Нещодавно музейники із Національного заповідника «Софія Київська» запросили охочих на унікальну екскурсію. Заступник генерального директора заповідника, історик В’ячеслав Корнієнко з ліхтариком у руці розшифровував для відвідувачів неофіційні написи, видряпані на стінах Софійського собору багато століть тому. Ми скористалися нагодою й відвідали подію, щоб дізнатися таємниці давньоруських графіті.
ДОКАЗ ДАВНОСТІ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Перші неофіційні написи на стінах пам’ятки з’явилися ще в ХІ столітті. Їх створювали ті, хто міг перебувати у храмі не тільки під час служби: священики, служки, учні, писці зі скрипторію. Більшість розташована на стінах із фресками, приблизно на рівні людського зросту. Проте майстри, які працювали майже під куполами, залишали свої написи і там. Формально обписування стін було заборонено і каралося двадцятьма ударами палицею. Чи то норма не діяла, чи то автори написів були сміливими й нескутими людьми — невідомо, але слова вишкрябувалися голкою, ножем, писалом, шилом тощо. Частина написів добре помітна без бічного освітлення — це свідчить про те, що їх не робили крадькома.
Середньовічне мистецтво було переважно анонімним, проте деякі графіті зберегли імена своїх авторів. Написи в соборі залишали й жінки. Дівчат до й після служби сюди не пускали. Єдиний виняток — жінки з впливових родин, імовірно, навіть княжі родички, які й могли бути авторами.
Більшість написів виконана староукраїнською мовою. Люди писали кирилицею, проте найдавніші написи зроблені глаголицею. Є також написи грецькою, вірменською, німецькою мовами, латиною. На саркофазі міститься один рунічний напис, але його, імовірно, зробили не в соборі.
«Раніше вважали, що староукраїнська мова виникла в XIV столітті й поступово трансформувалася в українську. Це, зокрема, було зумовлено теоріями про «колиску братніх народів» та єдину давньоруську мову, яка розділилася після татаро-монгольської навали. До того ж, збереглося дуже мало писемних пам’яток домонгольського періоду, на відміну від рукописів XIV століття, де вже проявлялися риси української мови. Під час вивчення графіті Софійського собору виявилося, що всі ці риси існували вже в ХІ столітті. Тобто староукраїнська мова у цей час уже була сформована», — зазначає В’ячеслав Корнієнко.
УГОДА, ЯКІЙ ТИСЯЧА РОКІВ
Найбільше на стінах поминальних та молитовних написів. За Середньовіччя історія вважалася священною, тож люди дуже хотіли залишити в ній свій слід. Собор, який пережив кілька воєн та безліч урядів — мабуть, досить надійне місце для цього. Дослідники знайшли також страшний виняток — напис-прокляття, в якому потерпілий бажає своєму кривдникові, що вкрав у нього м’ясо, щоб йому ноги сплутало.
Одне з найвідоміших графіті розповідає про поховання Ярослава Мудрого, його почали досліджувати ще в середині минулого століття. Напис допоміг історикам покласти край плутанині в літописах і визначитися з датами смерті та поховання князя — 19 та 20 лютого 1054 року.
У соборі є фрески-рекордсмени за кількістю написів. Найбільше їх поверх образу святого Онуфрія, на якому налічується близько двохсот графіті. Серед них — угода про купівлю землі, укладена в ХІ столітті. Неймовірно: минула майже тисяча років, покупця і продавця давно немає, ділянка належить комусь іншому, а документ досі існує!
На фресці, де зображений Василій Великий, занотована не менш важлива інформація — очікувані дати кінця світу. 1022, 1033, 1036 роки зазначені в різних літописах, проте тільки тут вони зібрані воєдино.
ШАРЖІ, ПАРОДІЇ, ВПРАВИ
На стінах собору можна побачити багато малюнків, здебільшого доволі примітивних. Для кращого розуміння автори дописували «репліки»: корові — «му», осідланій тварині — «іа». Один із малюнків викликав жваве «обговорення». Чоловік на ім’я Фома намалював собачку, хтось інший розсекретив автора й підписав малюнок, а третій автор перекреслив усе жестами благословення, ніби натякаючи, що у храмі слід займатися чимось іншим.
Серед написів вирізняються прообрази літературних творів, скажімо, переосмислення текстів різних служб чи уривки історії про козу, яка хотіла піддатися бісові. Поруч — літери слов’янської абетки, вправи школярів, котрі навчалися при соборі. Містяться також шаржі на вчителів та антидружинницькі пародії, які зображали тих, хто йде на війну, злими й нікчемними.
УНІКАЛЬНЕ ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Графіті в Софійському соборі почали вивчати ще в 1920-х роках, проте ці матеріали не збереглися. 1944 року дослідження відновила комісія на чолі з Борисом Рибаковим. Його справу продовжив Сергій Висоцький, який вивчав написи 23 роки і присвятив їм три книги. За цей час було досліджено понад триста графіті. Насправді їх майже сім тисяч.
В’ячеслав Корнієнко вивчає написи в соборі з 2006 року. 2010 року він почав видавати повний корпус графіті Софії Київської. Шість частин 12-томника уже побачили світ, три з них можна переглянути в інтернеті.
«Комплекс написів у соборі — єдине джерело, яке дає зріз культури широких верств тогочасного населення, — відзначає дослідник. — За глибиною вони не поступаються літературним пам’яткам або іншим документам тієї доби. Головне — обрати такий кут зору, який допоможе отримати максимальний обсяг інформації, необхідної для подальших досліджень».
