До експозиції увійшли роботи чотирьох українських фотохудожників. Фотокореспондентку газети «Известия» Ірину Пап, яка заснувала в Києві першу професійну школу, німецький довідник з історії фотографії 1964 року відзначив як одну з кращих жінок-фоторепортерів світу. Віктор Марущенко, який знімав для газет «Советская культура» та «День», 2004 року відкрив власну школу фотографії. Олександр Ранчуков, який працював фотографом в Інституті історії і теорії архітектури, тепер — вільний фотограф-документаліст, співпрацює з багатьма періодичними виданнями. Ігор Гільбо, котрий має у своєму активі сім персональних виставок, нині займається видавничою справою.
На стінах галереї «Дукат», де відбувається виставка, — віконця в минуле, можливість подивитися, яким був Київ тридцять чи п’ятдесят років тому і яким він уже ніколи не буде. Стадіон заповнений людьми, як і зараз, тільки не має накриттів над трибунами та називається він інакше — Центральний, а не «Олімпійський». Хрещатик не зіпсований рекламою і різнокаліберними вивісками, проїжджа частина — майже порожня, лише кілька автобусів та автівки, що зараз побачиш хіба у дорогих приватних колекціях чи на фестивалі Old Car Land. А от метро «Хрещатик» у годину пік і міські пляжі на вихідних нагадують мурашник так само, як і зараз. Деякі популярні місця важко упізнати — Андріївський узвіз без бруківки та сходів, ряди хлібин замість реклами чи столиків кав’ярень у вітрині на Нижньому Валу; Воздвиженка, ще не забудована елітною нерухомістю, яка тепер стоїть майже без діла.
НА КОНВЕЄРІ – ЛЕГЕНДА. ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ З ВІЗИТІВОК КИЄВА РОЗПОЧИНАЛАСЯ КІЛЬКА ДЕСЯТИЛІТЬ ТОМУ НА КОНДИТЕРСЬКІЙ ФАБРИЦІ ІМЕНІ КАРЛА МАРКСА
Доба застою, зображена на переважній більшості світлин, цікава набором протиріч. Поруч із парадами, червоними стягами та демонстрацією досягнень робітників у столиці УРСР існували острівки історії та самобутності. Водночас починали пробиватися паростки нової культури, творчих пошуків і свободи самовираження. Така атмосфера приваблювала до Києва багатьох діячів, які не боялися звертати з прописаних партією шляхів соцреалізму.
«КИЇВ ЗМІНИВСЯ, ЯК І ЗМІНЮЄТЬСЯ З ЧАСОМ УСЕ В ЖИТТІ»
Оповиті легендами постаті, метри мистецтва на цих фото постають перед нами зовсім іншими — молодими, енергійними, інколи усміхненими, інколи зажуреними чи зосередженими. Обличчя звичайних містян теж притягують погляд — настільки вони різні, а їхні вирази промовисті. Замальовки з побуту великих і простих, дивовижно точні та глибокі, дозволяють трохи підняти завісу минулого та водночас відкривають простір для фантазування. Контрасти київського часу, що дали назву виставці, дозволяють відчути справжній дух тієї епохи, пов’язати у своїй свідомості різні періоди історії міста та переосмислити ставлення до власних буднів у ньому.
Картини минулого викликали резонанс серед відвідувачів старшого віку, які бачили зображене на власні очі. Вони обмінювалися спогадами та сперечалися, чи пішли зміни та сучасні тенденції містобудування на користь Києву. «Звісно, Київ змінився, як і змінюється з часом усе в житті. Є зміни чудові й жахливі, природні та неприродні. На перший погляд здається, що в місті стало гірше. Проте треба пам’ятати про співвідношення зовнішнього вигляду будівель і зручності в користуванні. Наприклад, ми можемо милуватися старовинними будинками у центрі Києва, але забувати при цьому, що на десять родин там була лише одна кухня та ванна кімната. Сучасні будинки функціональніші», — каже Ігор ГІЛЬБО, чиї роботи є частиною виставки. Без сумніву, зміни — явище природне, їх не уникнути. Проте раціональний підхід і дотримання балансу могли б зменшити непоправні втрати історичного колориту та того особливого, що набув Київ за століття свого існування.
Зануритися у нещодавнє минуле столиці через її «портрети» можна до 5 вересня в галереї «Дукат».
