свіжини, яку батьки привозять від дідуся із Житомирщини!
З м’яса вибираю пліви, прожилки. Після чого нарізаю більшими шматками — малі швидко зсихаються на вогні. Солю й перчу. Кладу в містку миску (таку, щоб у ній помістилося, приміром, 3 кг м’яса і ще на стільки ж залишилося місця). Додаю лаврового листа і зелені: петрушки, кропу та, якщо є, кінзи. (Раніше сипав орегано чи базилік, поки не збагнув, що особливого ефекту не дають). Далі — натертої цибулі. Доведеться плакати — її має бути багато: дві, три, навіть, чотири. Усе добре перемішую і ллю трохи пива, як варіант — мінералки. Потім причавлюю тарілкою або кришкою від каструлі, зверху ставлячи 5-ти літрову пляшку з водою. Мариную дві-три години. Відтак шматки настромлюю на шампурі — й на вогонь. Коли м’ясо вже не сире, поливаю його маринадом. Від гілки відламую прутик розміром у сірник і тикаю в шматок-другий. Коли той просякає в м’якоть без особливих зусиль, страва готова.
— А якщо робимо шашлики із риби, який різновид рекомендуєте?
— Риба має бути великою. Дядько полюбляє рибалити на одній із приток Дніпра, тож із досвіду знаю, що на шашлики годяться щука або судак. Почищені щуку або судак удосталь солю та перчу, скроплюю лимоном. Середину фарширую нарізаною кільцями цибулею. Цілого нанизую на шампур і нехай тліє. Можна й у фольгу «закутати» — так риба швидше приготується. Тоді це вже буде запечена риба, до речі, теж дуже смачна.
— А як щодо гарніру та напоїв?
— І до м’яса, і до риби підійде картопля, запечена у «розпашілому» вугіллі. Так, як ми, малі хлопчаки, робили це у дитинстві. До речі, її присмажені скоринки діють як абсорбент при надмірному споживанні жирного. Зрештою, і сама вона дуже поживна та корисна. Ось ще один спосіб її приготування: ріжеться навпіл, поміж тими двома частинами кладеться шматочки сала і цибулі, загортається у фольгу та готується у вугіллі одночасно із шашликами. Таких «бомбочок» можна робити з розрахунку три-чотири на одного гостя.
Шашлики, окрім картоплі, «поєдную» з лавашем та зеленню (зелена цибуля, петрушка). Жодних соусів, гірчиць та кетчупів — тільки смак м’яса. З алкогольних напоїв — вино: традиційно до м’яса — червоне, до риби — біле. Або трохи пива.
— А як вам бачиться, власне, розважальна частина пікніка? Адже досі над багатьма тяжіє ще радянська традиція відпочинку на природі: добряче собі випити, а потім співати пісні під гітару...
— Це може бути фізична активність: бадмінтон, футбол чи тарілка фризбі. Нещодавно у моєму товаристві з’явилося нове заняття — багуа — китайський вид спорту, на якому базуються східні єдиноборства. Ракетки натягнуті спеціальною тканиною. М’яч наповнений піском. Його потрібно не відбити, а підловити якомога м’якше. В основі тієї гри не принцип супротивників, а взаємодія. М’яч треба зловити наче гарячий млинець зі сковорідки на сковорідку і спрямувати далі. Багуа настільки популярний на Сході, що в нього грають у велелюдних місцях: у парках, алеях, на пляжах... До слова, сприяє зосередженню і концентрації.
— Подейкують, ви ще й добру каву готуєте...
— Каву готує модерна гейзерна кавоварка. Я лишень спеціальною ложечкою засипаю її туди. А потім із насолодою п’ю. Одну філіжанку, як кажуть у Львові, де я жив, до сніданку, другу — після. (Кавоварка запрограмована на дві порції). Або ж пригощаю того, хто у мене гостює. Знаєте, часто людей захоплює саме процес приготування кави, тому й говорять. Мені самому він подобається.
— Анрі, судячи з усього, ви маєте багате образне мислення. Мабуть, тому вас «занесло» у фотографію?
— Сподіваюся. Бо, насправді, з фотографією дещо складніше, ніж із кухнею. У приготуванні страв все залежить від мене. Коли ж необхідно сфотографувати людину, спершу її треба для самого себе пізнати. А часто люди починають розповідати, які вони некрасиві та нефотогенічні. Тобто більшість не дуже себе взагалі-то любить, не замислюючись, що всі їхні думки будуть відображені на фото.
Я нечасто знімаю на вулиці. Інколи виникає бажання робити це частіше. Таке буває, коли натрапляєш на перехожих (дітей, дівчат/хлопців, жінок/чоловіків, бабусь/дідусів), які подобаються своєю оригінальність, відкритістю, щирістю... Тоді думаю: придбаю об’єктив, який потрібен, й фотографуватиму красивих впевнених українців, що йдуть вулицею і розмовляють по мобільному, сміються, мріють, думають, а головне — люблять!
