Трагедія — різновид драми, підмурком якої є гострі суспільні конфлікти, засадничі проблеми буття людини, її зіткнення з долею, суспільством і світом. Трагічні колізії спричиняють загибель головного героя.
ПОГЛЯД
Отруйний газ для знищення власних громадян уперше застосував пролетарський полководець Тухачевський; не мав жалю до повсталих тамбовських селян. Iще одну таку атаку на теренах колишнього СРСР здійснили німці, для винищення партизанів запомпувавши отруйний туман в Аджимушкайські каменоломні (в Керчі). Сьогодні Росія дожила до газового «римейку», моральна і правова оцінка якого є неоднозначною. Стаття, яку я пропоную шановним читачам, стосується насамперед медичних аспектів московської трагедії. Що б там не говорили, об’єктивно силова операція була спрямована не на врятування заручників, а на знищення чеченців. Щоб застерегтися від звинувачень у суб’єктивізмі, я використав цитати з текстів, оприлюднених у газетах «Известия», «Комсомольская правда» і «Московский комсомолец»; усі цитати підкреслені.
ЧЕЧЕНЦІ
Москва може бути серйозною, грізною, страшною, часом — доброю або смішною. Проте гідною жалю на моїй пам’яті вона була лише двічі. Уперше — коли фанерний літачок Руста приземлився на Красній площі, удруге — коли 40 озброєних чеченців (на вибір: партизанів, повстанців, бойовиків, диверсантів, бандитів, терористів) на кількох авто під’їхали до «Норд-Оста» і захопили приміщення та заручників. «В Москве у них были помощники. Один из них — работник правоохранительних органов; он задержан и дает показания». Зрозуміло, «помощник» був не один. Російську столицю чеченці просто «купили», і є чутки, що дуже недорого. «Я был уполномочен предложить им все — деньги, самолет, вертолет. Но они требовали лишь одного — вывода войск из Чечни», — сказал Кобзон. Ось коментарі колишніх заручників: «Мы были в курсе всего происходящего снаружи. Было очень обидно, когда диктор говорил, что требования террористов невыполнимы. Каково нам было знать об этом, сидеть и ждать собственной смерти. Чеченцы над нами смеялись, говорили: «Смотрите, да вы никому не нужны, ваше правительство о вас не заботится, им начхать на вас!..» (...) Террористка, снабжавшая нас таблетками и женскими средствами гигиены, ни разу никому не отказала в помощи, а когда в зале похолодало, чеченцы попросили наших мужчин снять свои пиджаки и отдать их женщинам. (...) Командовавшего на бельэтаже некоего Аслана мы считали самым гуманным из террористов, подходили к нему со своими проблемами, и он, в принципе, шел на уступки.»
А такими бачать чеченців представники спецслужб: «Это отморозки. Они не хотели денег, их требования были невыполнимы. Они даже не реагировали на призывы своих авторитетов. (...) Решения чеченцев были очень сумбурными: то они иностранцев отпускают, то нет; то говорят, что увезут всех в Грозный, если не будут выполнены их требования, то — непременно взорвут. То они занимали боевые позиции, то расслаблялись. Видно, программы, конкретного плана действий у них не было».
Вочевидь має рацію «сторонній» читач «Известий»: «При бездарности руководства, за счет профессионализма бойцов нынешний президент выиграл свой следующий срок. Очевидно, что основная причина успеха — низкий профессионализм (даже любительство) и слабая психологическая подготовка боевиков.»
ЗАРУЧНИКИ
Страх і надія, ненависть і симпатія є складниками того психологічного коктейлю, в якому знемагали заручники упродовж 60 годин. Усе це називається «Стокгольмський синдром», про який ми багато читали останнім часом. Його прояви можуть бути дивовижними. Так, у листопаді 1979 р. в Саудівській Аравії під час штурму урядовими військами гігантської мечеті (Мекка), заручники почали приєднуватися до терористів і разом із ними битися проти командос. Півсотні фахово зроблених інтерв’ю з бранцями «Норд-Оста» можуть створити прекрасну книгу про велич і ницість XXI століття. Але я хочу обмежитися кількома свідченнями медичного плану. «Спустя несколько часов после захвата многим женщинам в зале стало плохо. Истерики, сердечные приступы. Они просили разрешения взять лекарства из сумочек, брошенных в проход. Чеченцы разрешили. Не мешали они и работе находившейся среди заложников женщины- врача, которая пыталась помочь больным. (...) Пока не иссякли запасы в буфете Дворца культуры, чеченцы приносили оттуда воду, желе, пирожные. Мы тут же отдавали все детям. Лично мне не хотелось ни есть, ни пить. На черный, шоколад я, наверное, очень долго вообще не посмотрю. Я его и раньше не любила, но там заставляла себя съесть хоть кусочек, ведь это хороший источник энергии. Когда закончилась минералка, мы в бутылки набирали воду из- под крана в туалете (...) Вскоре после захвата люди захотели пить. Тогда чеченцы начали приносить минеральную воду и соки из театрального буфета. Они пускали бутылки по рядам. Каждый делал по нескольку глотков и передавал соседу. Когда запасы буфета закончились, чеченцы собрали пустые бутылки и стали наполнять их обычной водой из- под крана. Вода была все время, мы не испытывали жажды.»
Для оцінки того, що відбувалося насправді, багато важать слова Г.Васильєва, продюсера театральної вистави «Норд-Ост», до якого чеченці дослухалися стосовно господарчих справ — кабелів, ламп, туалетів тощо. «Было много вопросов по связи. Я все время пытался связать напрямую чеченцев с нашим штабом. Вскочил человек, помчался куда-то... а вместе с ним ранили двоих человек. И вот я тщетно дозванивался до властей. Дикий случай, когда мы не могли вызвать «Скорую помощь», поскольку ни у нас, ни у чеченцев не было контакта со штабом. Тот номер, что мы знали, был постоянно занят. И вот два человека лежали полтора часа, истекая кровью.» І далі про те, що багато разів було сказане і написане щодо останніх хвилин перед штурмом. «Я слышал, что штурм начали, потому что якобы стали расстреливать заложников. Это официальная точка зрения властей. Хочу сказать, что никаких расстрелов не было — воляється лише за умов, що в операційній є сучасні засоби реанімації (зокрема, апаратура для штучного дихання). Дози знеболюючих наркотиків мають лежати вище порога ефективності (бо інакше не буде знеболювання), але якомога далі від «порога смерті». Цей діапазон має індивідуальні коливання; розпочинаючи «нормальний» наркоз, лікарі мусять бути готовими до всього. Точне дозування наркотичних речовин, які подаються у велике приміщення через вентиляцію, є неможливе, а про врахування індивідуальної чутливості годі й говорити. Уявіть собі, що всім заручникам-чоловікам і жінкам, дітям і літнім людям, питущим і непитущим, пригніченим і збудженим — довелося проковтнути пляшку горілки. Саме такою була глядачева зала після того, як «Альфа» закінчила стріляти і почала рятівні дії. А тепер уявіть собі 750 критично «п’яних» заручників, сама кількість яких вимагає неухильного дотримання законів ОТМС
Про голод і про спрагу у тих виявах, які можна було б назвати клінічними, говорити не випадає. Якби чеченці мали свого лікаря, і якби — хай Бог боронить — тим лікарем був я, то саме так (вода без обмежень і шоколад) вирішував би цю проблему; хіба що звернувся б до Штабу з проханням про якийсь дезодорант для «оркестрової ями». Так чи інакше, посилання на те, що газовий «спецзасіб» сам по собі був досить приємний, а тяжкі отруєння і загибель заручників спричинилися зневодненням і голодуванням, — неправда. Шкода, що почути її довелося не лише від політичних адвокатів Кремля, а й від колеги — міністра охорони здоров’я РФ п. Ю.Шевченка. Важко бути міністром...
ШТАБ
Від приміщення, з якого поважні люди в мундирах і цивільному вбранні контролювали перебіг подій, до «Норд-Оста» набагато ближче, ніж до Кремля. Але не маємо підстав сумніватися, чиї інтереси для «штабістів» були ближчими. Якщо одна частка керівного ядра опікувалася практичними справами (насамперед — підготовкою силової операції), то інша напускала туману і чекала. «Чтобы хоть как-то сбить накаляющиеся страсти, Валентина Матвиенко говорит «ложь во спасение» участникам антивоенной демонстрации: «Президент принял решение, и вывод войск из Чечни уже начат!»... Не знаю, поверили ей или просто очень хотели поверить, но обстановку это несколько разрядило. (...) Теперь, когда на смену эмоциональному накалу приходит возможность холодного анализа, становится ясно: власти с самого начала были нацелены на силовое решение создавшейся ситуации. И различными путями искали повод вызвать соответствующую реакцию у захвативших Театральный центр. Вначале это были представители казачества, которых в качестве «пробного шара» запустили для переговоров. Какие из казаков переговорщики, думаю, поймет любой.» А кому це не зрозуміло, хай перечитає «Казаки» Л. Толстого. одни угрозы.» То був вибір у Штабу (і Кремля), чи вибору не було, а штурм став нагальною необхідністю? Ось ще одне свідчення. «Все время работал телевизор, поэтому мы знали, что о нас говорят. Оказывается, нам передавали горячую еду. Не было никакой еды. И никого там не расстреливали. И еще очень многое из того, что говорят о происходящем, неправда». Про те, що ніяких «плановых» розстрілів чеченці не розпочинали, знали і Штаб, і Кремль. Хоча, зрозуміло, психологічна напруга в театральній залі і за її межами зростала.
Йшла лише третя доба з тих семи, упродовж яких захопники не мали наміру розпочинати екзекуції. У кожної сторони були власні плани. Згадує заручниця: «Примерно в три часа ночи нам сообщили, что на переговоры с чеченцами должен приехать Казанцев. Они очень обрадовались и сказали: мол, если переговоры закончатся успешно, то часам к одиннадцати утра нас отпустят. Я поняла, что могу хоть немного отдохнуть от постоянного ожидания смерти». До штурму лишалося дві години.
МЕДИЦИНА КАТАСТРОФ ЧИ КАТАСТРОФА МЕДИЦИНИ?
Виходячи з того, що офіційно проголосили у Москві і про що свідчать неофіційні джерела, спецзасіб «Колокол — 1», використаний для газової атаки, складається з фторотану і похідних фентанілу. Ймовірно, йдеться про таку комбінацію, одні складники якої спричиняють швидкий наркотичний сон, а інші поглиблюють його і дозволяють утримувати непритомність упродовж часу, необхідного для штурму. Фентаніл використовується як знеболюючий засіб у сучасній медицині, а фторотан через токсичність давно відійшов у минуле. Свого часу його застосування спричинилося до того, що в СРСР лікарі-анестезіологи одержали додаткових 25% до зарплатні і право на безкоштовне молоко. Як будь-які засоби для наркозу, фентаніл і фторотан можуть викликати ускладнення і смерть. Їх використання доз(організації і тактики медичної служби в умовах бойових дій чи катастроф). Що насправді відбулося, розповідають учасники.
Д.КІРТАДЗЕ (головний лікар шпиталю для ветеранів війни, розташованого на відстані 50 м від «Норд-Оста»): «Пошел поток заложников. А в корпусе всего четыре тихоходных лифта. Я побежал к спецназовцам. И бойцы на руках, на каталках поднимали на этажи больных. Многие были совсем плохи. Десятерых привезли с полной остановкой дыхания, в состоянии клинической смерти. Одного сумели «завести», а девятерых реанимировать не удалось. Если честно, мы готовились ко взрыву.»
І. СТЕПАНОВ (водій автобуса): «Прямо к крыльцу, где лежали люди, подъехать было невозможно — нас сбоку подпускали. Носили все — и спецназовцы, и спасатели. Когда людей разложили и на сиденьях, и в проходе, милиционер сказал, чтобы я ехал за «Скорыми». Куда, я уже по дороге понял. В Склифосовского. Я так и не понял толком, кого привез. Они как мертвые все лежали — не стонали, не шевелились.»
ДМИТРО (прізвища просив не називати, лікар «Швидкої допомоги»): «Бардак был необычайный... Почему нас не предупредили про газ?! Спецназовцы и спасатели заполняли автобусы заложниками. Половина из них не дышала. Грузили на пол, как дрова. Я уверен, многие умерли в дороге, от асфиксии. Когда первая «Скорая» приехала в Склиф, ее никто не встречал. Вышли охранник и дежурный врач. Минут 15 решали, куда определить пострадавшую женщину. Только через полчаса Склиф проснулся. Забегали врачи, санитары. Но все равно для разгрузки автобусов каталок не хватало».
А. ШАБАЛОВ (директор Московської служби порятунку): «Ни врачей, ни нас, спасателей, никто не предупредил о газе. Хотя это можно было сделать пусть не перед штурмом, то хотя бы во время него. Ведь у нас в машинах есть дыхательные аппараты, противогазы и аппараты искусственной вентиляции легких. Но нам сказали взять только перевязочные материалы. И все! Налоксон был только у «Альфы» и у нас, так как нашей службе приходится выезжать к наркоманам. А у бригад «Скорой» было всего по 2-3 ампулы. Лекарство периодически заканчивалось, за ним ездили. И началась неразбериха. Из-за отсутствия людей, которые отвечали за сортировку пострадавших, кому-то делали укол дважды, кому-то вообще не делали. Медицинских бригад катастрофически не хватало. Потом я видел сотни блокированных тяжелой строительной техникой машин «Скорой помощи» в районе станции метро «Пролетарская». Был полный хаос.»
А.КОЛОКОЛЬНІКОВ (лікар-анестезіолог, стаж 30 років, має досвід роботи у кризових ситуаціях): «Почему так бездарно была организована эвакуация пострадавших? При проведении искусственного дыхания на этапах транспортировки можно было спасти большее количество людей. Почему не был развернут палаточный госпиталь поблизости от места происшествия? Почему военные токсикологи не рассказали о возможных последствиях отравления, не раскрывали, какой газ был применен, ведь это позволило бы приготовить средства для вспомогательного дыхания? Почему на месте не проводилась сортировка пострадавших, ведь при развернутых подвижных госпиталях не пришлось бы транспортировать людей штабелями друг на друге».
Це лише п’ять із кількох десятків свідчень безпорадності і ганьби. На думку фахівців, з якими я консультувався, із 123 заручників, які загинули від отруєння газом, принаймні 60 заплатили життям за недотримання принципів ОТМС. (Організація і тактика медичної служби в армії). Тих, що їх мусить знати кожен лейтенант медичної служби.
Втім, головні претензії не до лікарів — їх просто «підставили». Кремль поспішав довести світові, що «Россию нельзя поставить на колени».
ЕПІЛОГ
Чим далі від нас ті дні, тим більше хочеться від російських аналітиків почути слово про витоки трагедії та висновки на майбутнє. Почули... Тримаю в руках «Литературную газету» (№44, перший випуск після жовтневих подій). « Отныне чеченцы еще не скоро даже теоретически смогут претендовать на статус политического субъекта. У них как у народа больше нет прав. (...) Политически чеченцев как этноса больше нет. » Вам, шановний читачу, це нічого не нагадує? Мені нагадує «Зіг хайль!» і Endlosung («остаточне розв’язання») єврейсько-циганської проблеми у Третьому рейху. « В такой войне у нас только один выбор — победить любыми доступными способами. Необходимо переступить через то, чем мы привыкли больше всего дорожить, — через понятия чести, совести, гуманизма, абсолютной ценности человеческой жизни.» Прихильників того, щоб «переступить», Федір Михайлович назвав «бесами» — бо як інакше назвати «переможців», не знайомих з честю, совістю і гуманізмом? Відповідь на це запитання знають московські «штабісти». Рекомендації «Литературной газеты» вони виконали ще до їх оприлюднення — у той момент, коли подали «Колокол» у вентиляційну систему театру. Замислюється російська еліта і над тим, у який спосіб досягти звитяги у боротьбі з тероризмом. Виявляється, треба поновити такі «народные движения» як «Союз русского народа», «Белый орел» и «Союз Михаила Архангела». Від «Чорної сотні» до «Чорного мільйона»... Щоправда раніше було «Бей жидов и студентов!», а тепер на порядку дня новітній витвір імперської філології — «елкаени» (ЛКН, лица кавказской национальности), але все одно — «Бей!»
...« Я стою у штаба и вдруг слышу громогласное «Ура! Ура! Ура!» Это Патрушев поздравляет ребят из «Альфы» и «Вымпела». 85% опитаних росіян схвалюють дії свого президента. В офіційних паперах, які одержують родичі тих, кого задушили газом, написано «Причина смерти не установлена». Паталогоанатомічні розтини все, зрозуміло, з’ясують, але їх наслідки оприлюднені не будуть. Амінь...
За характером і життєвим досвідом я не маю схильності до ритуальних жестів. Але, закінчивши цю статтю, поїхав на Печерськ і прилаштував квітку біля меморіальної дошки Шаміля. Він був повстанцем, на міру своїх сил боронив свободу Кавказу. Але ніколи не захоплював заручників.
