Американцям, реалізувавши на практиці своє бачення свободи, вдалося створити державу, з якою змушений рахуватися увесь світ. Північна Америка відтоді стала для багатьох магнітом, а «американська мрія» — сенсом життя. В різні часи Америка могла асоціюватися з рабством, війною за свободу негрів і ку-клукс-кланом, статуєю Свободи, доларом, джинсами, космічним «Шаттлом». Америка дивувала монархічну й одно-двоповерхову Європу своїми президентами й хмарочосами, жахала світ атомними вибухами в Хіросимі і Нагасакі. Жахливими були й теракти 11 вересня 2001 року. Що таке Сполучені Штати сьогодні — єдина супердержава з претензіями на глобальне панування чи найпотужніша у світі держава, яка намагається дати іншим взірець? Як не буває рівної, спокійної історії, так не буває і однозначних відповідей. І відповіді експертів «Дня» на запитання «За що ми любимо Америку?» теж неоднозначні.
ЗА ЩО ВИ ЛЮБИТЕ АМЕРИКУ, І ЧОГО, НА ВАШУ ДУМКУ, ЇЙ СЛІД БИ БУЛО ПОЗБУТИСЯ?
Лариса СКОРИК, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України:
— Думаю, якщо сьогодні ООН заявляє, що тільки Америка може навести якийсь лад в Нігерії, то це щось таки значить. І це — після буму проти Америки, коли вона вирішувала питання з режимом Саддама Хусейна. Якийсь лад повинен бути всюди. Я б дуже боялась, якби державний лад збиралися наводити країни з тоталітарними режимами. Тому що ми вже це пережили. У свій час під таким режимом було пів-Європи. І тепер ця половина Європи, яка зазнала «розкошів» тоталітарного режиму, не тільки першою підтримала акції Америки проти Іраку, але і першою подала свої заяви до Атлантичного Союзу. Тому я б хотіла, щоб ми на все дивилися відкритими очима. Я добре пам’ятаю, як наші в’язні, котрі сиділи в таборах, такі як Хмара, Лук’яненко, виступали з трибуни Верховної Ради й дякували Америці та її демократичному уряду за те, що вони змусили керівників Радянського Союзу визволити їх із таборів. Інша справа, що потім вони про це дуже швидко забули.
На сьогоднішній день я не знаю жодної іншої держави у світі, яка б мала, по-перше, потугу та можливість відстоювати свої інтереси. Я не знаю країни, яка була б більш демократично налаштована, ніж Америка у ставленні до своїх громадян. Я звикла більше довіряти саме таким урядам і владам. Які не просто піклуються за рахунок чужих, інших, а які піклуються про демократичні засади у власній державі. І це дає мені можливість зробити другий висновок: країна, яка зуміла впровадити демократичні засади й демократичні свободи по відношенню до власного населення, не може бути дикуном, тоталітаристом та деспотом по відношенню до інших народів. Тому якщо сьогодні говорити про те, що в світі, як і в будь-якому домі, великому чи малому, повинен бути якийсь лад і хтось за цей лад повинен відповідати, то я не бачу більш гідної країни, ніж Америка, яка б відповідала за цей лад. Сьогодні є держави, які говорять про демократію, але хай би говорили без лукавства, і нехай би навчилися налагоджувати свої відносини з Америкою як з демократичною країною. А потуга цієї держави дає можливість усвідомити, що демократичні свободи, якщо їх дотримуватися, дають великий позитив для кожної країни, яка готова їх дотримуватися по- справжньому. Я нічого не ідеалізую і не говорю, що в Америці все ідеально, бо люди ідеальними бути не можуть. Я знаю, що в тій же Америці є все: і мафія, і наркобізнес. Але, в першу чергу, давайте згадаємо: чия це мафія, хто є ініціатором наркобізнесу? І покажіть мені країну, де цього немає. Радує те, що Україна теж починає щось розуміти стосовно своєї зовнішньої політики: і кого в світі треба підтримувати, і з ким мати справу.
Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, літератор:
— Я не люблю Америку, бо не люблю всі держави, які сильніші за нас. Але вважаю, що нам у американців багато чого треба було б повчитися. Мені здається, що їм потрібно було б позбутися нечесності. Якщо вони хочуть завоювати Ірак, то й треба говорити — ми хочемо завоювати Ірак. Причому тут зброя масового знищення? Тоді б американців більше поважали, і сприйняття їх у світі було б більш нормальним.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Я поважаю Америку за її історичну сміливість, здатність проектувати і досягати мети — як країну і як солідаризоване, консолідоване суспільство. Я поважаю американців за те, що вони з пієтетом ставляться до своєї країни. Вони навчилися поєднувати особисте зі спільним, а спільне з національним і державним. Це ті якості, які там з успіхом культивують. Мені подобається, що там відсутня статичність і присутній постійний розвиток, незважаючи на те, що США — це дуже молодий соціальний проект. Із цього погляду досить доречні слова Артура Шлезінгера: «Так, Америка — це проект, але проект із великим майбутнім». Так ось, ця країна постійно змінюється демографічно, соціально й духовно. Здатність розвиватися, рухатися і не зупинятися на досягнутому — безсумнівно, плюс.
Що ж до речей, які я не приймаю, то, по-перше, я не поважаю цілепокладення, пов’язане з «маленьким американцем», тобто звеличення держави і фактична культивація «маленького американця». Йдеться про культивацію громадянина світу, який обмежений із погляду своїх здібностей, професійних якостей, освіти тощо, — так званого «фахівця однієї кнопки». По суті, американське суспільство, незважаючи на те, що воно нині є зразком соціального й політичного прогресу, культивує соціум обмежених людей. Це не може не насторожувати, оскільки така модель неприйнятна як зразок для інших народів і соціальних систем. Другий момент — месіанство. Американські політики, американська демократія, засуджуючи інші народи і держави за якісь прагнення і надцілі, самі на початку XXI століття стали прообразом гіпермети, погрожуючи знищити інші соціальні світи (ситуація в Югославії і на Близькому Сході). Месіанство може коштувати дуже дорого не тільки США, але й усьому світу загалом. Воно призводить до порушення гомогенності цілих соціальних систем, до гіпертрофування розуміння демократичних цінностей і солідарного майбутнього для всього людства. Це шлях до створення піраміди, на вершині якої буде тільки одна країна й одна еліта. Крім цього, я не поважаю Америку за маскульт, за «духовний Макдональдс». І це пов’язане не тільки з великим інформаційним ринком, де панують об’єктивні закони, а й із суб’єктивною волею держави і компаній, які проводять інформаційну політику і продукують «ширвжиток» на рівні духовних цінностей. Такий підхід розтліває і перетворює народи, етноси на натовп.
Якщо говорити про якісь психоякості, то США у мене асоціюються з яскраво вираженим егоцентризмом — з усім набором позитивних і негативних моментів. Якщо говорити про образну асоціацію, то для мене це таке собі поєднання трагедії гордих народів зі статуєю Свободи, такий образний парадокс свободи і несправедливості, виражений у статуї, та долі індіанців.
Євген ПЛАХУТА, експерт відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції Національного інституту проблем міжнародної безпеки:
— США як країна, взагалі, справляє на мене позитивне враження. Для мене це могутня держава, в якій життя влаштованe так, що кожна гідна людина може зайняти належне їй місце. Звичайно, за фасадом видимої могутності є й слабкі місця, як, скажімо, величезна державна заборгованість, неоднозначні етнічні процеси тощо, але доки Америка демонструватиме, що вона найсильніша у військовому плані, багато провідних країн світу самі будуть зацікавлені всіляко підтримувати її.
На рівні державної влади приваблюють системність у державному управлінні, ефективність механізмів збалансування інтересів різних політичних сил. Викликає повагу твердість і рішучість у реалізації зовнішньої політики. ЄС у цьому відношенні дещо програє і ще довго програватиме Штатам.
Самі американці також викликають багато позитивних почуттів. Вони енергійні, прагматичні і цілеспрямовані. Подобається, що більшість населення може володіти і володіє зброєю. Але, безумовно, їм далеко до широти слов’янської душі.
Вражає система освіти і обсяг наукових досліджень в цій країні. Ця країна ставить за мету вести перед у сфері високих технологій.
Що ж до негативних рис США, то вони, на мою думку, об’єктивно пов’язані з їхньою роллю світової держави. Експансіонізм, месіанізм, зверхнє ставлення до слабших можна було зустріти не лише по той бік океану. Проте історично США, на відміну від інших світових держав, були дещо «гуманістичнішими». Великою мірою завдяки їм відбувся процес деколонізації, оскільки він був їм економічно вигідний. До того ж, США переслідували насамперед економічні цілі і не запроваджували політику асиміляції тих чи інших переможених чи приборканих ними у різні часи народів.
Ще однією річчю, яка викликає змішані почуття, для мене є майстерне маніпулювання громадською думкою. Людина, яка виросла в Радянському Союзі, напевно, шкірою відчуває такі речі. Навіть перебуваючи в США. Водночас американці, схоже, зовсім по-іншому ставляться до своєї системи маскульту, в арсеналі якої такі могутні знаряддя як голлівудські фільми, політичні телешоу тощо. З цього приводу політолог Віктор Шиманський висловив чудову думку: те, що, на відміну від нас, американці ніколи в моменти заворушень не йшли захоплювати телецентри, свідчить про те, що вони в масі своїй просто не усвідомлюють цієї маніпуляції.
Однак це особливості внутрішньої політики. Повертаючись до зовнішньої політики, я вважаю, що в українсько-американських відносин попереду велике майбутнє.
Тарас ВОЗНЯК, головний редактор часопису «Ї»:
— По-перше, треба виходити з того, що таке Америка. По- друге — що нам iз того. Насамперед, Європі не вдалися кілька проектів ощасливлення самої себе ні в окремо взятій країні, скажімо, в Німеччині у формі фашизму, ні для окремо взятого класу — робітників та селян — у формі комунізму. Остання мрія, що залишилася — це «американська» мрія, котра може іще реалізуватися, а може й ні. Наскільки ця американська програма є реальною, покаже час. Але зараз це, напевно, єдине, за що треба Америку шанувати. Останнім часом з’явився іще один проект, котрий теж може бути певною надією для людства — це Європейський Союз. Інших проектів у нас немає. Ніякий СНД чи ЄврАзЕС нам не допоможуть.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції і розвитку:
— У Німеччині, у місті Боннi, є Музей нової історії, у величезній центральній залі якого знаходяться два експонати — джинси й холодильник. Це якраз ті речі, які закохали Європу в Америку. Я, як європеєць, також люблю Америку за джинси й холодильник.
Олег МЕДВЕДЄВ, політтехнолог:
— Я дуже вдячний Америці за те, що в Україні вона взяла на себе функцію «противаги». Завдяки цьому Україна ще має шанс не скотитися у провалля диктатури і деспотії центральноазіатського типу. Я вдячний Америці також за те, що вона, — можливо, єдина з великих країн світу усвідомлює геополітичну роль України і перешкоджає тому, щоб зовнішня політика нашої країни набула суто одновекторного характеру. Це особливо важливо на фоні байдужості до України з боку європейського співтовариства. У цих умовах Америка виступає єдиним стримуючим фактором, який дозволяє Україні справлятися з масованим політичним, економічним і гуманітарним тиском з боку Росії. І, безумовно, Америка заслуговує на повагу за те, що за більше двохсот років своєї історії вона змогла побудувати найефективнішу економічну систему, засновану на принципах економічної й політичної свободи. Позбутися їй потрібно, як на мене, надмірної ставки на силу міжнародних відносин. Історія розпорядилася так, що сьогодні Америка є єдиною супердержавою. Хотілося б, щоб вона дуже обережно користувалася перевагами такого положення.
