Зиму орябки зазвичай проживають у лісі, рятуючись від холоду в снігових заметах. Харчуються вони у цей час здебільшого хвоєю, а якщо трапляється нагода, то й різними бруньками та пагінцями.
Найкмітливіші з них ще до початку зими перебираються ближче до тих дерев, на бруньки яких розраховують у суворі часи.
Якщо зима видається малосніжною, раціон птахів урізноманітнюється ягодами — брусницею чи журавлиною, які можна дістати з-під снігу.
ДАЛЕКІ РОДИЧІ ТЕТЕРУКІВ І ГЛУШЕНЦІВ
Орябки (рябчики) — одні з найхарактерніших лісових пернатих, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Вони далекі родичі тетеруків і глушенців, правда, значно менші за них розмірами, трохи більші за голуба. Характер у них теж не такий войовничий, як у родичів. Орябки скоріше лагідні і довірливі.
Своєю назвою, зрозуміло, вони зобов’язані пістрявому, рябенькому забарвленню, що робить їх особливо симпатичними. Зблизька видно, що пташка пістрява, а от на відстані різнокольорові плями зливаються в сіро-руде забарвлення. Таке забарвлення допомагає чудово маскуватися у будь-якому ландшафті.
А ще орябки відомі тим, що рідко літають, зате швидко бігають по землі, високо піднявши голову, як усі представники славного ряду куроподібних. Так, ця пташка — родичка домашніх курей. Це осілий птах, він не здійснює далеких міграцій, з року в рік зустрічається в тих же місцинах.
Побачити орябків у дикій природі не просто. Переважно тому, що їх в Україні залишилося так небагато, що вони навіть занесені до Червоної книги. В Україні вони водяться на Поліссі, у Карпатах, Розточчі, зустрічаються подекуди на півночі лісостепової смуги. А ще на початку ХХ століття, за свідченнями дослідників, орябки нерідко траплялися неподалік Києва, Луцька, на Сумщині.
Взагалі території, на яких водяться орябки, — це ліси тайгової зони від Скандинавії до Сахаліну, Уссурійського краю і Північної Японії. А ще гірські ліси Піренеїв, Альп, Балкан і Карпат.
Птахи заселяють різні ліси, проте найбільше до вподоби їм ті, де переважають все ж ялини, берези, вільхи. Де є густий підлісок, а земля добре зволожена. Добре, якщо поруч протікає струмок чи лісова річечка. Орябкам не підходить ліс, у якому багато сосон, але мало інших дерев.
Орябки здебільшого рослиноїдні птахи, живляться вони різними ягодами, насінням, бруньками і паростками різних рослин. Влітку в їхньому раціоні тваринні корми займають значне місце, бо пташенят вони вигодовують переважно комахами. У цих пернатих прекрасний зір і слух, які допомагають уникати непроханих гостей і небезпек. Будь-які порух чи шелестіння викликають у них справедливу підозру. Відчувши небезпеку, птахи моментально злітають на високі дерева і ховаються, притиснувшись до стовбура. Потайного птаха побачити у такому випадку майже не можливо.
Орябки — моногамні птахи, вони утворюють пари на все життя. Якщо ж трапляється біда і самка гине, самець сам піклується про виховання пташенят.
У МОРОЗИ ПТАХИ НОЧУЮТЬ У СНІГУ
На ніч орябки намагаються сховатися у виритих в снігу ямках. Вони зльоту кидаються у сніг і, рухаючи крилами і головою, роблять собі затишні печерки. Трапляється, такі печери мають довжину до п’яти метрів і знаходяться на сантиметрів десять від поверхні.
У сильні морози пташки ховаються у своїх снігових домівках і проводять там майже увесь час. На поверхню вилазять, лише щоб знайти собі якийсь перекус, взимку, зазвичай, бруньки чи молоді пагони дерев і кущів.
Фахівці відзначають, що готуватися до зимового харчування пернаті починають ще з осені. Вони поступово додають у свій раціон грубі харчі і ковтають камінці, які дозволяють шлунку швидше переварювати їжу.
Через намерзання снігової кірки птахи, трапляється, гинуть, бо не можуть з-під неї вибратися. Це буває і в малосніжні зими.
Снігові печери рятують орябків не лише від морозів, а й від хижаків. Втім, від них пернатим добре дістається в усі пори року. На орябків полюють куниця, соболь, лисиця. А ще небезпечними для них є беркут, орлан-білохвіст, пугач.
ПЕРНАТІ ЗАНЕСЕНІ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ
Людям на території України полювання на орябків заборонене, і не лише в Україні. Але ще недавно птахів скрізь нещадно відстрілювали мисливці, вважаючи гарною здобиччю. Так, це їх згадував поет Володимир Маяковський у своєму «антибуржуазному» заклику: «Еж ананасы, рябчиков жуй, день твой приходит последний, буржуй!» Вважалося, що багатим людям рябчики смакували особливо.
На щастя, й в інших краях, де відстріл цих птахів не заборонений, не так багато мисливців, що розуміються в полюванні на орябків. Тих, хто любить проводити час в природі з рушницею, не дуже влаштовує втрата часу на пошук маленької здобичі.
Інша справа — фотополювання, хоча й тут діє правило: а ну спробуй знайти пташку!
Науковці вважають, що на зниження чисельності цих пернатих також вплинуло спотворення і навіть знищення біотопів внаслідок людської діяльності, лісових пожеж та чинники непокою, особливо під час гніздування.
Птахи занесені до Червоної книги України, знаходяться під захистом Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі.
Для їхньої охорони необхідно проводити біотехнічні заходи зі збереження та відновлення лісів, оскільки зменшення площі лісів позбавляє птахів звичного середовища існування. Важливо також обмежувати людське втручання в умови, де гніздують птахи. Йдеться навіть про штучне розведення птахів з наступним їх заселенням у дику природу, хоч це здається малоймовірним.
До речі, рябчики є не лише серед представників пернатих, але й у рослинному світі. Багатьом, певно, відомі красиві багаторічні лілії, яких так називають через їх пістряву зовнішність.
