Ні для кого не є секретом, що передвиборна гонка — це війна міфів. До слова «міф» не варто ставитися зневажливо — це частина культури суспільства. Були міфи Давньої Греції, міфи вікінгів та слов’ян. Давні міфи, як, власне, і сучасні, виникали не на пустому місці, а базувалися на реальному житті та побуті народу. Інша річ, трактування тих чи інших явищ, проблем та норм. Тут видна вся культура, весь спектр та рівень творців цих міфів. Але якщо давні міфи — це надбання етнографів, то сучасні — серйозний політичний інструмент приходу до влади. Вони базуються на реальних проблемах, які нації так чи інакше треба вирішувати. Інше питання, що одні шляхи вирішення приведуть до ще більших проблем (це і є популізм), а інші зможуть зняти багато протиріч. А треті міфи взагалі вельми непрямо стосуються того, що відбувається. (Таких міфів особливо багато в українській політиці — досить пригадати «червону загрозу» та «боротьбу реформаторів проти олігархів».) Можливо, що в українському політичному міфотворенні відбулася ціла революція, але чи відбулася вона в розв’язанні проблем? Адже якість перспектив України не в останню чергу залежить від якості міфів, котрі пропонуються народу.
Передвиборний час завжди був в Україні своєрідною «епохою чудес». Перед здивованим електоратом поставали політичні колоси, що невідомо звідки взялися, які обіцяють у найкоротші терміни раз і назавжди вирішити найбільш нагальні проблеми, котрі електорат кровно цікавлять. У випадку, природно, позитивного ставлення останнього до цих колосів у кабінках для голосування.
Безумовно, не стануть винятком і майбутнi вибори-2002. У цьому контексті уявляється доцільним зробити свого роду «інвентаризацію» основних знакових проблем у економічній сфері. Навколо них, у кінцевому результаті, і будуть обертатися ідеї, лозунги і щедрі обіцянки основних політичних сил, незалежно від їхньої спрямованості й наближеності/віддаленості від чинної влади. Загалом, такий перелік кінцевий і навіть відносно невеликий.
1. Рівень прибутків населення, зайнятого в бюджетній сфері. Незважаючи на погашення, в основному, заборгованості, проблемою залишається низький рівень заробітної плати більшості бюджетників як такої, у порівнянні із зайнятими у виробничому секторі економіки. Є також підстави чекати восени і взимку нинішнього року певного погіршення фінансування бюджетної сфери через проблеми з наповненням бюджету.
2. Заборгованість по заробітній платі на недержавних підприємствах. Заборгованість залишається значною на підприємствах різних організаційних форм та галузевої приналежності. У найбільш масовому порядку це стосується оплати праці колгоспників. На відміну від проблеми, вказаної у попередньому пункті, обіцяти вирішити цю проблему простим збільшенням бюджетних витрат неможливо. У зв’язку з цим у даному питанні потрібно чекати широкого спектра лозунгів — від протистояння «хапугам-директорам» — до створення сприятливих умов для відродження прибуткової діяльності підприємств-боржників.
3. Пенсійне забезпечення. Поступове підвищення рівня пенсій та досягнення своєчасності їх виплат певним чином знизило гостроту питання. Але все ж не компенсувало повністю реального зниження розміру пенсії внаслідок торішньої інфляції. Розмір пенсії залишається істотно нижчим прожиткового мінімуму. Тому лозунг підвищення пенсій буде вельми актуальним.
4. Повернення заощаджень населення, що канули в Ощадбанку СРСР. Проблема залишається гострою через значний об’єм втрачених коштів. Кроки, зроблені останнім часом у напрямі компенсації втрат та реструктуризації цієї заборгованості, проблему загалом не вирішують. До того ж, стикаючись з тим, що реструктуризація боргу перетворює минулі тисячі рублів у жалюгідні гроші, горе-вкладники лише більше озлоблюються.
5. Компенсація втрат депозитів населення у банку «Україна» схожа на попередню. У зв’язку зі свіжістю її напруження, мабуть, буде помітно сильнішим, тим більше, що кількість вкладників банку, особливо — у сільській місцевості, досить велика. На практиці процес ліквідації банку та компенсації коштів вкладників реалізовується досить складно і може викликати значне невдоволення потерпілих вкладникiв. До того ж повернення внесків розміром понад 500 грн. обіцяє затягнутися.
6. Функціонування бюджетної сфери загалом. Погашення заборгованості по заробітній платі сприятливо сприйняте частиною електорату, безпосередньо зайнятою в бюджетному секторі. Разом з тим, загалом фінансування соціальної сфери залишається незадовільним. Освіта, культура, охорона здоров’я, охорона правопорядку, особливо — на периферії, залишаються у гнітючому стані, що негативно позначається на соціальному кліматі загалом. Не сприяє потеплінню останнього і перекіс фінансування на користь владних та фіскальних структур. Тому вельми популярними повинні стати наміри навести порядок у бюджетних витратах, особливо — на місцевому рівні, забезпечити справедливість розподілу бюджетних коштів, покласти край можливим зловживанням.
7. Комунальні послуги населенню. Зміна у ході бюджетної консолідації минулого року принципів надання субсидій призвела до втрати їх рядом соціальних груп, які їх реально потребували. До погіршення соціального клімату призвело і скасування пільг для ряду категорій населення. Гострою залишається проблема завищених цін на комунальні послуги при їхнiй кричуще низькій якості. Втiм, і звиклі до багато чого сельчани все менш схильні страждати від постійних аварій застарілої інфраструктури водо- та електропостачання. Не кажучи вже про те, що поновлення відключення населення та соціальних об’єктів від електро- газо- та водопостачання, яке цілком можливе як наслідок недавньої приватизації шести обленерго, також стане істотним чинником загострення ситуації. Цьому ж будуть сприяти і спроби вирішувати проблеми боргів населення по комунальних послугах силовими методами — через індивідуальне відключення і, тим більше, конфіскацію особистого майна.
Якщо перелічені вище проблеми стосуються переважної більшості представників українського електорату і, мабуть, будуть експлуатуватися всіма політичними силами, причому, чого гріха таїти, не можуть не стати об’єктом найбільшого популізму, існує ряд проблем масового характеру, які передбачають значно складнішi та конструктивнішi рішення. Серед них можна виділити наступні:
1. Зайнятість населення. Можливість отримати оплачувану роботу залишається одним iз визначальних мотивів для значної частини соціально активних громадян. Тому плани відновлення чи розширення місцевих виробництв, фізичного збільшення обсягів виробництва у масштабах всієї України, надання можливості тимчасового працевлаштування, професійної перепідготовки і т.п. уявляються актуальними і затребуваними у масовому порядку.
2. У тісному зв’язку з попередніми є й проблеми регіонального розвитку. Активізація останнім часом регіональних еліт дозволяє прогнозувати посилення уваги до регіональної проблематики. Це стосується, зокрема, відносин між центром та регіоном і експлуатації статусу «регіону-донора», конкуренції з іншими регіонами (наприклад, заборона переробки сільгоспсировини на підприємствах іншої області з метою завантаження «своїх» підприємств). Крім того, залежно від спеціалізації та географічного розташування регіону, актуально можуть звучати і всеукраїнські проблеми: акцентуація західного/східного векторів зовнішньої політики з метою розвитку прикордонної співпраці західних чи східних областей, стимулювання розвитку і протекціонізм щодо тих чи інших галузей, що мають градотворчий характер, чи є провідними у регіоні і т. п. Характерно, що всі вказані ідеї вдало поєднують (у плані передвиборних пропагандистських маніпуляцій) інтереси широких верств населення і регіональних еліт.
3. Боргова криза підприємств. Незважаючи на уявну «елітарність» цієї проблеми, яка повинна, передусім, хвилювати директорський корпус, боргова криза все ж має безпосередню соціальну «прив’язку». По-перше, боргова проблема може бути прямо пов’язана з невиплатами заробітної плати працівникам. По- друге, конвертація заборгованості у майнову відповідальність та вилучення майна підприємств і частин господарського комплексу завдає відчутного удару по працівниках цих підприємств. Яскраве свідчення тому — недавні конфлікти з приводу конфіскації сільгосптехніки за борги у Вінницькій області, описані у центральній пресі. Оскільки надалі майнова відповідальність буде набувати все більшого поширення, вона може стати вельми могутнім ґрунтом для політичної агітації.
Існує й ряд інших проблем, які хвилюють передусім економічно активне населення, яке завдяки розвитку «човникового» бізнесу та іншої дрібної торгівлі сьогодні досить велике, щоб стати предметом пильної уваги організаторів передвиборних кампаній. Серед цих проблем:
1. Дерегуляція підприємницької діяльності. Йдеться про спрощення процедур відкриття власного бізнесу та поточної звітності, захист дрібного підприємця (юридичної чи фізичної особи), зменшення рівня оподаткування підприємців. Мабуть, серйозна битва має бути навколо збереження режиму спрощеного оподаткування та єдиного податку на суб’єктів підприємницької діяльності. Останній не передбачений офіційним проектом Податкового кодексу, що ставить під загрозу бізнес великої кількості дрібних торговців.
2. Макроекономічна стабільність. Лозунги стабільності гривні, запобігання інфляції, бюджетній консолідації будуть використовуватися політичними силами, що орієнтуються на економічно активне населення, передусім — підприємців, хоч їхнiй успіх здається сумнівним. А ось «залякування» інфляцією та девальвацією, які будуть вести до знецінення реальних прибутків, буде застосовуватися і до пересічних громадян.
Безсумнівно, на рядового виборця виллється також ряд подробиць здебільшого вузькоспеціального характеру, типу динаміки процентних ставок, грошових агрегатів, розвитку фондового ринку, інвестиційної і промислової політики і т.ін., які для досвідчених фахівців стануть дійовим індикатором рівня популізму чи реальною проробленістю пропонованих рішень, а також покликані будуть справити враження на широкі народні маси. Але, за великим рахунком, ці «слогани» матимуть неістотний ефект у плані передвиборної агітації.
Думається, що при будь- яких результатах виборів найголовнішим конструктивним їхнiм ефектом повинне стати те, що вони будуть мотивом для масованого «мозкового штурму» реальних проблем, що постали перед Україною, із залученням кращих вітчизняних (і не тільки) інтелектуальних сил. І суспільство має пройти тест на здатність розпізнавати міфи, популізм та реальні варіанти рішень щодо своїх перспектив. Адже, як відомо, правильна постановка проблеми — половина шляху до її вирішення.
