Кожна з граней його особистості цікава своїми інтонаціями, доповнює, збагачує інші, несе нові смисли та акценти, а в підсумку втілюється в оригінальних творах. Народний художник України В.Чуприна відзначає наполегливість архітектора Олександра Степаненка в опануванні таїн образотворчого мистецтва. Тож завдяки своєму творчому доробку у живописі він став повноправним колегою херсонських художників, адже на кожній виставці у Херсоні та за його межами, як правило, експонують вишукані роботи цього майстра.
Кожен із відвідувачів ювілейної виставки Олександра Степаненка у виставковій залі Херсонської організації Національної спілки художників України знайде щось для себе. Тут і картини з різних куточків нашої країни та зарубіжжя, й акварельні мініатюри Криму (до книги сонетів А. Міцкевича) тощо. Мелодії-настрої його образів та обрисів, пейзажів знайшли оригінальне відображення на багатьох полотнах.
Або ж давайте пройдемося старим Херсоном Олександра Степаненка. Тут чимало знайомих, рідних ознак, що багатьом із нас несуть незабутні спомини: гортання книжок у старій бібліотеці, мудра тиша музеїв, звучання «херсонських курантів», духових оркестрів... На полотнах — собори Свято-Успенський, Святодухівський, Стрітення Господнього, Всіхсвятська, Греко-Софійська церкви, будинок Соколова, водолікарня, особняк на Санаторному, суд на вулиці Горького, кардіологічний диспансер, банк на Комсомольській, гідрометеорологічний технікум, будинок управління Херсонського морського порту, залізничний вокзал... Кожна архітектурна перлина Херсона на картинах Степаненка народжує та формує почуття любові до рідного міста.
Чи не найбільш принадна для художника — наша добра, стара, святкова Суворовська. Степаненко ловив різні її настрої: ранкові та вечірні, у час тепліні та зимових відлиг, ніжної паморозі на деревах, цю замкнутість, інтимність простору. Ось на одній із його робіт зображено початок вулиці. Вона ніби вся просвічується, уявляється теплою, затишною, якщо хочете — безкінечною. Тепер знаємо, що в реальності такою наша Суворовська вже ніколи не буде. Її серце хворе. Дорогі для кожного херсонця її обриси вищерблені жорстокими різцями несмаку, санкціонованим вандалізмом. Колись безслідно зникла старовинна аптека. Із чиєїсь жорстокої і неповажливої забаганки спочатку розірвали камерний простір вулиці, а тепер над нашими головами нависає ще й страшна стіна із бетону та скла... Де гарантія, що ці мастодонти не будуть «клонуватися» і далі?..
Олександр Степаненко намагається розгледіти у старих обрисах і зберегти у нашій пам’яті щось надзвичайно важливе, без чого немає міста — його вічність. То тут, то там із карти Херсона зникають безцінні ознаки його вічності. Так він по-своєму рятує душу старого міста, на яку робляться безупинні безжальні замахи. Згадую сумні історії, пов’язані зі збереженням старої херсонської бібліотеки, будинку Соколова, підпалом кінотеатру ім. Комінтерну... Ще нахабніше це відбувається нині: нехтуючи громадською думкою, на місто безжально наступає хвора на гігантизм «архітектура» новітніх нуворишів, свербіж «дурних грошей», що втілюються у будівельних жахах. Чом би не стилізувати будинки у старій частині міста під навколишній історичний простір, для чого йому ці страшні «пластичні операції»?..
Картини майстра нагадують мелодії старого міста. Оскільки архітектура, за висловом класика, вважається однією із форм літописання світу і звучить навіть тоді, коли мовчать вже і пісні, й легенди, то такою ж властивістю, напевно, наділене й саме художнє втілення тієї ж архітектури...
