З початком нового політичного сезону вітчизняному політикуму було репрезентовано дещо новий сценарій розвитку політичної реформи. Його основними елементами стали поява ще одного, вже третього від часу проголошення Президентом України Леонідом Кучмою необхідності реформування політичної системи, законопроекту про зміни до Конституції та об’єднання зусиль провладних сил з лівою частиною парламенту. Принагідно зазначимо — саме так прогнозувався розвиток подій на сторінках нашої газети. Так, ще влітку народний депутат Олександр Волков в інтерв’ю «Дню» заявив про доцільність залучення пропрезидентськими силами на свій бік певних опозиційних фракцій парламенту, а народний депутат Нестор Шуфрич висловлював думку щодо того, що продовження політреформи викличе появу нових законопроектів. Показово, що розробка, презентація та направлення до Конституційного Суду «третього варіанту» пройшли значно легше та спокійніше, аніж обох попередніх — так званого парламентського та президентського. Утім, було б наївністю сподіватися, що на цей законопроект чекає безтурботний шлях до втілення в норми Основного Закону. Наскільки надійними союзниками для парламентської більшості виявляться комуністи? Чи вдасться залучити до підтримки законопроекту ще когось із опозиції? У чому секрет позиції соціалістів, які, долучившись до роботи над документом на початковій стадії, раптом (за традицією) дали «задній хід»? Нарешті, чи буде більшість одностайною у підтримці цього варіанту політреформи, коли справа буде не за словом, а за ділом, тобто за голосуванням? Від відповідей на ці запитання залежить успіх нового законопроекту, який, не виключено, є останнім шансом провести політреформу в Україні найближчим майбутнiм. Або останнім шансом її не проводити. За коментарями «День» звернувся до щойно обраного координатором парламентської більшості лідера групи «Демократичні ініціативи» Степана Гавриша та одного з лідерів соціалістів Йосипа Вінського.
Степан ГАВРИШ: «Князя обирали аж ніяк не всенародно й не завжди на вічі...»
— Майже втрачені шанси на здійснення політичної реформи до президентських виборів помітно пожвавили законопроект, розроблений спільно Адміністрацією Президента та групою народних депутатів, який днями було направлено на експертизу в Конституційний Суд. Якою вам бачиться перспектива цього документа?
— У своєму листі до Конституційного Суду голова Верховної Ради України Володимир Литвин просить розглянути цей законопроект невідкладно. Це означає, що не пізніше, як за місяць чи півтора, в крайньому разі, два, ми матимемо висновки. Після чого ще на цій сесії ми повинні якнайшвидше схвалити його 226-ма голосами, щоб залишити час для діалогу перед голосуванням конституційною більшістю.
— За словами спікера, поки що жоден з аналогічних законопроектів не має підтримки в 300 голосів. Під вищезгаданим поставили свої підписи трохи більше ніж дві з половиною сотні депутатів. Де, на вашу думку, взяти ще півсотні голосів?
— У коаліції парламентської більшості є 241 голос, комуністи, які чітко заявили про підтримку такої архітектури політичної реформи, мають 62 голоси. Отже, в нас є хоча й критичне, але достатнє число, щоб проголосувати документ конституційною більшістю. До того ж є певний час та можливості дискусій із СПУ, БЮТ та «Нашою Україною». Ключове питання тут — чи обслуговує цей законопроект національні українські інтереси, чи ні. Гадаю, неупереджена відповідь на нього кожну з цих політичних сил примусить взяти на себе частину відповідальності. Адже, по суті своїй, цей проект змін до Конституції має на меті створення в Україні не тільки оновленої влади, але й нового типу демократії.
— Позиція комуністів, які раптом порозумілися на грунті політичної реформи з владою, в багатьох викликає як мінімум здивування. Яким чином провладним силам вдалося переконати комуністів зробити крок назустріч одне одному?
— Перехід до парламентської форми правління є програмною засадою комуністів. Отже, певна логіка в їхній поведінці є. З iншого боку, комуністи чудово розуміють, що залишати будь-кому владу з такими надповноваженнями, які є сьогодні в українського президента, небезпечно.
— І все ж таки, створення спільними зусиллями законопроекту з політреформи було ініціативою президентської Адміністрації чи депутатів-комуністів?
— Ініціатива була з обох боків. Хоча, без сумніву, активізувала цю ініціативу Адміністрація Президента.
— Чи велися переговори з соціалістами, які спочатку називалися в ЗМІ співавторами законопроекту, але зараз самі заперечують цей факт?
— Соціалісти на рівних брали участь у розробці законопроекту. І в мене викликало неабияке здивування, що вони його не підтримують на рівні підписання для направлення в Конституційний Суд. Утім, гадаю, таку позицію можна пояснити політичною тактикою.
— У новому законопроекті є ряд моментів, які традиційно не сприймаються частиною парламентської більшості. Наприклад, норма про суто пропорційні вибори, про імперативний мандат тощо. Чи не стане це приводом для «завалювання» законопроекту частиною пропрезидентських сил, коли настане час його приймати?
— У стані більшості щодо цих питань зараз дійсно йде непроста дискусія. Але водночас ми всі розуміємо, що цей документ є компромісом, який зобов’язує певною мірою поступитися власними амбіціями. Введення імперативного мандату, коли мандатом парламентарія, його владою реально розпоряджається політична партія, справді входить у певні суперечності із засадами демократії, на що свого часу вказувала Венеціанська комісія. Але треба зрозуміти, що не пройшовши цей шлях, не дійшовши згоди з комуністами, соціалістами, іншими політичними силами, які наполягають на пропорційній виборчій системі та запровадженні імперативного мандату, ми ризикуємо поховати політичну реформу взагалі. І я, будучи противником згаданих норм, і багато моїх колег, які мають аналогічні погляди, сьогодні готові укласти компроміс. Хочу наголосити: модель, яка пропонується в законопроекті, об’єктивно зумовить перехід України в найкоротший термін до політсистеми парламентського типу.
— Спірною пропозицією направленого в Конституційний Суд за підписом двох з половиною сотень депутатів законопроекту є пропозиція обирати президента не всенародно, як це було впродовж дванадцяти років незалежності, а в парламенті. Об’єктивно це має імпонувати депутатам, бо підвищує їхню роль. Та чи вправі парламентарії, навіть заради такої мети, як перехід до парламентсько-президентської республіки, позбавляти народ права обирати главу держави?
— Народ не усувається від виборів президента. Кожна партія називатиме свого кандидата на цю посаду. Голосуючи за той чи інший партійний список, виборці одночасно підтримуватимуть i того чи іншого конкретного кандидата на посаду президента. Отже, боротьба буде вестися і за політичні пріоритети партії, і за майбутнє президентство. Це є класичною моделлю, яка успішно функціонує в 11 європейських державах.
— Чи не стане це найнепопулярнішим політичним нововведенням в Україні, починаючи з 1991 року?
— Я не поспішав би говорити про можливу популярність чи непопулярність виборів глави держави парламентом. Ми надто молода держава, щоб можна було сказати, як це співвідноситься із українською практикою. Якщо ж зазирнути в часи Київської Русі, то побачимо, що князя обирали аж ніяк не всенародно й не завжди на вічі. Ми можемо сказати, що подібна практика є практикою загальноєвропейською, яка закладена в саму українську ментальність. Довіра до депутатів буде більшою, але й ціна депутатського мандата — набагато вищою. Виборці будуть зацікавлені, щоб в парламент пройшли перш за все професійні політики, які відповідально ставитимуться до своїх зобов’язань, меншою мірою лобіюватимуть приватні інтереси, а більшою — публічні.
— Глава держави свій попередній законопроект відкликав. Чи є, на ваш погляд, нинішній законопроект остаточною ініціативою з боку його розробників?
— Хотілося б, щоб він був остаточним варіантом. Бо якщо з’являться ще якісь, реформа буде серйозно деморалізована і в ній дійсно вже всі зневіряться. Відкликати ж цей законопроект непросто, на практиці майже неможливо. Для цього необхідно знову зібрати ту ж кількість підписів.
— Ефективність дій парламентської більшості, зокрема з реалізації політичної реформи, залежить також від координатора більшості, на посаду якого призначено вас. Якими ви бачите свої завдання на цьому посту?
— У першу чергу — консолідація зусиль більшості, пошуки партнерів, зокрема й серед опонентів, перетворення парламентської більшості на фактор стабільності в Верховній Раді й у цілому в Україні.
— Існує думка, що однією з функцій координатора парламентської більшості є утримання в більшості тієї фракції, до якої належить координатор...
— Думаю, посаду мені довірили, виходячи з того, що я є професійним політиком, який легко почувається на парламентській трибуні й не заангажований жодними обставинами та зобов’язаннями — ані перед владою, ані перед опозицією.
Йосип ВIНСЬКИЙ: «За демократичної влади є можливість захищати і народ, і олігархів...»
— Новий законопроект з політичної реформи, про який стало відомо наприкінці літніх парламентських канікул, був представлений у ЗМІ як спільна розробка президентської Адміністрації та лівих сил — комуністів і соціалістів. Невдовзi депутати зi СПУ відмежувалися від цього документа, відмовившись ставити свої підписи на його підтримку. У чому причини зміни позиції вашої партії?
— Річ у тім, що в коментарях з самого початку була допущена неточність. Жодного слова з боку керівництва Соцпартії про те, що ми беремо участь у розробці цього законопроекту, не було. Відбувалися консультації на рівні Мороз — Медведчук — Симоненко. У ході консультацій обговорювався варіант змін до Конституції, який був би прийнятним для СПУ. З нашого боку чітко висловлювалася позиція: ми готові підтримати ряд положень за умови врахування наших вимог. Зокрема про проведення реформи місцевого самоврядування, про необхідність обирати президента всенародно, а не в парламенті. Ці речі, наша позиція не були враховані в підсумковому документі. А оскільки вони мають для нас принципове значення, ми вважаємо, що консультації не завершились результатом, який є прийнятним для нашої партії. Умовою підтримки з нашого боку цього законопроекту є включення туди цих статей.
— Тобто решта тез цього документа вас влаштовує?
— Ті його положення, які збігаються з нашими програмними положеннями, наприклад щодо призначення уряду, Генпрокурора, обрання суддів на десять років нас цілком влаштовують.
— Минулої сесії СПУ лобіювала так званий парламентський законопроект, рішуче критикуючи президентський. Однак уже літом ви пішли на консультації з президентською Адміністрацією. Для сили, що сповідує імідж радикальної опозиції, крок досить несподіваний. Що вас на це штовхнуло?
— Бажання провести конституційну реформу. Ми ніколи не відмовлялися від дискусій, консультацій, переговорів, різних форм обговорення цієї проблеми. Для нас є принциповим домогтися створення політичної системи, яка б зробила інститути влади підконтрольними народу. У цих рамках ми готові вести будь-які розмови. Більше того — сьогодні ми вітаємо направлення нового законопроекту до Конституційного Суду. Як відомо, в нас вже є один законопроект, який пройшов експертизу Конституційного Суду — законопроект Мороза-Симоненка, ще один — комісії Верховної Ради — наразі знаходяться там на експертизі. Коли надійдуть висновки на всі ці три документи, можна буде виходити на якесь одне рішення, щодо якого визначатися: голосувати чи не голосувати. Тобто ми, соціалісти, на відміну від наших попередніх позицій, коли обговорювався абсолютно неприйнятний для нас варіант з двопалатним парламентом, який ми рішуче засуджували, сьогодні кажемо: так, цей документ є таким, по якому можна працювати і по якому можна шукати згоду і прийнятне рішення.
— Отже, соціалісти зовсім не проти компромісу з владою?..
— Справа в позиції влади. Якщо влада змінила свою позицію і пристала на наші пропозиції, а зараз саме так виглядає, то ми вважаємо, що це є нашою перемогою. Очевидно, представники влади добре уявляють, якими будуть для них наслідки обрання президентом — із сьогоднішніми повноваженнями — Олександра Мороза. Ми виходили з різних поглядiв, але прийшли до одного: влада не повинна узурпуватися однією людиною, вона має бути демократичною, тоді існуватиме можливість захищати інтереси всіх — і народу, і олігархів. Парламентсько- президентська республіка дає таку можливість.
— Минулого тижня лідер БЮТ Юлія Тимошенко заявила, що опозиційні фракції підпишуть ще один меморандум про спільні дії по політичній реформі, узгодивши свої позиції щодо останнього законопроекту. В якому форматі та коли це може відбутися?
— Я прибічник того, щоб це відбулося в форматі «четвірки», як було з першим меморандумом. На сьогоднішній день позиції НУ, БЮТ та СПУ збігаються, з комуністами тривають консультації. Якщо ці консультації завершаться успіхом, буде меморандум «чотирьох» № 2.
— Хіба у вас немає розбіжностей стосовно політичної реформи з «Нашою Україною»?
— «Наша Україна» внесла корективи в свої позиції й пристала на проект постанови політради Соцпартії. Тобто вони вважають, що наш варіант може бути варіантом для компромісу.
— У чому полягають розбіжності між вами та комуністами?
— Це строк введення в дію Конституції та спосіб обрання президента України.
— Нещодавно з уст одного з чільних представників блоку Віктора Ющенко «Наша Україна» Юрія Костенка прозвучала заява про те, що принципова домовленість між «Нашою Україною», БЮТ та СПУ щодо висунення єдиного кандидата на президентські вибори є, залишилося лише провести переговори, щоб її конкретизувати. Наскільки це відповідає дійсності?
— Жодним чином не відповідає. Ніяких домовленостей щодо єдиної кандидатури немає. І це ще спірне питання, чи треба висувати єдину кандидатуру. Нам треба діяти так, щоб перемогти на цих виборах. А варіанти перемоги можуть бути різними. Серед них — коли кожен йде окремо, а в результаті всі за одного.
— Шанси на втілення нового законопроекту по політичній реформі експерти оцінюють досить високо, набагато вище, ніж будь- якого з попередніх. Якщо він буде реалізований у нинішній редакції, як діятиме ваша фракція?
— Дії будуть адекватними. Але якщо зараз зберуть навіть 300 підписів, це ще зовсім не означає, що всі ці депутати проголосують, коли прийматиметься рішення. Якщо ж 300 голосів знайдеться — що ж, це серйозна цифра, що тут протиставиш? Ми можемо вдаватися до вуличних акцій, інших форм політичної боротьби, але 300 голосів є 300 голосів. Тобто якщо зміни до Конституції будуть ухвалені в конституційний спосіб, ми приймемо це належним чином.
