ДЕ МИ ЗНАХОДИМОСЯ?
Усі засоби масової інформації (крім українських і міжнародних) пишуть про журналіста Георгія Гонгадзе, який зник у суботу ввечері. Його останній проект — інтернет-видання «Українська правда» — відзначався різкими критичними політичними матеріалами. 80 журналістів підписали лист із зверненням до Президента, де підкреслювалося, що жодне розслідування злочинів проти журналістів не було доведене до кінця. Усе це відомо. Але мене в цьому випадку цікавить реакція влади на події, що відбуваються.
Перший заступник міністра МВС генерал-полковник міліції Микола Джига повідомив по ТБ у вівторок такі версії цієї події:
а) «це або хвороба, або біда»;
б) «або це пов’язано з його професійною діяльністю»;
в) «або він скоро з’явиться».
Яка-така «хвороба» могла уразити Гонгадзе за 15 хвилин до приходу додому, наслідком якої було його зникнення? Наука про такі хвороби поки нічого не чула.
Останній пункт взагалі викликає сумнів, оскільки самі ж правоохоронні органи відкрили справу згідно статті 94 — умисне вбивство. Звідки з’явиться Гонгадзе в такому випадку?
Треба віддати належне Президенту. Леонід Данилович відразу ж зреагував на відкрите журналістське послання. Він сказав: «Я дав вказівку розглянути всі ці випадки (злочини проти журналістів)». Але несподівано оригінально Президент визначив мету цих розслідувань: «...щоб знати ДЕ МИ ЗНАХОДИМОСЯ»?
Да, корисно було б це з’ясувати. З чим буде асоціюватися Україна кінця 90-х? З Америкою 30-х років (часів сухого закону і гангстерських сутичок), з Китаєм 50-х («культурною революцією», що призвела до занепаду давньої китайської культури) і т.п.
Як усе-таки назвати місце, де ми знаходимось? Пригадується рядок із пісні Цоя: «Мы — вместе. Но не многие знают в каком». Навіть Президенту важко зараз точно відповісти на це питання.
СОЛОДКЕ ЖИТТЯ ПОМІЧНИЦІ КОНДИТЕРА, або БІЛЛА ЗАБИЛИ!
Завжди вважається, що жінки набагато романтичніші в коханні, ніж чоловіки. А чоловіки, мовляв, циніки, вульгарні. Буквально всі поспіль страждають синдромом «поручика Ржевського» або «милого друга». А жінки — тендітні створіння, що сором’язливо закочують очі в моменти ліричних зізнань. Любов до квітів, знову ж таки.
Але якщо дами на побачення забувають прийти вчасно, то про грошові компенсації за їхні романи (взаємні) з чоловіками не забувають майже ніколи.
Не пригадую жодного випадку, щоб чоловік поскаржився на якого-небудь відомого політичного діяча-жінку за сексуальні домагання. Та ще й, наприклад, через десять або п’ятнадцять років.
Бідного Білла Клінтона вже задовбали! Виходить, що чоловік у Штатах за те, що багатий, гарний і велелюбний повинен розплачуватися до кінця життя. Ну прямо, як у нашій пісні, якщо її переробити на чоловічий лад: «Потому что нельзя быть красивым таким!»
Тепер уже якась Франетта Макколах, помічниця головного кондитера Білого дому подала на Клінтона та свого начальника Ролана Менсьє позов «про сексуальні домагання». Скромно, але зі смаком — по мільйону з носа (хоч ця метафора не зовсім точно відображає суть справи).
Набридло! Порядні жінки, виходить, менш чесні, ніж повії. З тими якось усе зрозуміло: за годину — стільки-то, за ніч — стільки-то. І ніяких претензій потім. А «порядні» обходяться нечувано дорого!
Зовні Франетта, у порівнянні з Клінтоном, — нічого особливого. Виникає запитання: хто кого домагався? Чому б Біллу не подати позов у відповідь? У листопаді він усе одно залишає президентський трон і треба ж буде чимось займатися.
Нехай розповість (у стилі цих нескінченних ненаситних істеричних панночок), як він випадково зайшов на кухню Білого дому, де між чаном з полуничним киселем і каструлею з малиновим сиропом відбулась груба спроба згвалтування його Франеттою Макколах.
Весь у сиропі, він ледве вирвався, насилу зберігши вірність своїй дружині Хілларі. І вигадати цій кондитерші приставуче прізвисько посоковитіше, щось на зразок: «Кухонна гвалтівниця». Час чоловікам зробити хід у відповідь. Хоч я дуже сподіваюся, що вони його не зроблять. Чоловіки все ж таки!
P.S. Хочу ще нагадати всім пристрасним «викачувальницям секс-грошей» репліку короля з кінофільму «Попелюшка»: «Зв’язки, зв’язками... Але і совість треба мати!»
СМІХ І СЛЬОЗИ
Відомий артист Зиновій Високовський (пам’ятний публіці як пан Зюзя з телекабачка «13 стільців») дотепно помітив: «У мене біографія проста: народився, вчився, одружився. Але передусім я — блазень. І ось до чого я сьогодні дійшов — стали пропонувати балотуватися. Якщо, кажуть, зможете розсмішити всю країну, то підете за федеральним списком, а якщо лише окремих осіб — то значить ви одномандатний... Ось Жириновський усюди кричить, що він не любить євреїв, а ви кричіть, що любите білорусів...»
Високовський не захотів поміняти свою роль блазня на роль політика. І це логічно. Жахливо у нас інше — що багато хто з політиків грає роль блазня. Країна спочатку посміється трохи, а потім довго- довго плаче. Коли жарт стане дійсністю.
ЯПОНЕЦЬ З ІТАЛІЙСЬКИМ ТЕМПЕРАМЕНТОМ
Про радянських спортивних коментаторів ходили легенди. Мікрофонні крики Синявського, Махарадзе та Озерова запросто перекривали гул стадіону. Зрозуміло, особливо в цьому розумінні багатодецибельним був крик «Го-о-л!».
Одна з легенд свідчить, що Озеров був тимчасово усунений від ефіру за нецензурний вираз. Коли радянська команда грала із зарубіжними противниками і м’яч могутнім ударом здалеку був посланий у наші ворота, то, дещо кваплячи події, Микола Озеров вигукнув: «Го- о-о-о-л... Хрен! Штанга!» Що значить спортивний темперамент!
Але рекорд темпераменту побив диктор одного з японських телеканалів Масасі Фунакосі (дуже схоже на наш вираз «накося-выкуси»). Коментуючи зустріч олімпійських футбольних збірних своєї країни і ПАР в Сіднеї, він 60 разів прокричав в ефірі «Го-о-л!»
Коли японцям вдалося заклепати перший м’яч і зрівняти рахунок, надто емоційний ведучий викрикнув це слово 32 рази. А коли його команда другий раз забила м’яч у ворота суперника і виграла матч — ще 28 разів. Тобто він викрикував це слово з частотою стукоту морзянки. Куди там, як кажуть, дятлам!
Однак такий бурхливий вияв емоцій викликав невдоволення серед його співвітчизників, відомих своєю самурайською безпристрасністю. Наступного дня сердиті японські вболівальники дзвонили на телеканал Ен-Ті-Ві та виражали своє несхвалення.
Ну нічого, якщо Фунакосі виженуть із японського ТБ, він злегка підучить мову й італійське телебачення з радістю розкриє для нього свої обійми. За темпераментом він їм рідніший!
*У аукціонi використано інформацію агентства Інтерфакс-Україна та газети «Бульвар»
