Бортництво, або лісове бджільництво, виникло на територіях, де росли ліси, понад півтори тисячі років тому. Цей старий спосіб провадження бджільництва, коли бджоли утримуються у дуплах або довбаних колодах. Він прийшов на зміну «вибиранню» меду диких бджіл із природних гнізд.
Бортники здавна були відомі на території України, Білорусі Польщі, Литви, Башкирії.
У Київській Русі бортництво було важливою галуззю господарювання і однією з головних статей зовнішньої торгівлі. Про нього згадується, зокрема, в таких важливих історичних джерелах, як «Руська Правда» та «Повість минулих літ». Мед споживали, продавали, медом та воском платили податки.
НА РІВНЕНСЬКОМУ І ЖИТОМИРСЬКОМУ ПОЛІССІ БОРТНИКУЄ ОРІЄНТОВНО СОТНЯ СІМЕЙ
Традиційне прадавнє ремесло продовжує частково існувати в Білорусі і в нас на Поліссі, — розповідає старший науковий співробітник Рівненського обласного краєзнавчого музею, етнограф Олексій НАГОРНЮК. — У північних районах Рівненської та Житомирської областей є бортні дерева, віком сто і більше років. Це переважно дуби й сосни, що ростуть на узліссях та поряд з лісовими галявинами.
Борть — це видовбана в стовбурі живого дерева камера, максимально подібна до природнього дупла. Існує два види бортництва: розведення рою у зрізаній колоді або безпосередньо у живому дереві, що не шкодить йому.
Бортники знаходили такі дупла, розширювали їх, виготовляли спеціальну дощечку, яка слугувала дверцятами, і доглядали за роєм і дерева, в яких вони живуть. Аби бджолина сім’я могла перезимувати, їй лишали у вулику третину меду. Бджоли, які живуть у природному середовищі, витриваліші та стійкіші до різноманітних захворювань і шкідників. Отож, бортники — одні з небагатьох мешканців Полісся, які не знищують, а рятують дерева.
Крадіжка лісового меду, окрім того, що вважалась великою ганьбою, суворо каралася давньоруськими законами. «Руська Правда», зокрема, містить відомості про штрафи за порушення бортної межі, за знищення бортів і бортних дерев. Звичаєве право досі дієве і забороняє грабувати та руйнувати вулики-колоди та дерева, на яких вони встановлені.
Бортництво почало занепадати через масові вирубки лісів та зростаюче значення землеробства, винайдення рамкового бджільництва. Хоча вплив часу й прогресу на цьому виді господарювання мало позначився. На Рівненському і Житомирському Поліссі, де зберігаються традиції бортництва, і зараз бортникує орієнтовно сотні сімей, отримавши бортні дерева в спадок. На жаль, молодь не дуже цікавиться цим ремеслом, дбаючи про добробут сім’ї, залишає села в пошуках роботи.
З цією та іншою цікавою інформацією про лісове бджільництво можна ознайомитися на культурно-освітньому сайті «Бортництво — лісове бджільництво», створеному громадським об’єднанням «Бортники України» для популяризації бортництва, каже етнограф Олексій НАГОРНЮК, який також є співзасновником цього громадського об’єднання, разом з бджолярем Максимом Бортником.
ЗДОБУЛИ ГРАНТ АРТ-РЕЗИДЕНЦІЇ
Дослідники бортництва багато уваги приділяють й фольклору, що пов’язаний з цим унікальним ремеслом. На щастя, поліщуки зберегли магічні замовляння, легенди, перекази і навіть величальні пісні, які спеціально для бортників співали під час різдвяних свят. Зокрема, у північних селах Рокитнівського району Рівненщини старші люди знають веснянку «Ботнічок ходіть стукає» та колядку «Пан-господаре, вставай з постелі». У Дубровицькому районі Рівненщини етнографам вдалося записати колядку «Свят вечор, свят», а в селі Сарновичі на Житомирщині — «Пане-господару, мі ж тебе не мінаєм».
Нещодавно Олексій Нагорнюк з колегами по «Бортниках України» зі своїми «бортницькими» пропозиціями перемогли у конкурсі Програми вразливих ландшафтів (ELP) з надання Арт-резиденції для митців.
Мета цього творчого проєкту, в якому поєднані мистецтво, культуру та природні ландшафти — привернути увагу до взаємозв’язків між людиною та природою, їхньої взаємозалежності, а також показати, як навколишнє середовище відображається в людській творчості.
«У наших планах — вивчення вікових дерев з бортями, збір місцевого матеріалу для аудіовізуального контенту, який потім буде розміщений на сайті «Бортники України», — каже Олексій Нагорнюк. — Разом з тим, хотіли б ближче познайомити місцеву громаду, насамперед, молодь, школярів з унікальністю поліського бортництва, його місцем у загальноєвропейській культурній спадщині. Розповісти про природну й культурну цінність бортних дерев і таким чином наблизити ці дерева, саме ремесло до місцевої громади. Допомогти відчути їхню культурну цінність, перейнятися своєю причетністю до них, відповідальністю за її незнищенність, збереження вразливих ландшафтів.
Цікаво, що бортники здавна позначали свої бортні дерева схематичними знаками власності, вирізьблюючи їх на стовбурах. Ці знаки містили родові символи та несли магічну захисну функцію. Якщо ми віднайдемо їх, то спробуємо поєднати з ними сучасні к’юар-мітки. Адже схематичні знаки також були носієм інформації, яка скоро буде втрачена у сільському традиційному середовищі.
А ще плануємо створити інтерактивну карту бортних дерев Полісся, працюватимемо над наданням бортним деревам статусу пам’ятки природи та культури.
Важливо також передати працівникам лісництв гео-мітки на карті, щоб вони включили бортні дерева у реєстр недоторканних».
БОРТНИЦТВО — НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА
У 2018 році за ініціативою ГО «Бортники України» бортництво внесене до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Польща і Білорусь працюють над проэктом щодо внесення бортництва до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Україна намагатиметься долучитися до транскордонної номінації, щоб наше унікальне бортництво також було представлене у цьому репрезентативному списку культурної спадщини людства.
На думку фахівців, нематеріальна культурна спадщина є не лише важливим фактором збереження культурного різноманіття, але й потужним ресурсом для збільшення туристичної привабливості територій. Отож, бортництво може бути окремим напрямком розвитку туризму в регіонах.
Ті, хто хоче дізнатися про лісове бджільництво більше, можуть ознайомитися з присвяченими йому експозиціями в музеях. Серед них, зокрема, Національний музей архітектури та побуту в Пирогові, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», Рівненський та Житомирський обласні краєзнавчі музеї, Олевський краєзнавчий музей, Сарненський історико-етнографічний музей, етнокомплекс «Українське село», Вишгородський історико-культурний заповідник.
Це можна зробити вже найближчим часом, як тільки музеї прийматимуть відвідувачів.
А ще запланувати: побувати у Рівненському та Поліському природних заповідниках, на поліських територіях, де розвивається лісове бджільництво і навіть поспостерігати разом з бортниками за лісовими бджолами й процесами бортництва.
