Як відомо, слово «натюрморт» французького походження й означає буквально «мертва природа». Втім, по суті, будь-який натюрморт зображує дещо живе, інколи навіть відроджене з небуття. Організатори виставки «(Не)видима присутність. Сучасний український натюрморт» у «Хлібні», що на території заповідника «Софія Київська», посилаються на американського мистецтвознавця Нормана Брісона. Той стверджував: хоч натюрморт за означенням виключає присутність людини, вона незримо присутня на кожній такій картині. Адже речі «розповідають» про своїх творців чи власників, про суспільство навколо чесно і досить промовисто. На виставці у «Хлібні» зібрали близько 50 живописних і графічних робіт, створених українськими митцями за останні 15 років. До підготовки проекту долучилася Дирекція художніх виставок України.
«Цього року відзначають столітню річницю «Чорного квадрата» Малевича. Сто років тому важливу роль у мистецтві відігравав натюрморт, у цьому жанрі проводили багато експериментів. Власне, кубізм, який дуже вплинув на Малевича, фактично весь ґрунтується на натюрмортах. Тому ми присвячуємо виставку сторіччю важливого періоду в історії натюрморту і показуємо, що відбувається в цьому жанрі сьогодні», — ділиться мистецтвознавець та співкуратор виставки Святослав Яринич. Фахівець відзначає, що натюрморт ніби існує на сучасному арт-ринку, це — важливий елемент художньої освіти, але на масштабних виставках актуального мистецтва творів у цьому жанрі чомусь не дуже багато.
НАТЮРМОРТИ БУВАЮТЬ РІЗНІ — АБСТРАКТНІ І РЕАЛІСТИЧНІ. АЛЕ ЛЮДИНА НЕЗРИМО ПРИСУТНЯ У КОЖНІЙ ТАКІЙ РОБОТІ
Роботи на виставці «(Не)видима присутність» дуже різні. Це і соковиті абстрактні картини Ахри Аджинджала, і меланхолійні реалістичні натюрморти Матвія Вайсберга, і легка графіка Олексія Белюсенка. Вибух кольорів — у роботах Ірини Єремєєвої, у «затишній» спокійній гамі малює Марта Базак. Тканина, яка часто слугувала тлом, була другорядною в класичному натюрморті, на полотнах Бориса Фірцака стає головним «героєм». «Натюрморт дає широкий простір: можеш пограти з формою та кольором, перевірити, оцінити своє самовідчуття, — ділиться художник Ахра Аджинджал. — Мені цікаво зіставляти різні предмети й форми. З натури не пишу. Буває, запам’ятовую, як лежать якісь речі, але зазвичай придумую сам сюжети. Останнім часом мої натюрморти стають більш абстрактними, набувають довільнішої форми».
Коробки з-під вина і засобів для миття посуду, серветки і мапи отримують друге життя в роботах Олесі Джураєвої. На таких матеріалах мисткиня надрукувала серію ліноритів. «Мабуть, шість років створювала цю серію. У ній представлені речі, які мене оточують і які я люблю, — розповідає Олеся Джураєва. — Ця натура завжди поряд. Я вивчаю її, підмічаю найцікавіші моменти. Тут — лише частина серії. Інколи натюрморт перегукується з матеріалом, на якому відтворений. Старі келихи я надрукувала на коробці з-під вина, філіжанки для кави — на серветках з кафе. Так у робіт з’являється новий зміст».
ТВОРИ У ЖАНРІ НАТЮРМОРТУ, ЯКИЙ У МИНУЛІ СТОЛІТТЯ ЧАСТО ВВАЖАЛИ НЕСЕРЙОЗНИМ І «НИЗЬКИМ», ВИКЛИКАЮТЬ СИЛЬНІ ЕМОЦІЇ І НАШТОВХУЮТЬ НА ЦІКАВІ РОЗДУМИ
Художник Матвій Вайсберг малює натюрморти нечасто, і такі роботи у нього тісно пов’язані з якимись життєвими колізіями. На виставці у «Хлібні» представлені дві картини митця. На одній — квіти, змальовані з вікна лікарняної палати, на другій — великий плетений кошик з яблуками. «Кошик малював на пленері у монастирі в Каунасі. У кошику — яблука з монастирського саду, що їх черниці залишили для відвідувачів. Біла колона, плетений кошик — це дуже вишукано, це вразило мене, міського жителя, — каже Матвій Вайсберг. — Натюрморт — серйозний і складний жанр. Мабуть, у ньому можна малювати майже все. Питання — хто це робить. Має бути певний катарсис, художник повинен пропустити крізь себе сюжет, а не просто демонструвати предмети».
Виставка «(Не)видима присутність. Сучасний український натюрморт» триває в залах «Хлібні» до 20 вересня.
