Вибори-2006, окрім усього іншого, ознаменувалися ще й катастрофічною поразкою націонал-демократичних сил і разом з ними — тих особистостей, які зіграли чималу роль у здобутті Україною незалежності та її становленні. Причому стосується це як тих партій і блоків, що не потрапили до парламенту (Блок Костенка-Плюща, Пора-ПРП), так і тих, хто у складі більш потужних виборчих угрупувань все-таки здолали 3%-ий бар’єр. Адже чи має хтось сумніви, що самостійно і Народний рух України, і партія «Собор» мали б не більше шансів на перемогу, ніж їх iдеологiчнi партнери? Можна, звичайно, як лідер НРУ Борис Тарасюк, інтерв’ю якого публікує «День», втішатися тим, що «Рух зберіг статус парламентської партії», але, напевно, краще зробити висновки з загальної поразки націонал-демократів і подумати над перспективами своїх партій.
— Борисе Івановичу, ви задоволені результатами парламентських виборів?
— Я задоволений самими виборами, що не до кінця можна сказати про їхні результати. Безперечно, ми в блоці «Наша Україна» сподівалися на більш вагомий результат. І сподівання наші були не безпідставні, оскільки різні соціологічні дослідження показували нам результат близько 20%. Очевидно, потрібно буде все проаналізувати й зробити відповідні висновки.
Але на ці результати, я вважаю, потрібно дивитися й з іншим погляду — «помаранчева» коаліція в результаті отримала більшість у парламенті, й це — важлива перемога. Залишилося тільки оформити цю коаліцію, тобто відновити єдність «помаранчевої» команди, й перш за все, потрібно думати не про власні амбіції, а про унікальну можливість, яку нам дає історія — побудувати українську Україну.
— У пресі пройшла теза, що ви бачите можливість об’єднання з Партією регіонів, якщо вони відмовляться від ряду своїх зовнішньополітичних пріоритетів. Чи дійсно для вас можлива подібна коаліція?
— Я з великим здивуванням прочитав в електронних ЗМІ про таку тезу, яку я нібито висловив на засіданні політради Блоку «Наша Україна», де було досить обмежене коло присутніх. Не знаю, чи це — вигадки журналістів, які описували цю подію, чи цілеспрямовано хтось намагався подати подібну неправдиву інформацію щодо моєї позиції. Але як би там не було, потрібно завжди спиратися на факти, а не на чутки. Коли в різних партіях тільки точилися дискусії щодо можливих коаліцій, політрада Народного руху України вже вівторка 28 березня прийняла дуже чітке рішення, що майбутня коаліція можлива тільки з партіями, які були разом на «помаранчевому» Майдані. Це є доконаний факт як для Народного руху України, так і для мене як голови НРУ.
— А як ви прокоментуєте заяву Юрія Костенка, який сказав, що Борис Тарасюк змусив Народний рух України йти на вибори у блоці «Наша Україна» заради збереження посад у системі влади?
— По-перше, рішення про утворення виборчого блоку не було моїм особистим. Рішення із закликом до об’єднання всіх патріотично-демократичних сил було одноголосно прийняте на XV Всеукраїнських зборах НРУ ще лютого 2005 року. І ви з ним легко можете ознайомитися, наприклад, на веб-сайті нашої партії (nru.org.ua). Тепер, з огляду на результат Блоку Костенка-Плюща, скажіть, чи не правими ми виявилися?
Рух зберіг статус парламентської партії з усіма наслідками. Шкода, що наші партнери — УНП і ПРП — утратили свої позиції у Верховній Раді на цілих п’ять років. Ми переживаємо невдачі наших друзів як свої власні. Очевидно, наші аргументи влітку минулого року були недостатньо переконливими. Особисті амбіції й переоцінка своїх сил привели до втрати парламентських місць яскравими особистостями з багатолітнім стажем парламентської діяльності, справжніми патріотами. Разом із тими партіями, які сформували блок «Наша Україна» ще 2002 року, ми набрали б мінімум на 4% більше ніж результат, який маємо зараз. А це тільки арифметичне додавання, бо я переконаний, що наші виборці дуже неоднозначно поставилися до того, що патріотично-демократичні сили не виступили на виборах єдиним блоком.
Що ж до моїх посад, то мені досить дивно чути подібне висловлювання Юрія Костенка. Мені було довірено очолити легендарний Рух, коли я перебував в опозиції. До цього я вже мав за плечима майже 30 літній стаж дипломатичної служби, якузалишив за власним рішенням через незгоду з курсом Л. Кучми 2000 року.
А такі висловлювання я сприймаю не більше як намагання перекласти свій власний неуспіх на останніх парламентських виборах, як то кажуть, «із хворої голови на здорову».
— То НРУ не «розчиниться» в блоці «Наша Україна»?
— А хіба це відбулося 2002 року? Нагадаю, що Народний рух України з 2002 року до вересня 2005 року був у фракції «Наша Україна», мав свою партійну групу й не розчинився в блоці. То про яке розчинення може йти мова сьогодні? Координація зусиль із партнерами по блоку зовсім не виключає висування Народним рухом власних політичних ініціатив у Верховній Раді України. А ті, хто дає подібні песимістичні прогнози щодо нашої партії, просто ніяк не можуть змиритися з тим, що на сьогодні за Рухом остаточно закріпилася роль провідної правоцентристської сили в Україні.
ІНША ДУМКА
Віктор РИБАЧЕНКО, віце-президент Асоціації політичних психологів України:
— Мені здається, що націонал-демократичні сили, які не пройшли до парламенту, не врахували одного дуже важливого моменту — звуження електорату національно-демократичного руху. Україна пішла дещо іншим шляхом, на якому націонал-демократичні цінності перестали бути головними, а головними, можливо, стали цінності неідеологічного плану, пов’язані з інтеграцією в Європу, з розвитком економіки України, з входженням в глобальне суспільство, становленням громадянського суспільства. У Європу ж хочуть зараз усі: і «донецькі», і Пінчук хоче там своїм металом торгувати.
Тому націонал-демократичні ідеї, які були на вершині популярності на початку 1990-х, сьогодні вже на узбіччі основної дороги, якою йде Україна. Я недавно зустрічався з Дмитром Павличком, і ось що він мені сказав — після всього того, що сталося, після досвіду їхньої поразки. Він каже: як шкода, що у Верховній Раді мало поетів, письменників, художників, які би ставили проблеми мови та культури. Тобто минули роки, а в людей погляди від початку 1990-х не змінилися. У цьому я вбачаю обмеженість — не розрахували вони, що їхній електорат поменшав. Вони подумали, що вистачить націонал-демократів і на Ющенка, і на Тимошенко, і на них. Вони сподівалися на окремі області Західної України, на Центр. Але на цій невеликій території все підібрали «Наша Україна» i БЮТ. Особливо БЮТ. Та частина електорату, яка не підтримала Ющенка, вся пішла до Тимошенко, на Костенка не вистачило.
Що стосується тих націонал-демократичних сил, які пройшли до Ради в складі блоків (Рух, «Собор»), то я переконаний, що вони вже не зможуть підхопити знамено націонал-демократичної ідеї. Мені здається, що їм треба змінювати стратегію, треба перегорнути цю сторінку, як історичну, та розуміти, що до неї вороття немає.
