Голова парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Анатолій Матвієнко неодноразово, зокрема й на сторінках «Дня», закликав до компромісу різних парламентських сил у питанні політреформи. Коли законопроект про внесення змін до Конституції України № 4105 одержав у парламенті 294 голоси, пан Матвієнко виявився чи не єдиним в стані опозиції, хто закликав продовжувати політичну реформу. Детальніше на цю тему — в інтерв’ю «Дню».
— Після провалу законопроекту по внесенню змін до Конституції представники вашої фракції разом з нашоукраїнцями відверто раділи невдачі політреформи. Однак ви невдовзі заявили, що внесення змін до Основного Закону залишається актуальним, запропонувавши представникам парламентської більшості та опозиції сісти за «круглий стіл» переговорів з приводу подальшого проведення політичної реформи. Як ви собі уявляєте цей процес?
— У мене є велика підозра, що політреформу «завалили» свідомо. Тому не варто тішитися, нібито там був неймовірний успіх опозиції. Є два погляди на перспективу. Одна — не чіпати нічого до виборів президента. Я вважаю, що це помилкова думка. Лідерові «Нашої України» Віктору Ющенку зараз слід було б самому ініціювати дискусію різних політичних сил з приводу того, що сьогодні треба зробити, аби змінити систему. В Україні дійсно є необхідність у формуванні уряду парламентом, у наведенні відповідного балансу противаг між президентською, урядовою й парламентською гілками влади, у забезпеченні їхньої солідарної поведінки. Що, безперечно, вимагає змін до Конституції та до ряду законів. Я пропоную консолідовано визначити політичну модель, яка нас цікавить, найоптимальніший шлях її досягнення, а тоді приступати до реформи. Якщо ми зараз цього не зробимо, ми породимо стихію, яка може знову з кон’юнктурних міркувань вивести нас на цифру близько 300 голосів. І ми знову будемо намагатися загасити «пожежу». Якби «Наша Україна» і БЮТ із самого початку не казали, що ми не чіпатимемо Конституцію до виборів президента, а натомість взялися за те, щоб прописати в законопроекті про зміни до Основного Закону певні норми, тоді б не було цієї напруги, все могло б бути спокійніше.
— Чи можливе, на вашу думку, переголосування законопроекту № 4105?
— З юридичного погляду я це виключаю. Якщо це станеться, це буде топтанням Конституції, яке може викликати неадекватну реакцію. Мені б не хотілося розвитку в Україні ні «грузинського», ні «югославського» варіантів.
— Є ще законопроект № 4180, який, зокрема, пропонує обрати президента в парламенті вже цього року.
— По-перше, я вважаю його ще менш прийнятним, ніж той, який голосувався минулого четверга. По-друге, між цими двома документами багато спільного. У відповідності з XIII розділом діючої Конституції, ті статті законопроекту про внесення змін до Конституції, які були відхилені при голосуванні в парламенті, знову можуть бути предметом розгляду не раніше, ніж через рік. Сьогодні ми могли б узяти один із законопроектів та спокійно працювати над ним. Восени можна було б його розглянути в першому читанні, а потім — у квітні — прийняти його із введенням у дію в 2006 році. Якщо ми зараз влаштуємо наругу над Основним Законом, у подальшому нам доведеться тільки те й робити, що боротися зі спробами його зґвалтування.
— Ви справді вірите в те, що наступний президент, у якого будуть величезні повноваження, дозволить реформувати Конституцію так, щоб його влада зменшилася?
— Дурень завжди централізує владу, мудрий чоловік — децентралізує. Для чого президенту займатися каналізацією, посівною, збиранням врожаю? Чи не краще делегувати ці повноваження на нижчі ланки, щоб вони самі це робили?
— Але ж мова йде не про каналізацію, а про розподіл суттєвих владних повноважень...
— Так, але ми повинні йти до європейської політичної моделі. Європейська модель — це солідарна поведінка парламенту й уряду. Президент Чехії Вацлав Гавел взагалі не мав ніяких повноважень, якщо порівнювати з повноваженнями нашого президента, навіть тими, які б мав глава держави в разі проходження законопроекту № 4105. Але це був моральний авторитет, його слово означало дуже багато. Тому ще слід враховувати, яким буде носій цих повноважень. Не варто обожнювати будь-яку систему. Треба подивитися на механізм, який приводить конкретних людей до системи. І його треба реформувати не менше, ніж саму систему.
— Навряд чи нові «носії» з’являться до виборів, — поки що ми бачимо досить обмежене коло людей, які збираються брати участь у президентських перегонах.
— З наявних кандидатів найприйнятнішою фігурою, нормальним кандидатом на роль «перехідного» президента я вважаю Віктора Ющенка. Не шукайте в ньому месію, бо сам Ющенко мало чого вартий. Треба подивитись на його команду. Потрібно, щоб він дав усьому суспільству відповідь на запитання: що буде після 31 жовтня? А також через 100 днів, через п’ять років тощо. Перемога майбутнього президента буде не 31 жовтня 2004 року. Справжня перемога може бути лише в 2009 році, якщо без усякого ґвалту й фальшування, без жодного адміністративного тиску його переоберуть на черговий термін. І критерії оцінки його успішності повинні бути об’єктивними: якщо сьогодні Україна на 100-му місці серед країн світу по ВВП на душу населення, то через рік ми маємо бути 80-ті, а через два роки — 50-ті. Логіка формування команди має зводитися не до матеріальної зацікавленості щось розтерипонити, сісти на фінансові потоки. Логікою повинна бути моральна амбітність, усвідомлення того, що то твоя велика місія.
