Після насичення сучасним мистецтвом — то занадто концептуальним і складним, то, навпаки, непоказним та мінімалістичним, для «лагодження» душі хочеться чогось справжнього або по-справжньому наївного, первозданного й безпосереднього. Мабуть, саме з цим відчуттям можна пов’язати інтерес до творчості аутсайдерів, непрофесіоналів і маргіналів, який неухильно зростає останнім часом. Це повною мірою стосується й українського мистецького простору. Зокрема, цього року був представлений проект «Аут-2011» «клініки Дорошенка Грищенко» — «День» про нього вже писав, а нещодавно в Києві відбувся перший в Україні фестиваль альтернативного мистецтва «Павлов-фест». «Передусім ми прагнемо налагодити мистецьку комунікацію з так званим «іншим» мистецтвом, знайти друзів», — каже організатор і режисер «Павлов-фесту» Сергій ЕНЕНБЕРГ. На відкритті фестивалю кожен охочий міг узяти участь у цілій низці майстер-класів із малюнку, скульптури, танцю.
Віктор Боровик — вже, можна сказати, досвідчений художник. Його твори, зокрема, брали участь у згаданому фестивалі. «Мені мистецтво дає наснагу жити, я не перебільшую! — запевняє він. — Воно дає мені добро, радість, віру в краще в людині».
Про «інше» мистецтво, яке дає наснагу жити, «День» мав нагоду спілкуватися з Олександром МИКЛЕВИЧЕМ, президентом Благодійної фундації «Касталія-Фонд», яка працює на території Київської психоневрологічної лікарні № 1 ім. І. Павлова. Фонд займається сприянням і допомогою психіатричним пацієнтам. Основний метод роботи — арт-терапія. Фонд організовує творчі майстерні, де люди з психіатричними проблемами не просто набувають досвіду спілкування, а й розвивають свої творчі здібності, а отже — інтегруються соціально.
— Центр був відкритий 1999 року та є, так би мовити, певною проміжною ланкою, «пілотною структурою» для людей, які отримували медичну допомогу в психоневрологічній лікарні, — розповідає пан Олександр. — Серед персоналу центру — лише медсестри, психологи та соціальні працівники, вищого лікарського складу у нас немає. У нас є різні групи занять і, відповідно, різні відвідувачі. Серед них є й пацієнти лікарні, але не тільки. Наш центр — цілком відкрита структура. У нас є групи людей, які ніколи не проходили медичне лікування в цій чи іншій психоневрологічній клініці, проте вони мають періодичні психічні проблеми, часто страждають від складних затяжних депресій та апатій. Є також групи людей, які мали наркотичну залежність.
— Основна практика цього реабілітаційного центру — це...
— Це творчість. Адже будь-який поштовх до творчості — це можливість, навіть потреба соціальної інтеграції людини. Творчість — це завжди комунікація з навколишнім світом, і тут дуже важливо бути почутим. У центрі займаються різними видами мистецтва: малюванням, ліпленням, музикою. Це залежить від арт-терепевта і психолога, які займаються з групою. Вони самі обирають терапію, іноді це щось одне, проте найчастіше — поєднання різних занять, своєрідна «міксація».
— Як психолог із багаторічним досвідом роботи, як вважаєте, проявом чого є потяг людини до творчості?
— Творчість — це, безумовно, здорова функція людської психіки. Задоволення, яке людина отримує під час творчого процесу, — це задоволення від створення чогось нового, певне відчуття всемогутності, людина почувається творцем, переживає задоволення від своєрідного відчуття причетності до світу прекрасного. Творчість — це завжди здоров’я, тож у момент творчості всі здорові. Звісно, категорії «здоровий», «нездоровий» дуже умовні. Ми проводили виставки, де твори відвідувачів нашого центру експонувалися разом із творами відомих сучасних київських художників. Жоден психолог або мистецтвознавець не зміг визначити: де твори «здорової» людини, а де — «нездорової». Це, як на мене, переконливий доказ того, що робити такий поділ — неприпустимо. Нас як тих, хто сприймає мистецтво, має цікавити творчість особи, а не її медичний діагноз.
— Арт-терапія та арт-брют (дослівно — «сире мистецтво», що передбачає спонтанну творчість художників, яка практично не залежить від загальноприйнятих культурних шаблонів. — Авт.). Арт-брют не рахується з конвенціями правдоподібності, мальовничої перспективи та умовних масштабів, не визнає розмежування реального і фантастичного, ієрархії матеріалів тощо. Чи вбачаєте ви зв’язок між цими поняттями арт-терапії та арт-брюту?
— Свого часу я цікавився темою арт-брюту, перечитав багато літератури і навіть хотів проїхатися всією Україною та зібрати відповідну колекцію «Брют» (адже матеріалу в нас вистачає), а згодом заснувати музей колекції арт-брют у Києві. У Москві, приміром, такий музей є, так само він є в Польщі, не кажучи вже про Францію, Швейцарію, Німеччину та Австрію... Проте спонсора на таку ідею поки не знайшлося. Тим часом мистецтво «Брют» — «найсоковитіше». Це творчість без «окультурення», не обумовлена ані соціальними умовностями, ані меркантильними бажаннями. Це сире, живе і саме тому актуальне мистецтво. Звісно, між творами арт-брют і творами, що народжуються в процесі арт-терапії, не можна поставити знак рівності. Це різні поняття. Однак не забуваймо, що саме завдяки арт-терапії світу стали відомі такі митці, як Адольф Вельфлі та Олександр Лобанов — тепер вони є, фактично, класиками арт-брюту.
