Для шанувальників «Аукціону» я трішки розповім про історію
його виникнення. Коли ідея «продажу» й містифікованого персонажа вже дозріла,
то представити його у плоті взявся Анатолій Миколайович. Як міг я пояснив,
яким я його уявляю. А уявляв я його собі слабо. Як виглядають аукціоністи?
«Намалюй, будь ласка, Толю, — промимрив я, — щось на кшталт Якубовича,
він проводить багато аукціонів».
Коли я побачив портрет, мене як і будь-кого, хто близько
спілкувався з художником, вразила нестандартність розв’язання задачі. Блискучий
майстер дрібниць: він посадив на плече Хвостіва не звичного в таких випадках
папугу, а криловську гаву, котра здивовано впускала сир. Це здивування
посилювалося молотком, який втратив звичайну свою міцність і аморфно зігнувся.
Картинка набула небаченої динаміки й сатиричної спрямованості. Незважаючи
на безпристрасний вираз обличчя Карла Івановича, Анатолій увів дві ліричні
деталі. Перша — маленький молоточок, який скоріше нагадує медичний і стирчить
з кишені піджака Хвостіва, як у лікарів — із халата. А друга — це те, що
метелик аукціоніста повністю повторював його вуса. Тобто, їхню удавану
журливість він дзеркально перевертав на задьористість. Вуса — характер
даного персонажа.
Ці деталі помічаються не відразу, або не помічаються загалом.
Однак підсвідомо вони все одно діють.
Далі я хочу сказати парадоксальну річ: на все це в Анатолія
пішло 5 хвилин. Нечувана творча концентрація!
Коли рубрика зароджувалася, то відразу ж, по-перше, мала
на увазі стислу до афористичності форму подачі. А по-друге, максимально
можливу «свіжість» події. Звідси й мінімум часу на його обробку.
Унікальність обдарування Анатолія полягала й у тому, що
він примудрявся працювати над чотирма лотами ВОДНОЧАС. Інформація, стисла
до гасла, об’ємно розгорталася його фантастичною уявою. Щоразу підкидаючи
йому «лоти», я (та й усі, ясна річ) був вражений результатами. Вони були
непередбачувані. Ось приклади його газетних, чисто «хвостівських» праць.
1. Про боротьбу з корупцією вищих чинів міліції з нижчими.
своєю недоторканністю.
транспорті.
Через неприхід на теледебати міністра МВС Ю.Кравченка з
М.Бродським Хвостів перемогу присудив останньому. Проте відзначив, що «в
нашій країні саме переможців і судять». Це була не більше ніж уїдлива фраза.
Карикатура ж вийшла пророчою. Буквально через кілька місяців М.Бродського
посадили. Згодом, правда, народною волею (обраний депутатом) його випустили.
Це був вищий пілотаж переведення щоденних газетних подій
у цілком іншу площину, яка дозволяла їх перенести на полотно Вічності.
Буденні факти олівець Казанського заломлював у дивовижні, чарівні образи.
Сьогодні я говорю з вами без маски й розповідаю «про кухню»,
оскільки трагічність того, що сталося, порушує будь-які правила гри. Я
переконаний, що сьогодні немає в нашій країні події більшої за масштабом,
ніж загибель геніального художника. Ніхто з нас не зможе пригадати, приміром,
які королі чи, говорячи сучасною мовою, — «політики з економістами», правили
за життя Леонардо да Вінчі (котрого так любив Казанський). І не тому, що
вони були не вельми талановитими людьми, просто справа в масштабі впливу.
Просто те, що робив цей чоловік, згодом стало потрібним мільйонам людей
планети.
Користуючись аукціонним «хвостівським» принципом, я вірю,
що все (і навіть народжене маленькими імпульсами щоденності) намальоване
Анатолієм, придбає Безсмертя. Не торгуючись.
№223 20.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
