«ВІН УМІВ ЗБИРАТИ НАВКОЛО СЕБЕ ПОРЯДНИХ ЛЮДЕЙ. І ТО БУЛА НАЙБІЛЬША БОМБА В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ»
Євген СВЕРСТЮК, доктор філософії, головний редактор газети «Наша віра», президент Українського пен-клубу, політв’язень радянського режиму:
— Андрій Сахаров як вільна людина мав колосальний вплив на суспільство, він висловлював свої думки вголос і ігнорував державні поліційні заборони. Сахаров був тим, до кого прислухаються, хто сміє говорити те, що насправді думає. Може, було більше людей, які думали так, як він, але чи були вони чутні? Сахаров був чутний на весь світ. Якщо говорити про його ідеї, то, власне, він був неофітом демократії в Росії. Спочатку він мало думав про ідеологію, він був дуже успішним фізиком. Але, як людина дуже совісна, він раптом відчув, що віддав у руки людям, які мають необмежену владу, бомбу колосальної сили. Спочатку він керувався, як і більшість росіян, думками, що треба мати потуги, щоб врівноважувати військову силу із США, але коли побачив, що його більше не збираються слухати (він їм більше не потрібний), став говорити голосом сумління. У результаті до нього почали прислухатися. А оскільки мав велике ім’я і великі зв’язки з іноземними кореспондентами, то володів безпрецедентною свободою. У Росії це була рідкість, коли людина великого масштабу має безпрецедентну свободу.
Якщо говорити про ідеї конвергенції, які він запропонував у своїх публікаціях, то вони зводилися до того, щоб обидві сторони (СРСР і США) дали вільний доступ до ідей. Але Кремль прекрасно розумів, що Америка і так має вільний доступ до комуністичних ідей (тут нічого не зміниш), а от такі, як Сахаров, хочуть проламати стіну, знищити головного поліцейського в СРСР — цензуру — і дати вільний доступ, щоб розкласти і розм’якшити комуністичну ідеологію. Ясно, що радянське керівництво боролося проти ідей Сахарова, тому що радянська державна мудрість полягала в тому, щоб боротися проти чужих ідей, щоб мати перед очима образ ворога, а значить, мобілізувати імперію на війну проти цього ворога. Для Сахарова було дуже важливо еволюційним способом демократизувати озброєну до зубів імперію. Як людина гуманна і проста (це рідкісний дар), він умів збирати навколо себе порядних людей. І то була найбільша бомба в Російській імперії: порядні люди, які збиралися навколо Сахарова.
Особисто я був знайомий із Сахаровим. Я навіть не можу сказати, до кого я міг би так легко зайти в хату і так просто розмовляти, як з тим незнайомим чоловіком. Я зайшов зі своїм приятелем Сергієм Ковальовим, з яким був у концтаборі, і ми обмінялися листами із Сахаровим. Хоча мушу вам сказати, що це було далеко не просто. Мій лист до Сахарова був оцінений (ми посилали цінними листами)... Це було в засланні. Там до мене чіплялися всі працівники, завербовані, зрозуміло: «Чому ви оцінюєте свого листа у сто рублів?». Я кажу: «Я не оцінюю свого листа. Я вам його не продаю, я просто хочу, щоб на пошті була порядність, яку ви самі декларуєте, але для гарантії цієї порядності — сто рублів». Вони змушені були віддати цього листа через декілька місяців. Потім Сахаров присилав людей до деяких в’язнів, щоб дізнатися про умови їхнього перебування в засланні. Згодом він сам потрапив у заслання. А пізніше, після повернення Сахарова звідти, я зустрівся з ним і його дружиною в його московській квартирі. Узагалі мушу сказати, що Москва завжди була для мене чужа і страшна, але я не ніде не зустрічав, хоч і був в багатьох містах світу, такої приязної зустрічі, яку вони (мої друзі) вміли організувати дисидентові. Це була рідня. Мені віддали ключі від квартири — колишнього комісара закордонних справ Литвинова. Кілька тижнів я був господарем у цій хаті. Це приклад того, яка була щирість і невимушеність стосунків.
Ідеї Сахарова в СРСР ніколи не були прийнятними. Я пригадую, як на засіданнях Верховної Ради Горбачов, який був диригентом перебудови, не давав навіть слово Сахарову, тому що для них було неприйнятно те, що говорив Сахаров. А він говорив речі, які були викликом: «Виведіть свої війська з Афганістану!». Росія має той імперський голос виття, який не приймає демократичного голосу. Коли вже впала цензура, можна було друкуватися. Але Сахарова не любили. Я можу вам сказати, що мені випало бути в Канаді в той час, коли там був Сахаров. Він вилетів за кілька днів перед тим, і помер. Я попросився на радіостанцію зі словом про Сахарова, і мені на російській радіостанції, попередньо розвідавши, хто я, не дали слово про Сахарова. Це мені нагадує, як Микола I заборонив писати некрологи на смерть Гоголя. Ідеї Сахарова є неприйнятними і для сучасної офіційної Росії, яка не розкаялася і не змінила свого шляху. Але до них з великою симпатією ставиться невелика кількість російських демократів і демократичний світ. Звичайно, вони не відмовляються від його імені, тому що це слава Росії. Але відмовляються від його ідей.
«ПО ВСІЙ РОСІЇ МАЛИ Б СТОЯТИ ПАМ’ЯТНИКИ НЕ ЛЕНІНУ, А САХАРОВУ»
Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України:
— Андрій Сахаров — неймовірна й унікальна постать у російській історії. Майже 90% російських мислителів, філософів, письменників ще тоді були заражені вірусом імперського, шовіністичного мислення. Сахаров не належав до них. Він належав до дуже вузької групи мислителів. Я б його порівняв із такими постатями в російський історії, як Олександр Герцен, Лев Толстой. Він був позбавлений комплексу вищості над іншими народами, думки про месіанське призначення Росії в історії, про її унікальність, яку повинні сповідувати всі народи й держави світу. Сахаров був абсолютно протилежною постаттю. Для мене він і досі залишається загадкою. Звідки в нього були такі особливі погляди? Я прочитав багато його творів, спогадів. Можливо, від великої любові до Росії, до своєї Батьківщини, упослідженої, приниженої і окупованої більшовиками? Можливо, від розуміння фізичних процесів творення всесвіту, де не може бути народів, держав, які претендують на месіанські місця? Мало хто брався думати про його феномен. Можливо, той страх Божий, який вселився в нього після створення водневої бомби, яка могла знищити всю Землю? Адже після випробувань на Новій землі вони побачили всю силу цієї бомби й зрозуміли, що недооцінили її потужність. Можливо, це дало йому таке знання і розуміння світу?
Сахаров — це феномен нашої епохи. Він був нашим сучасником, тому ми можемо лише пишатися тим, що могли бачити й знати його. Для моєї біографії — це неймовірний факт, що я працював у об’єднанні Сахарова, тобто в Міжрегіональній групі народних депутатів СРСР. Усі ми вийшли із совка, із тієї системи поневолення. Коли ми приїхали до Кремля, ми не були вільними людьми (хтось був більш вільний, хтось менш, але в нас залишалися совкові рудименти). Коли Сахаров казав якісь речі, навіть його однодумці (члени Міжрегіональної групи) не могли його зрозуміти або навіть не поділяли його поглядів.
У той час ми бачили всю ту жахливу, шовіністичну гримасу так званої імперської Росії, якою вона вищирилася проти Сахарова. Ми це бачили під час його виступів на засіданнях З’їзду народних депутатів. Ми бачили, як на нього кричав ліберальний, у порівнянні з іншими партократами, Михайло Горбачов, як кричали на нього, сповнені ненависті, совєтсько-російські генерали. Ми також бачили, як українські партійні чиновники, червоні голови колгоспів кричали на Сахарова й намагалися його затюкати. Це було жахливо. Він був дуже смиренною людиною. Тому інколи від такої реакції навіть здавався розгубленим, але, з іншого боку, він не піддавався на всі ці речі. Сахаров був дуже самотнім. Його підтримувало кілька десятків однодумців, тому, на жаль, його ідеї не стали масовим явищем. Пропозиції Сахарова по державній перебудові колишнього Радянського Союзу, по наданню свободи республікам і народам СРСР здавалися на той час ідеалістичними. Вони випереджали час. У Росії, та й у всьому світі, не знайшлося достатньої кількості людей, які б зрозуміли й підтримали цю велику людину. А одна яскрава зірка, як відомо, не може змінити весь небосхил.
Після Сахарова так і не з’явилися яскраві послідовники, які хоча б якоюсь мірою стали на рівень з цією гігантською постаттю. Якщо говорити про Єльцина, Собчака чи інших лідерів Міжрегіональної депутатської групи, то це вже були помірковані політики. Так, на той час вони були видатними політиками, але не могли порівнятися із Сахаровим, його філософією, пророчою постаттю. Треба ще подумати, коли Росія дійде до розуміння такої яскравої постаті в своїй історії, як Сахаров. Якби вона дійшла до цього розуміння, то по всій Росії стояли б пам’ятники не Леніну, а Сахарову. Не було б сьогодні тих знаків Радянського Союзу, які рясно засіяли всю карту Росії, або не звеличувався б так цар Микола II більш ніж Сахаров. У росіян були б інші погляди. Сахаров не закликав до минувшини, до прославляння царських часів (йому були чужі ці погляди, він не думав, що царські часи були кращими, ніж ленінсько-сталінські), він відстоював права людини.
«СОЦІАЛЬНА ІНЕРЦІЯ НЕМИНУЧА ДЛЯ ОДНОГО-ДВОХ ПОКОЛІНЬ»
Семен ГЛУЗМАН, правозахисник, колишній дисидент і політв’язень, відомий психіатр:
— Справа в тому, що офіційна пропаганда того, що говорив Сахаров, звичайно ж, не чула, Суслов і його команда не чули. Але ті мільйони радянських людей, які мали можливість крізь глушення слухати радіопередачі «Голосу Америки», «ВВС», «Свободи», це чули й приймали. Інша справа, що в рамках тодішньої системи про це не можна було говорити вголос. Та система здохла, як стара шкапа, напевно, саме тому, що вона не модернізувалася, не пристосовувалася до змін у світі, до потенційних вимог своїх громадян. Певно, не все те, чого ми хотіли, здійснилося, та навіть в сучасній Росії, яка, на мій погляд, далека від демократичного ідеалу, з’явилися можливості, яких раніше не було. А те, що люди виявилися неготовими до можливостей, які відкрилися після руйнування радянської імперії, — це не проблема ідей Сахарова, це — інерція. Соціальна інерція неминуча для одного-двох поколінь. Ті ж сорок років у пустелі. Раба можна звільнити, дати йому якийсь документ, що він вже вільна людина, але він уже за народженням своїм — раб, за життєвим досвідом, за ментальністю, за психологією. Проте зміни все-таки настають. Вони відбуваються повільно, і в цьому сенсі Сахаров не був прекрасним мрійником, як Сен-Симон, Фур’є та інші, які мріяли про ідеальне суспільство. Андрій Дмитрович ніколи не говорив про ідеальне суспільство. Він говорив про цивілізацію, демократію, ті неідеальні можливості, які має цивілізоване людство. І ці можливості сьогодні поступово здійснюються. До речі, те, що ми це з вами обговорюємо по телефону, — теж можливості вже іншої цивілізації, іншої країни.
«САХАРОВ МАВ ДЛЯ НАС НАДЗВИЧАЙНО ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ»
Левко ЛУК’ЯНЕНКО, дисидент, громадсько-політичний діяч:
— Винайдення водневої бомби зробило ім’я Андрія Сахарова відомим на цілий світ. Він виступав за демократизацію Радянського Союзу. За демократизацію СРСР виступали також сотні, тисячі інших людей, яких садили в тюрми, до концтаборів. Саме таким чином комуністична влада розправлялася з цими людьми, знаходячи якісь брехливі виправдання своїм репресіям. Сахарова не можна було просто так взяти й посадити в тюрму, як це робили по відношенню до багатьох інших, бо він був відомим на весь світ академіком. Його виступ за демократизацію для нас, хто перебував в ув’язненні, мав надзвичайно велике значення. З людиною такої величини радянська влада і світ не могли не рахуватися. У цьому і була його величезна історична заслуга перед демократичним рухом у Радянському Союзі. Ми завжди шанували його, відзначали його дні народження. Коли Сахарова все ж таки переселили під домашній арешт, ми зорганізували заяву з вимогою до уряду припинити репресії хоча б до тих людей, які становлять цілу епоху в історії людства.
В історії Росії — дореволюційній і комуністичній — завжди існувала демократична течія. До революції цих представників називали «западниками», у час Радянського Союзу — демократами. Але демократична течія завжди була меншою, слабкою і не могла визначати долю Росії. Росія є країною азіатської політичної культури, для якої характерно централізоване мислення, зневага до прав людини. Найвищою цінністю для азіатської цивілізації є не людина з її правами, а держава і ще раз держава. Сахаров у радянський період був стовпом демократичного табору і, звичайно, був у меншості. Ця демократична меншість існує в Росії і зараз, але вона так само не визначає політичний рух Росії. Сила Сахарова була в тому, що він захищав демократичні цінності. У демократичних колах він користувався великим авторитетом. Звичайно, усі демократи, у тому числі й Сахаров, розуміли, що змінити азіатську Росію практично неможливо, тому що такою вона сформувалася ще за часів Московії. Але, тим не менше, Сахаров назавжди залишиться в російській історії.
«СВІТ НЕ ЗРОЗУМІВ ЦІННОСТІ Й ПОТЕНЦІЙНОЇ СИЛИ СВОБОДИ»
Мустафа ДЖЕМІЛЬОВ, народний депутат України, голова меджлісу кримськотатарського народу:
— Про Андрія Дмитровича Сахарова я завжди згадую, як дивовижно він міг проаналізувати величезну масу даних про стан світу й зробити з них, здавалося б, парадоксальні, але неймовірно глибокі висновки. Прочитавши його «Роздуми про прогрес, мирне співіснування й інтелектуальну свободу», я зрозумів, що Сахаров набагато випередив світову громадську думку. Він був реальним лідером світової цивілізації не лише в галузі науки, але й у галузі світового устрою. На жаль, світ до цих пір не почув і не розшифрував його ідей, вони залишаються невтіленими в життя. Дві його головні ідеї про те, що, по-перше, роз’єднаність людства загрожує йому загибеллю, і, по-друге, що людському суспільству необхідна інтелектуальна свобода — залишаються актуальними, але нереалізованими повною мірою до цих пір. Сахаров мріяв про те, що в світі з’явиться сила, яка могла б направляти його розвиток, але ця думка виявилася передчасною. Багато хто вважав, що Сахаров говорив про деякий світовий уряд, але не слід розуміти цю ідею настільки примітивно. Роль сили, що управляє, в світі, за задумом Сахарова, повинна бути втілена як у політику, так і в економіку та гуманітарну сферу — ідеальна інтелектуальна свобода.
«Людському суспільству необхідна інтелектуальна свобода — свобода здобуття і поширення інформації, свобода неупередженого й безстрашного обговорення, свобода від тиску авторитету й забобонів. Така потрійна свобода думки — єдина гарантія від зараження народу масовими міфами, які в руках підступних лицемірів-демагогів легко перетворюються на криваву диктатуру. Це — єдина гарантія здійсненності науково-демократичного підходу до політики, економіки й культури», — вважав Андрій Дмитрович. На жаль, світ не зрозумів цінності й потенційної сили свободи, значна частина світу до цих пір залишається закріпаченою і залежною від грошей, від погоди, від диктаторів, від непродуманих реформ, до цих пір, до речі, не припинено гонку озброєнь, а значить, світові, як і раніше, загрожує ядерна війна. Світ не єдиний — в цьому причина залежності, вказана ще Сахаровим.
Перед лицем цих погроз будь-яка дія, що посилює роз’єднаність людей, проповідь будь-якої несумісності, — це безумство, злочин, підкреслював Андрій Сахаров. І лише всесвітня співпраця в умовах інтелектуальної свободи може зробити людство вільним, а значить — світ безпечним. «Здолати роз’єднаність — означає відійти від краю цієї прірви», — вважав Сахаров. Але світ не лише не здолав цієї прірви, ХХI століття привнесло в нього ще більшу роз’єднаність — між релігіями, між країнами, між народами. Можливо, це остання спроба випробувати долю для того, щоб зрозуміти те, наскільки слушним був геній Андрія Сахарова. Я вважаю, що ХХI століття повинне стати століттям Сахарова, коли світ, нарешті, оцінить і втілить в життя його ідеї.
ПРЯМА МОВА
"Я переконаний, що міжнародна довіра, взаєморозуміння, роззброєння і міжнародна безпека не можуть існувати без відвертості суспільства, свободи інформації, свободи переконань, гласності, свободи поїздок і вибору країни проживання. Я впевнений також, що свобода переконань, разом з іншими громадянськими свободами, є основою науково-технічного прогресу і гарантією від використання його досягнень на шкоду людству, тим самим основою економічного і соціального прогресу, а також є політичною гарантією можливості ефективного захисту соціальних прав. Таким чином я захищаю тезу про первинне, визначальне значення громадянських і політичних прав у формуванні доль людства."
" ... Особливо важливо, що лише в атмосфері інтелектуальної свободи можлива ефективна система освіти і творчої спадкоємності поколінь. Навпаки, інтелектуальна несвобода, влада смутної бюрократії, конформізм, руйнуючи спочатку гуманітарні сфери знання, літературу і мистецтво, неминуче призводять потім до загального інтелектуального занепаду, бюрократизації і формалізації всієї системи освіти, до занепаду наукових досліджень, зникнення атмосфери творчого пошуку, до застою і розпаду."
" ...Сьогодні ми повинні боротися за кожну людину окремо, проти кожного випадку несправедливості, порушення прав людини — від цього залежить дуже багато в нашому майбутньому."
" Тисячоліття тому людські племена проходили суворий добір на виживаність; і в цій боротьбі було важливо не лише вміння володіти палицею, але й здатність до розуму, до збереження традицій, здатність до альтруїстичної взаємодопомоги членів племені. Сьогодні все людство в цілому тримає подібний іспит. У нескінченому просторі мають існувати багато цивілізацій, у тому числі — розумніші, «вдаліші», ніж наша. Я захищаю також космологічну гіпотезу, згідно з якою, космологічний розвиток Всесвіту повторюється в основних своїх рисах нескінчене число разів. При цьому інші цивілізації, у тому числі — «вдаліші», повинні існувати нескінчене число разів на «попередніх» і «наступних» щодо нашого світу аркушах книги Всесвіту. Але все це не повинно зменшити нашого священного прагнення саме в цьому світі, де ми, як спалах у мороці, виникли на одну мить з чорного небуття несвідомого існування матерії, здійснити вимоги Розуму й створити життя, гідне нас самих і смутно вгадуваної нами Мети."
Прогрес. Права людини»,1 грудня 1975 р.
