Ми попросили провідного українського політолога Володимира ФЕСЕНКА прокоментувати перспективи мегаблоку й «не включення» Петра Порошенка, зокрема.
— Вас здивувало рішення політради щодо Порошенка?
— Насправді це не сенсація. Ймовірність того, що Порошенко міг бути або не включений до списку взагалі, або поставлений на неприйнятне місце (що було б, насправді, ще образливіше) існувала з квітня. Уже тоді було очевидно, що можливий такий технологічний варіант, коли «Наша Україна» для того, щоб підняти свій рейтинг позбуватиметься тих політиків, які мають досить високий негативний рейтинг, які критично сприймаються потенційними прихильниками «Нашої України». Першим йшов Івченко. І, за великим рахунком, для Порошенка найраціональнішою стратегією було б самостійно відмовитися від участі у виборчій кампанії.
— На з’їзді він це й подав як самостійне рішення.
— Подавати потрібно було не зараз, а в квітні, травні. Тоді на цьому можна було побудувати інтригу, це був би самостійний мужній вчинок.
Порошенко — талановитий, перспективний, розумний, енергійний політик. Я в цьому випадку кажу про нього як про політика, а не як про бізнесмена. Але що його завжди губить і постійно створює йому проблеми — це його зацикленість на посадах. Ось якщо він житиме не сьогоднішнім днем, не сьогоднішньою політичною вигодою, а думатиме на перспективу, то тоді він зможе подолати цей негативний для себе рубіж у політичній кар’єрі. Тоді, в принципі, у нього є політичне майбутнє. Він ще досить молода людина за політичними мірками. А ось якщо думатиме тільки про сьогоднішній день, про миттєву вигоду й про посади, то тоді він перспективи не матиме. Політика — це не посади. Це політичний процес, в якому потрібно думати про майбутнє.
— Як ви гадаєте, Олександра Третьякова й Миколу Мартиненка чекає така сама доля? Вони, до речі, поки що в списках є...
— Зараз нове керівництво прагне позбутися негативного іміджу і, по суті, провести ніби ребрендинг партії. Із погляду політичного й технологічного — це абсолютно логічно. Вони прибирають або, скажімо так, не включають до списків тих політиків, які мають високий негативний рейтинг. І, отже, вони отримують можливість поборотися за тих виборців, які свого часу пішли від «Нашої України» через критичне ставлення до «любих друзів».
Щодо самих «любих друзів», то тут проблема — як їм далі бути? У Третьякова ще є варіант втертися в «Нашу Україну» як власнику досить великого медіа-холдингу. Я не виключаю, що він може залишитися в списку, але не матиме того впливу, що раніше. Його використовуватимуть як власника цілого набору медіа-ресурсів. До того ж, Третьяков все- таки набагато менш відомий, ніж інші «любі друзі». Він, можливо, не має такого явного, помітного негативного рейтингу.
Я б хотів у контексті «любих друзів» зупинитися на Жванії, хоч це не має прямого відношення до «Нашої України». Зараз Юрій Віталійович Луценко особливих проблем зі Жванією не має, але в перспективі неминуче в нього ця проблема виникне. Більше того, він уже допустив низку серйозних помилок у цьому плані, назвавши Жванію офіційним спонсором своєї політичної сили. І ось ті критичні публікації, які з’явилися недавно щодо Луценка, повинні стати для нього серйозним сигналом. Бо він, схоже, цю тонкість недооцінює. А ці якраз тонкості й призводять до конфліктів інтересів, до майбутніх і нинішніх звинувачень у корупції. Адже якщо народний депутат 2002 року є спонсором політичної сили, то неминуче виникне тема — а звідки він бере гроші? І як він суміщає політику з бізнесом? Просто, я гадаю, що «первородний гріх» «любих друзів» (який зараз намагається відмити «Наша Україна») якоюсь мірою залишається й за «Народною самообороною». І Юрій Віталійович повинен про це пам’ятати.
— Зараз багато хто говорить про протистояння Балоги й «любих друзів»? Ви бачите в останніх подіях «руку Балоги»?
— Я вважаю, про протистояння не йдеться. Звичайно, можуть бути якісь складності у відносинах. Гадаю, Балога просто вирішує конкретне політичне завдання. Наскільки мені відомо, ідея позбутися «любих друзів» — не була ідеєю Балоги. Це ідея політтехнологів, які працюють із «Нашою Україною». Знову таки, це — абсолютно логічна ідея. Будь-який політтехнолог, який працював би з «Нашою Україною», рано чи пізно це запропонував би.
— Ви вважаєте, що тепер рейтинг «Нашої України» «злетить»?
— Я не кажу, що він злетить. Рішення тільки недавно прийняте. Але я вам скажу, що вже є певні тенденції. Ось подивіться за торішньою ситуацією, коли не було команди, був Президент — і все. І була, на мій погляд, помилково обрана завищена планка дуже радикальної публічної стратегії — «Не зрадь Майдан!». Причому люди, які казали: «Не зрадь Майдан!», уже знали заздалегідь, що вони домовлятимуться з регіоналами. І більшої дурості, чесно кажучи, уявити не можна.
Зараз, до речі, також ризик такої помилки є. Знову-таки не можу не згадати Луценка. Луценко повторює помилку Ющенка 2004 року й помилку «Нашої України» 2006 го. Він дуже високо піднімає планку, він радикалізує агітацію й пропаганду «Нашої України». При цьому не секрет, що в тій же «Нашій Україні» й політичній силі Луценка є люди, які домовляються й домовлятимуться з регіоналами. Навіщо ж тоді ще раз обдурювати власних виборців? А ось щодо того, «злетить» рейтинг чи ні. Позитивні тенденції вже є. Ось вчорашнє опитування ФОМ бачили?
— Так, уперше мегаблок випередив БЮТ. Це навіть підозріло якось...
— Нічого підозрілого немає. Перший передвісник зміни ситуації проявився ще під час політичної кризи. У травні місяці (навіть наприкінці квітня) президентський рейтинг Ющенка порівнявся з президентським рейтингом Тимошенко. Зараз, ось уже протягом кількох місяців, Ющенка за президентським рейтингом випереджає Тимошенко. Ось це — перший передвісник.
Те, що зараз «Наша Україна» демонструє молодішу й незаплямовану минулими гріхами команду Президента — це додатковий аргумент для тих виборців, які вагаються у виборі між двома цими політичними силами. Тому, у принципі, перспектива поборотися за друге місце (реально поборотися) у «Нашої України» є.
— До речі, на з’їзді Кириленко ще раз повторив, що «Наша Україна» ні за яких обставин не буде в широкій коаліції, я звернула увагу, що в Єханурова при цих словах вигляд був не дуже веселий.
— Ну, на мій погляд, вони повторюють торішню помилку — ніколи не говори «ніколи». Мені в цьому плані більше сподобалася позиція Гриценка, яку він озвучив, по-моєму, в «Епіцентрі» кілька місяців тому. Коли йому поставили таке саме запитання, він відповів, що «для нас пріоритет №1 — це коаліція з партнерами з демократичного табору (той же блок Юлії Тимошенко). Але якщо ситуація складатиметься так, що в ім’я інтересів країни потрібно буде домовлятися і з іншими політичними силами, то ми повинні цей варіант враховувати». Усе-таки не закривати повністю цю можливість, а обгрунтовувати на якихось умовах, і як це можна зробити — я гадаю, що це була б чесніша позиція. На виборах, звичайно, казати про це не вигідно й ризиковано, бо електорат дуже поляризований. Але, у принципі, це було б, на мій погляд, чесніше.
