Торбан українці бачать щодня, але грають на ньому одиниці. Модний у XVIII столітті струнний щипковий інструмент, родич лютні, винищили почасти у добу Російської імперії, почасти — у радянські часи. Зараз найпростіший спосіб побачити торбан — подивитися на зворот купюри у десять гривень, де він зображений. Певно, сусідство з Іваном Мазепою на купюрі недаремне — до нас дійшли малюнки торбанів гетьмана.
Майстер музичних інструментів Вадим Вікснін майже десять років тому взявся відроджувати торбан. Зокрема, зробив точну копію торбана Мазепи. Удома у Вадима — домашній музичний ансамбль. Його п’ятеро дітей вчаться музиці, грають на віолончелі, скрипці, флейті. Донька майстра Марія Віксніна, серед іншого, грає на торбані. Ми побували в гостях у Вадима Віксніна і дізналися декілька секретів старовинного українського інструмента.
ГЕРБ МАЗЕПИ — ІЗ КЛАВІШ... РОЯЛЯ
На колінах у Вадима Віксніна — точна копія одного з торбанів Мазепи. Майстер зробив його за описом інструменту, що раніше знаходився у Чернігівському історичному музеї. Сам інструмент знищили під час звільнення міста від німців — розбомбили музейну схованку. «Зверху торбан був опоясаний кленовою стрічкою — будь ласка, ось вона, — показує свій витвір Вадим Вікснін. — Також інструмент був опоясаний 32 рейками палісандрового дерева з кленовими прошарками — все повторюю. Голівка і шийка торбана — з палісандру, кілки і накладка на гриф — із ебенового дерева. Герб Мазепи зроблений зі слонової кістки — вирізав його із клавіш дореволюційного рояля». Із цим інструментом часто виступала донька майстра Марія, але торік він зламався. Вадим Вікснін зробив інший торбан, а цей, можливо, з часом переробить.
ВАДИМ ВІКСНІН З КОПІЄЮ ТОРБАНА ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ
ПОЯВА ІНСТРУМЕНТА
Є декілька версій походження інструмента. «У Польщі торбан вважають українським інструментом, в Україні — польським. Щоб не займатися інструментом, треба списати його на когось», — усміхається Вадим Вікснін. Майстер припускає, що батьківщиною торбана може бути Австрія. «Одним із перших відомих торбаністів був виходець із сімейства Відартів, — пояснює Вадим Вікснін. — Він народився у другій половині XVIII століття в Австро-Угорщині. Грав цікавим способом: інструмент горизонтально клав на коліна. Сьогодні так грають на австрійській цитрі. І торбан, за деякими моїми дослідженнями, є попередником цитри». Торбан був розповсюджений у Речі Посполитій, на ньому грала майже вся польська шляхта і часто — представники козацької старшини.
Колись інструмент був популярним і в Росії. У Санкт-Петербурзі сьогодні знаходиться велика колекція торбанів. «Майже у всіх дореволюційних письменників України і Росії є згадки про торбан, який згодом жорстко викорінювали. Торбан згадується у Салтикова-Щедріна, у Льва Толстого, у когось з декабристів...» — перераховує Вадим Вікснін.
ЗАБУТТЯ
Винищення інструмента почалося за часів Російської імперії, за радянської влади цей процес сягнув піку. «Більшість пісень для торбана прославляли честь козака, славу української зброї. На додачу, на інструменті грав гетьман Мазепа, якому досі співають анафему в усіх російських церквах, — пояснює Вадим Вікснін. — І ось, в одному словнику 1917—1918 років пишуть, що, оскільки торбан дуже складний у виготовленні і техніка гри на ньому складна — хоча торбан був у побуті простолюдинів — інструмент вважається неперспективним і підлягає забуттю. Взагалі, у радянські часи знищили усі українські інструменти для виконання класичної музики».
...І ВІДРОДЖЕННЯ
Вадим Вікснін, хоча й має серед предків бандуристів і скрипкових майстрів, торбаном зацікавився випадково. «Все життя займався виготовленням скрипок, ремонтом фортепіано. І от перебудова, незалежність. У домі не було ні копійки, треба було годувати родину, і я влаштувався на фабрику меблів, — згадує Вадим Вікснін. — Раптом знайомий розповів, що одна людина хоче замовити колісну ліру і шукає майстра, який це зробить. Я зрадів, мене це зацікавило, обіцяв подумати. Почав вивчати матеріали про колісну ліру, про кобзу, бандуру, а згодом і до торбана дійшло».
Спочатку Вадим Вікснін сам грав на торбані — в одній тональності. Раптом — «шок і потрясіння» — у дореволюційного дослідника майстер прочитав, що на торбані могли грати у різних тональностях, виконували вишукані авторські твори. Вадим Вікснін не став перевчатися, а ось донька Марія близько восьми років грає на торбані, використовуючи усі можливості інструменту. Таких, як вона, в Україні, та й у світі, — одиниці.
Зараз майстер хоче створити ще один торбан. Виготовлення такого інструменту забирає чимало сил, часу, коштів. Єдиний, здається, необмежений ресурс майстра — його ентузіазм. «Колеги з Німеччини, Франції, Америки запитують, які державні дотації, гранти мені виділила Україна. Мовчу у відповідь, бо жодної допомоги не отримую», — знизує плечима Вадим Вікснін. Хочеться вірити, що торбан, раптово відроджений після столітнього забуття, не зникне знов.
