Міністр закордонних справ України Анатолій Зленко на зустрічі з генеральним секретарем НАТО Джорджем Робертсоном поінформував його про результати засідання РНБО, присвяченого перспективам відносин України з Альянсом, а також передав йому особисте послання президента України Леоніда Кучми, в якому, як повідомляє прес-служба МЗС, підтверджується прагнення України розробити та узгодити нову стратегію відносин із НАТО, орієнтовану на поступове отримання Україною в майбутньому повноправного членства в Альянсі. Цей документ планують офіційно представити 9 липня під час саміту Україна — НАТО у Києві. «Цей крок характеризується як логічне продовження курсу України на євроатлантичну інтеграцію в контексті існуючого рівня особливого партнерства з НАТО», — йдеться у посланні Кучми. Зленко і Робертсон, як повідомляється, досягли домовленості про початок інтенсивних консультацій найближчим часом. Що саме говорив лорд Робертсон з цього приводу, не повідомляється. Новий директор Центру інформації та документації НАТО визнав, що заява секретаря РНБОУ була «дуже важливою».
— Здається, що ми переживаємо дещо переломний момент, відбувається процес, що активізувався після подій 11 вересня, і створення Ради НАТО—Росія є його частиною. Як би Ви оцінили цей процес, наскільки це зменшує недовіру між сторонами, і які перспективи у зв’язку з цим відкриваються перед Україною?
— У Римі підписано декларацію про створення цієї ради. Це закономірне покращення наших відносин із Росією, хоча ці відносини плідно розвивалися ще з часів підписання Основоположного документа. Це, напевно, результат того, що сталося 11 вересня, але не тільки, бо процес зближення Росії та НАТО починався до цього моменту.
Що ж стосується можливостей для України, я думаю, що не існує прямого зв’язку між розвитком відносин НАТО — Україна і розвитком відносин НАТО — Росія. Це різні процеси, і обидва вони збагачують безпеку в зоні Євроатлантичного договору. Наскільки я розумію, українська сторона вважає, що створення Ради НАТО — Росія є дуже важливим і корисним для безпеки в Євроатлантичній зоні, і не вважає, що воно шкодить відносинам між Україною і НАТО.
Слід добре розуміти, що ця Рада не означає, що Росія стала членом НАТО, Росія не показувала намірів вступати до НАТО. Рада дозволяє співпрацювати у деяких дуже важливих сферах, наприклад, у боротьбі проти тероризму, що сьогодні є найбільшою загрозою в нашому світі. І це дозволяє приймати спільні рішення.
— Рішення Ради національної безпеки і оборони України про початок процесу, який має завершитися приєднанням України до системи безпеки, базованої на НАТО, не викликало поки що офіційних коментарів ані керівництва НАТО, ані країн-членів НАТО. У чому причина? Це рішення було певною мірою несподіваним, чи його дійсно сьогодні глибоко вивчають?
— Ми не реагували на це рішення офіційно, бо тоді ми ще не отримали офіційної інформації. (У момент розмови дійсно його ще не доставили до штаб- квартири НАТО. — В.З. ) Сюрприз це чи ні — я вам скажу, що воно є логічною заявою. Якщо я добре пам’ятаю, вже в останні чотири місяці в Україні було багато опубліковано на тему можливого вступу України до НАТО. Були зустрічі, наприклад, у Рейк’явіку — зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО та України. У комюніке зустрічі було сказано, що Україна має намір поглиблювати свій діалог про інтегрованість в євроатлантичні структури, і це, напевно, доповнює це рішення. Але офіційно я не можу поки що нічого коментувати, бо ми цього офіційно ще не обговорювали.
— Тобто організація Північноатлантичного договору до такого повороту подій не готувалася?
— Ви знаєте, я хочу підкреслити, що політика відкритих дверей НАТО не змінюється. Якщо сьогодні Україна заявляє, що вона хоче приєднатися до НАТО — це, звичайно, важливий момент. Але треба говорити про це з НАТО. Я поки що не можу цього коментувати далі. Ми в курсі, ми читаємо пресу. Напевно, протягом найближчих тижнів ми дуже уважно обговорюватимемо це питання, бо, як ви знаєте, у Рейк’явіку ми домовилися про те, що вивчатимемо можливості та поглиблюватимемо відносини між НАТО та Україною, і що буде підготовлено пакет пропозицій до саміту НАТО у Празі. Цей процес йде нормально, і в нас, і, як я розумію, у вас йде робота над виконанням завдання, поставленого міністрами у Рейк’явіку.
Заява РНБОУ — я сказав би, це поки що внутрішня справа. Хоча це важливий момент для всіх.
— У комюніке зустрічі в Рейк’явіку зафіксовано бажання вивести відносини НАТО—Україна на новий рівень. Як, з погляду НАТО, міг би виглядати цей новий рівень — рівень консультацій, як це було раніше, чи щось інше? Наприклад, якась участь у плануванні та прийнятті рішень з певних питань?
— Ви розумієте, що зустріч у Рек’явіку тільки що відбулась, і треба дати якийсь час для приняття рішення. Нині триває процес вивчення можливостей того, як ми готуватимемо ці пропозиції. І поки я не можу це коментувати. Я хочу все ж таки підкреслити, що існує Хартія про особливе партнерство, підписана 5 років тому, річницю чого буде відзначено візитом до Києва Північноатлантичної ради 9-10 липня. Я думаю, що роль цієї Хартії була і залишається дуже важливою. Якщо ви добре читали Хартію, то ви бачили, що там містяться загальні напрями євроатлантичної інтеграції України. Вони розвивають багато підходів, напрямів, не тільки у військовій галузі, які є дуже, дуже важливими, але й в інших сферах. Там говориться і про консультації, і про співпрацю. І якщо ми будемо обговорювати результати п’яти років співпраці — то це прекрасно. Є сотні заходів між країнами НАТО та Україною. Я гадаю, що всі ми дуже задоволені рівнем нашої співпраці.
Звичайно, ситуація змінюється, безпека в Європі змінюється, і ми можемо покращити нашу співпрацю. Не треба забувати про Хартію, яка є дуже корисним інструментом.
— Однак Хартію підписували п’ять років тому, коли була одна ситуація. Сьогодні — ситуація змінилася, багато що тоді просто не можна було врахувати. Чи це вимагатиме підписання якогось нового документа між НАТО та Україною?
— Я думаю, що нині ще тільки триває процес, і ще рано коментувати те, що ще тільки буде. Триває дуже активний процес консультацій між НАТО та Україною. Напевно, ми обговорюватимемо це питання під час зустрічі Ради НАТО у червні.
— Чи можна говорити про те, що країни-члени НАТО виробили консенсус з приводу відносин з Україною? Або ж ще є розбіжності, які треба долати?
— Так, у нас є консенсус щодо того, що ми повинні поглиблювати наш діалог, і що нам, можливо, треба додати нових елементів до нашої сьогоднішньої співпраці. При цьому я маю на увазі й можливе поглиблення існуючих елементів щодо якості. Наскільки я пам’ятаю, міністри у Рейк’явіку домовилися поглиблювати консультації у політичній, економічній та військовій сфері.
— Тобто поки що йдеться саме про поглиблення консультацій?
— Ми говоримо про можливості поглиблення відносин.
— Який саме рівень відносин найбільш повно відповідав би і інтересам Північноатлантичного союзу, і євроатлантичної безпеки загалом? Рівень, за якого Україна є особливим партнером і проводить консультації, або рівень, за якого вона так чи інакше є залученою у спільну систему?
— Хартія говорить і про сфери консультацій, і про сфери конкретної співпраці. Україна вже бере участь у створенні безпеки на Балканах, її війська працюють дуже активно і плідно, Україна після 11-го вересня допомогла країнам НАТО, які брали участь у діях в Афганістані, відкривши свій повітряний простір і дозволивши використати військово-транспортні літаки. Тобто Україна вже грає роль у створенні безпеки в Європі. Тут вже йдеться про конкретні речі. Є багато прикладів того, коли нам був цікавий досвід України, того, як вирішуються труднощі у різних сферах, включно з економікою. Це може бути дуже корисним для інших країн у цій зоні. У рамках євроатлантичного співробітництва Україна відіграє дуже велику роль, вона є дуже надійним партнером.
— Чи можна сьогодні передбачити, за яких умов проголосують за підключення України до плану дій щодо отримання членства (Membership Action Plan)?
— Ви знаєте, існує певна процедура. Передусім повинна бути заявка про бажання вступити до НАТО. Такої заявки ми ще не отримували, отже, мені дуже важко давати коментарі. По-друге, є те, що ми називаємо інтенсифікованим діалогом, під час якого НАТО та країни-аспіранти вивчають питання вступу. Потім вже йде Membership Action Plan. Щоразу це має бути вирішено на високому рівні, і кожна країна НАТО повинна погодитися на це в індивідуальному порядку. Тому сьогодні ще рано це коментувати.
Але все ж таки я підкреслюю, що заява, про яку ми говорили, була важливою заявою.
— Що може теоретично перешкодити цьому інтенсифікованому діалогу? Які проблеми треба вирішити до його початку?
— Я думаю, що якість нашої співпраці сьогодні вже хороша, і ми говоримо про поглиблення співпраці та про нові ідеї. Але ще раз — ці ідеї нині розглядають, і ще рано про це говорити.
Це тривалий процес, і ми краще десять разів подумаємо, перш ніж приймати рішення. Йдеться ще про один важливий момент — про трансформацію НАТО. На Празькому саміті ми будемо представляти те, що ми називаємо «новим НАТО». І звичайно, краще добре і уважно подумати про те, що ми робимо.
— Чим нова організація НАТО має відрізнятися від тієї, яка існувала до першого розширення на Схід?
— З 1991 року НАТО сильно змінилася. Коли я почав працювати у НАТО 5 років тому — це була інша організація. Сьогодні вона є набагато гнучкішою, вона показує свою здатність пристосуватися до нових реалій. Правда, що від системи колективної оборони ми переходимо до системи колективної безпеки, де членство у НАТО та співробітництво з нашими партнерами є гарантією більшої стабільності. Якщо ви добре пам’ятаєте Вашингтонську стратегічну концепцію, ми вважаємо, що існують три опори для стабільності: політична стабільність, економічна та військова. Ці три опори нашого сьогоднішнього розвитку дуже сильно відрізняються від того, що було десять-п’ятнадцять років тому, коли ми починали відкриватися один одному. Наскільки я пам’ятаю, перший генсек НАТО сказав у 1949 році: НАТО було створено, щоб були Сполучені Штати в Європі, а Радянський Союз — поза нею. Сьогодні — це дещо інше. Сьогодні, на мою думку, європейська безпека складається з кількох важливих опор, таких, як інтеграція європейських країн, включно з Україною та Росією.
— Таким чином, ми можемо розглядати шлях євроатлантичної організації як шлях до європейської інтеграції?
— Звичайно. Очевидно, що існує паралелізм між двома інтеграціями. Хоча ці інтеграційні процеси різні. Більшість країн НАТО є членами Європейського Союзу. НАТО із самого моменту свого створення була скелетом європейської безпеки.
— Як ви вважаєте, в яких відносинах між собою в такому разі знаходитимуться НАТО та Європейська оборонна ініціатива?
— ЄС є одним із центрів нашої безпеки. Але досі він не займався воєнними питаннями. Нині триває процес міркувань над розвитком цих можливостей — але все ж таки під дахом НАТО. Ми вважаємо, що не можна розірвати зв’язок між Європою та Північною Америкою. Навпаки, цей зв’язок має бути головним стрижнем нашої безпеки.
— У НАТО Ви займалися питаннями економіки. Як, з Вашого погляду, виглядають питання економічного співробітництва?
— Я думаю, що є різні аспекти. Є і співпраця, і консультації. Консультації досі вели навколо планування військового бюджету, ми створили два роки тому курси з обміну нашим досвідом і нашими власними помилками, коли ми реформували наші власні збройні сили. Ми хотіли б, щоб наші українські партнери не повторювали цих помилок, і я вважаю, що це було дуже корисним. Ми це будемо продовжувати, бо реформи збройних сил тривають, і досвід наших партнерів нам дуже цікавий. Інший момент — співробітництво у розв’язанні конкретних проблем. Ви знаєте, що НАТО вже третій рік фінансує програму перепідготовки колишніх військових, з яких близько 70% працевлаштовується. І коли ми розвивали цю програму, ми використали український досвід у Болгарії, Румунії, Хорватії. Це, можливо, маленький аспект. Але навіть у маленьких аспектах можна знайти момент, коли досвід вашої країни нам був корисним.
— Як би Ви оцінили перспективи військово-технічного співробітництва?
— Нам дуже часто задають це запитання. Ми завжди відповідаємо, що покупка озброєнь є прерогативою кожної із країн- членів. Наскільки я знаю, Чехія щойно купила три літаки Ан-70 у Росії. Це означає, що вони високо оцінюють якості цього літака. Є й інші країни НАТО, які купують системи озброєнь, виготовлені в Україні. Звичайно, сьогодні цей ринок скорочується. Реформи йдуть у напрямі зменшення числа військових та кількості озброєнь, і кожна країна обговорює питання ОПК з погляду економіки.
В принципі, НАТО займається не розвитком систем озброєнь, а розвитком стандартів.
— Наскільки я розумію, така співпраця потребує особливої програми?
— Україна й НАТО співпрацюють в галузі військової реформи. Було створено робочу групу з військової реформи. Цю програму було затверджено міністрами закордонних справ і оборони. Є 80 пріоритетів, включно з адаптацією стандартів ЗС України у напрямі стандартів НАТО.
Один із найбільших наших успіхів — робота над військовою реформою, яка йде і в економічному, і у військовому плані. Адаптація стандартів, структури, тактика збройних сил. Українські миротворчі сили повністю працюють за стандартами НАТО на Балканах.
— Чи надалі йтиметься про спеціалізацію кожного з учасників спільної системи безпеки, включно з Україною?
— Суть кожної організації, що займається безпекою, дозволяє використовувати досвід своїх членів і дозволяє економити в розвитку власної оборони, власної безпеки. Краще жити в одному великому домі, ніж у різних королівствах, і розвивати свою власну безпеку. Якби всі європейські країни розвивали свою безпеку, побоюючись сусіда, це був би кошмар, і це коштувало б дуже дорого. Кожні збройні сили мають власні пріоритети, і сьогодні ми змінюємо свою структуру, щоб боротися проти нових ризиків. І якщо одна сторона є в якійсь сфері кращою за інших, це буде використано іншими.
— Все ж таки, хто краще на Ваш погляд: партнер з поглибленою співпрацею чи союзник?
— Слід розуміти союз з погляду якості, з погляду того, хто і що використовує, хто і що створює. Наприклад, я переконаний, що сьогодні є країни, які не є членами НАТО, але відіграють велику роль у створенні безпеки в Європі, отримують свою вигоду від союзу, але їм це обходиться дешевше.
