МОВА ДИПЛОМАТІЇ — МОВА ГУМОРУ
У середу прибув в аеропорт «Бориспіль» Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні Віктор Черномирдін.
Мене не так цікавлять політичні спори навколо цієї могутньої постаті, — екс-прем’єра і екс-голови «Газпрому» Росії. Мені цікавий інший нюанс.
Про манеру розмовляти Віктора Степановича ходять легенди. Його стилістичні помилки ставали крилатими виразами. «Комсомолка» кілька разів робила ударні матеріали, просто друкуючи оригінали його імпровізованих промов. Смішніший текст важко знайти навіть у класиків гумору. Його «розтягували» на цитати. Шендерович, пам’ятається, признавався, що його улюбленим черномирдінським виразом було: «Моє життя проходило в атмосфері нафти і газу». І вже найзнаменитіше: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».
Стилістично пропуски Віктора Степановича постійно надавали другого значення сказаному, яке часто було протилежне першому. А тепер Черномирдін став дипломатом!
Дипломати взагалі люди обережні, висловлюються багатозначно і туманно. У них, що називається, своя мова. Віктор Степанович, мені здається, зі своїми «заготовками» та природною прямотою чинитиме абсолютно руйнівну дію на цю систему. (На кшталт слона в посудній лавці).
Дипломатичні аси, зіткнувшись із «пілотажем по-черномирдінськи», зазнають фіаско. Тим більше, Віктор Степанович пообіцяв вивчити українську мову. Тут його рідною мовою загадкова словесна суміш виходить! А українською що ж вийде?
Мені здається, тільки одна перекладачка здатна буде гідно «перекласти» цей текст — колишня провідниця Вєрка Сердючка. У неї самої досить своєрідна мова, але з почуттям гумору — гаразд. Та й у Віктора Степановича, до речі, непогано. Він, за визнанням того ж сатирика Шендеровича, чи не єдиний із героїв передачі «Куклы» з великим захопленням зустрівся зі своїм двійником, усе намилуватися ним не міг та із задоволенням тиснув його лялькову руку.
КАЙФОЛОГ ПОПЛАВСЬКИЙ
Усюдисущий ректор Інституту культури Михайло Поплавський перед вступними екзаменами став виявляти активність.
У його свіжому інтерв’ю («Сегодня») можна зауважити кілька цікавих думок, що характеризують співучого ректора.
«Треба пам’ятати класику: «Усі засоби добрі, якщо вони ведуть до перемоги пролетаріату». Володимир Ілліч Ленін. А я пролетар духом».
Пролетарі, як відомо, крім своїх ланцюгів, мало що мають. А Михайло Михайлович тут же суперечливо заявляє: «Ректори бідними не бувають».
Із приводу акваріума з піраніями. «Це для тих придурків, які до мене заходять... Є багато людей, які поїдають вашу енергію, так звані вампіри. Коли вони дивляться на піранію, чорна енергія іде. По-моєму, в мене цих піраній штук із дев’ять було, і їли вони тільки свіже м’ясо. Щоправда, в результаті об’їлися одне одним... Ось би так деякі наші політики?!»
Яскрава метафора! Браво! Імовірно, політики додали б до цього виразу: «...не кажучи вже про деяких ректорів».
«Я життєлюб у повному обсязі, люблю жити так, як хочу. І отримувати задоволення. До речі, цього року думаю відкрити кафедру кайфології».
Цікаво, що ж там робитимуть? Горілку питимуть, сексом займатимуться, кросворди відгадуватимуть, гратимуть у комп’ютерну гру? Або просто повторюватимуть уголос вираз Пруткова: «Якщо хочеш бути щасливим — будь ним».
А взагалі, чудова професія «к айфолог». Переробивши вірш Маяковського, хочу подарувати Поплавському рекламну «зазивалку» для нової кафедри: «Я б в кайфологи пішов, хай мене не мучать!»
І сам би, чесно кажучи, туди рвонув. Судячи з вивіски, заняття там пропускати немає сенсу.
КИТАЙСЬКЕ НАШЕСТЯ
У Харкові китайці перемогли злочинців своєю головною забійною силою — кількістю. А було це так.
Зловмисники під орудою якогось Сергія Шепетька зухвало грабували квартири. Усього — більше як двадцять пограбувань. Найрізноманітнішими способами. Проте найоригінальнішим виявився останній.
Щоб не вибивати броньовані двері (що часто не має сенсу), вони вирішили їх обійти. Двоє грабіжників із даху 16-поверхового будинку спустилися канатом на балкон шостого поверху. Однак тут їхній колега, який стояв «на шухері», попередив про повернення господарів — трьох китайських торгівців із місцевого базару.
Бандити накинулися на них і зв’язали. Потім стали знову набивати мішки барахлом.
Однак через півгодини з’явилося ще четверо китайців із ринку — приятелі господарів. Із ними довелося проробити ту ж процедуру. Пов’язаних китайців складали на кухні.
Дуже втомившись, злочинці зібралися накивати п’ятами. Однак тут знову — делегація з ринку. Злодiї мало не заплакали, коли побачили у вічко нову порцію китайських осіб.
До кінця заходу всю кухню було завалено китайцями, як рулонами лінолеуму під час ремонту. Падаючи від перевтоми (чимшвидше, доки ще хто-небудь не заявився), команда Шепетька відбула.
Злочинці припустилися помилки. Роти китайцям вони затикали. А очі залишали розплющеними. Жертвам нападу нічого не залишалося робити, як витріщатися на бандитів. Та й часу було повнісінько, доки ті займалися складуванням новоприбулих. І китайці дуже добре запам’ятали злочинців, ну просто такі їхні портрети колективно склали в міліції — викапані оригінали. Відповідно і правоохоронним органам уже не становило значних труднощів виявити гадів.
От за таких незвичайних обставин усе ж таки справедливості вдалося перемогти!
ЗНАЙ НАШИХ!
Нарешті ФБР піймало двох хакерів світового масштабу із Челябінська — двадцятирічного Олексія Іванова та двадцятип’ятирічного Василя Горшкова.
Ці двоє блискуче підкованих у комп’ютерних премудростях молодих людей наробили стільки шереху в Інтернеті, що пам’ять про них довго засмучуватиме діловий світ Америки. Ці хлопці зламали комп’ютерні системи більше 40 американських та канадських компаній.
Використовуючи недоліки комп’ютерної програми Віндоус-НТ, вони проникали в банки, магазини і страхові компанії. Підбирали особисті коди та паролі клієнтів. У компаній, які займаються грошовими переказами, з’ясовували номери кредитних карток клієнтури. Робили підроблену дублюючу сторінку компаній, і клієнти, замість того, щоб потрапити в рідні американські обійми, опинялися в лапах челябінських комп’ютерних терористів.
Так само Горшков енд Іванов іноді представлялися «фахівцями з охорони». Продемонструвавши які-небудь трюки, вони робили «дірки» в комп’ютерних системах і тут же пропонували їх залатати. За відповідну винагороду.
ФБР для того, щоб запопасти негідників, довелося піти на їхню ж хитрість. Агенти створили фіктивну компанію «Інвіта», яка стала активно працювати в Інтернеті. Через деякий час челябінці зламали «Інвіту» і запропонували співпрацю.
«Інвіта» щедро запропонувала комп’ютерним «лівшам» постійну роботу в Америці. У листопаді вони туди прибули.
Їх розкішно зустріли. А потім дали комп’ютери, щоб ті продемонстрували свої здібності. Але вони, зрозуміло, чекати себе не примусили, пошурували в мережі. Коли хлопцям зачитали їхні права, шахраї спробували знищити результати операцій. Проте все було записано на секретний диск.
17 травня розпочався суд. Обвинувальний вирок американської прокуратури розмістився на п’яти друкарських сторінках. Однак найбільше представника обвинувачення Стівена Шредера вражає, що наші «прості хлопці» використали два звичайні домашні комп’ютери. Ну як же багата слов’янська земля талантами!
Сумно в нас, щоправда, вони якось проявляються: або марно, тільки щоб пилюку в очі пустити, або вже щоб завдати відвертої шкоди, щоб Штати застогнали, на кшталт «знай наших». Вони вже й так — досить непогано знають.
