Романтик чи прагматик? Консерватор чи авангардист? Оптиміст чи скептик? Який він — виборець зразка 2004 року? Досліджуючи тему виборів-2004 під усілякими кутами, «День» не міг не перейнятися цим запитанням. Як виявилося, змоделювати образ, так би мовити, середньостатистичного виборця-2004 дуже складно, — за це не беруться навіть соціологи, які, мабуть, найбільше знають про наміри й очікування співгромадян. Тому не буде нічого дивного, якщо хтось не впізнає себе в створеному нами «портреті». Водночас, за традицією, пропонуємо читачам, авторам і експертам «Дня» доповнити намальовану на цій сторінці картину своїми штрихами.
Володимир ГАЗІН, професор Кам’янець-Подільського державного університету:
— Багатоликий виборець-2004 зачаровано або й здивовано спостерігає масовий похід претендентів на президентське крісло. Його значущість як виборця применшена стараннями багатьох ЗМІ, які завзято говорять і пишуть про якесь особливе значення політтехнологів, про вплив великих зацікавлених держав на кінцевий результат перегонів тощо.
Але в більшості він визначився зі своїми симпатіями, і вже ніякі пропаганда та агітація не похитнуть його волю. Він дисциплінований і прийде на виборчу дільницю.
Сільський виборець, залишений незавершеною аграрною реформою на роздоріжжі долі, залежний від місцевої влади і керівника колективного господарства, відчуває себе позбавленим власного вибору, об’єктом різних маніпуляцій. Натомість міський — уже категоричнiший. Останнім часом він зробив важливий крок від тактики особистісних очікувань до усвідомлення стратегії впливу виборів на долю нації, долю української держави, оскільки в цьому він почав бачити сенс і свого власного майбутнього.
Досі виборцеві не вдавалося проголосувати за краще майбутнє, за поглиблення демократії, європейський вибір своєї країни. Виборець-2004 прагне не схибити.
Ірина БЕКЕШКІНА, науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи»:
— Виборець у нас різний, тому він і голосує за різних кандидатів і різні партії. З іншого боку, пріоритети людей не змінилися. Ми нещодавно ставили запитання: які проблеми населення вважає пріоритетними, які питання мають прозвучати в дебатах кандидатів? Загалом — це ті самі проблеми, що й на минулих виборах. Насамперед соціально-економічні: підвищення рівня життя людей, ліквідація безробіття, якість медичного обслуговування, зниження цін на товари повсякденного вжитку, на квартиру, боротьба зі злочинністю, корупцією, пенсійна реформа. А що стосується зовнішньополітичної орієнтації України, то ця проблема людей хвилює набагато менше. І з цього погляду «порядки денні» політиків і виборців відрізняються.
Виборців можна чітко розділити на три категорії. Перша — це ті, хто орієнтується на представника від влади. Друга частина — на опозицію. Для інших — 33% — протистояння сил влади й опозиції не відіграє жодної ролі. Їхні голоси розподіляються по-різному. Серед них дуже великий відсоток тих, хто не визначився, і для них відповіді кандидатів на головні запитання будуть дуже значущими.
Ми нещодавно запитували, що, на погляд наших виборців, найважливіше для успіху на виборах? І насамперед, як і на минулих виборах, респонденти називали хорошу програму. Але коли ми глибше проаналізували дані опитування, то виявилося, що програм кандидатів люди не знають. Тому більше все ж таки орієнтуються на їхні особисті якості. Я би назвала це значною мірою вимушеною мотивацією. Адже досить часто кандидати не дають конкретних відповідей на запитання, а їхні програми досить розмиті, — таким чином вони намагаються охопити якнайбільше виборців і нікого не сполохати.
Мене як представника громадської організації, яка бореться за чесність і справедливість виборів, дуже тiшить те, що українці не люблять нечесної гри. Ми недавно запитували своїх респондентів, що для них важливіше: щоб обраний ними кандидат чесно проводив виборчу кампанію, чи щоб переміг будь-якими методами? За перемогу будь-якою ціною виступають усього 10% опитаних, а для 76% головне — чесна кампанія. На продовження цього запитання — а чи голосуватимете ви за вашого кандидата, якщо він вестиме кампанію нечесними методами? — позитивно відповіли лише 13%. Тобто перед кандидатами постає серйозна проблема — або піддатися спокусі використання нечесних методів боротьби (але це може призвести до абсолютно протилежного результату), або все ж таки грати за правилами.
Наш виборець порівняно з минулими виборами став набагато практичніший. Зараз люди тверезіше оцінюють можливості кандидатів. Тому вельми «забріхуваті» обіцянки навряд чи матимуть успіх на цих виборах. Наприклад, електорат комуністів скорочується не лише внаслідок природних причин, внаслідок того, що він складається з людей старшого віку, а й тому, що люди зрозуміли: повернення до минулого вже не буде, й охочих голосувати за утопію поменшало. Практицизм особливо проявився на останніх парламентських виборах. Багатьох дивувало, чому в тих регіонах, де комуністи отримали значну електоральну підтримку в загальнонаціональному округу, за мажоритарними округами вони не пройшли. Насправді все досить просто: з одного боку, в певної частини електорату збереглася ностальгія за минулим, з іншого — від кандидата- мажоритарника люди чекають абсолютно конкретних речей: щоб він відремонтував школу, заасфальтував дорогу, допоміг із лікуванням тощо. А це може зробити лише представник влади або багатий бізнесмен.
Український електорат також традиційно поділяється на Захід і Схід. І ці дві групи суттєво відрізняються насамперед за своїми зовнішньополітичними орієнтаціями, за підтримкою різних кандидатів. Але є ще й Центральна Україна, яка набагато різноманітніша та диференційованіша, в тому числі й у тому, що стосується підтримки кандидатів на цих виборах. Центр орієнтується не лише на Януковича чи Ющенка, але й на інших кандидатів. Наприклад, у Миколаївській області Анатолій Кінах на другому місці після Януковича і має понад 20% прихильників.
Петро ПОЛІЩУК, голова Рівненської районної організації УНП:
— Виборець незалежної України вже має досвід чотирьох парламентських та трьох президентських виборчих кампаній. За цей час (як показали попередні парламентські вибори) він навчився відрізняти вдалі піар-ходи від брудних технологій, читати між рядками, пристосовуватися до адміністративного тиску, відрізняти реальні обіцянки кандидатів від популістських. А ще виборець, за великим рахунком, практично завжди був розчарований результатами післявиборчої діяльності партії чи кандидата. Звідси обережність і великий ступінь недовіри до них.
Тому український виборець буде обирати швидше ірраціонально, інтуїтивно, аніж будуватиме свій вибір на аналізі програм кандидатів на пост президента. Тим паче, що ці програми між собою дуже схожі. Такого виборця, як правило, дуже важко ввести в оману, бо він керується почуттями, а не розумом. Недаремно для більшості громадян України на перший план виходять такі риси кандидата, як порядність і працьовитість.
З іншого боку, в силу ментальності український виборець позитивно реагує на будь-які кроки того чи іншого кандидата, спрямовані на покращання його добробуту. Наперед провальною стане проросійська, націоналістична, проамериканська, антибандерівська, антимосковська чи будь-яка інша штучно зліплена карта.
Швидше за все працюють два чинники: суто людська вимогливість до кандидата і довіра до його соціальних програм.
Олександр СТЕГНІЙ, старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ:
— Якщо порівнювати минулі парламентські вибори та майбутні президентські, то мені здається, що особливих змін в українському електораті не сталося. Український виборець традиційно продемонструє досить високу активність, яка взагалі характерна для президентських виборів. Тим більше, що на цих виборах інтрига очікується дуже напружена. Є два лідери перегонів, але хто з них переможе — сказати дуже складно. Досі велика кількість виборців не визначилася.
Я хотів би також звернути увагу на ще одну важливу характеристику сьогоднішнього українського виборця, яка може суттєво вплинути на його вибір і результат голосування. Нещодавно по Першому загальнонаціональному радіоканалу я почув звернення до виборців: мовляв, не бійтеся, ви самі робите свій вибір, і ніхто за вами не підглядатиме. Тобто люди побоюються, що хтось може покарати їх за «неправильний» вибір. Природно, цей страх — ірраціональний, він не має бути, але він може зіграти свою негативну роль. Присутність цього «чинника страху» можна назвати особливістю виборця-2004. Наші люди потрохи почали пристосовуватися до нинішньої ситуації і тепер бояться втратити те, що вже мають. Це може стати одним iз елементів непрямої фальсифікації виборів, — адже частина людей може проголосувати не так, як хоче, а так, як, на їхню думку, буде безпечніше.
Юлія УРЗУН, доцент кафедри світової політики Iнституту соціальних наук Одеського національного університету:
— Наш виборець сьогодні абсолютно не ангажований політично, не задіяний у якісь суспільні громадські спілки, здатні виробляти власну політичну позицію. Сьогодні в Україні в таких організаціях перебувають всього 15 відсотків населення. Тобто середньостатистичний українець фактично не є громадянином з позиції політичної культури. Парадокс ще в тому, що влада постійно чекає від своїх громадян якихось протестних виступів, а громадяни, за великим рахунком, зайняті іншими проблемами. Про це свідчать і соцопитування, які проводилися нещодавно в нашому регіоні. Більшість виборців сприймають політичні процеси в країні тільки як глядачі чергового шоу, не ототожнюючи себе ні з ними, ні з їхніми учасниками.
Існує різниця між сприйняттям влади і ставленням до неї в різних регіонах. У нас, на півдні країни, люди сприймають владу двояко. Одні виправдовують її огрiхи, посилаючись на молодість держави та недосвідченість. Інші критикують усі почини, заздалегідь переконані в негативному результаті. Але і ті й інші виборці зрештою виявляються орієнтованими на сильну владу. На прихід такого доброго пана, монарха або єдиновладного президента, здатного указом зверху вирішити всі місцеві проблеми. Причому надії на сильну верховну владу продиктовані, передусім, надто негативним ставленням до виконавчої влади на місцях. До чиновників, які, на думку багатьох виборців, є гальмом у реалізації хороших законів. І яких сильний хазяїн зможе поставити на місце. Більшість простих людей взагалі залишаються байдужими до політичних баталій та реформ, які відбуваються в столиці. Не розбираються в них і не хочуть розбиратися. Тим більше не хочуть самі брати участь у політичному житті. Усі їхні надії, як правило, персоніфіковані і спрямовані на одного політика, якому вони довіряють. Звичайно, якщо такий знаходиться.
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:
— Є тенденція, яка окреслилася на останніх парламентських виборах: український виборець став менш маніпульований і самостійнiший. Але зберігається політико-ідеологічна розмитість електорату, пов’язана ще і з тим, що ще не цілком визначилися інтереси окремих верств населення, і з тим, що в багатьох випадках населення не бачить адекватного представництва в партійному списку або в списку кандидатів. Тому найгостріша боротьба триває в широкому центристському полі, де можна намішати все, що подобається основній масі населення, незалежно від того, можна це виконати, чи ні.
І, звичайно, на виборця впливає певне пожвавлення в соціально-економічній сфері. Його зараз набагато важче купити за пакет крупи, зате він позитивно реагує на використання урядом ресурсів бюджету для передвиборних кроків — хоча б символічного підняття стипендій студентам і пенсій пенсіонерам. Тобто виборець стає чимраз байдужішим до ідеологічних аспектів — для нього головне, аби був позитивний результат діяльності тієї чи іншої політичної сили. І стосовно влади ці елементи успіху населення приймає. Таким чином відбувається часткове повернення нашого виборця до патерналістських настроїв. Роздача накопичених ресурсів, перерозподіл їх на користь народу, хоч би в мізерній частці, присутній. І в ці ігри виборець готовий грати.
Володимир ПРИТУЛА, Голова Кримського комітету з моніторингу свободи преси, незалежний журналіст:
Головне, що відрізняє почуття виборця-2004 від почуттів тих людей, які йшли на вибори в минулі роки, — це значно більша частка розчарування та недовіри, ніж раніше, під час попередніх парламентських та президентських виборів, а особливо в тих людей, що йшли на вибори початку 90-х років. Багато виборців розчаровані тим, що після останніх парламентських виборів фактично не відбулося відчутних змін в умовах життя кожного. Люди тепер уже значно менше вірять словам нинішніх претендентів на владу. Бо бачать, що значна частина депутатів, які були обрані, більше дбають про себе, ніж про своїх виборців.
Отже, з одного боку, люди вже не вірять у те, що виборами можна щось змінити. З іншого боку, в Україні реально вимальовується якісно інша картина, ніж раніше: хоча буде і перебільшенням сказати, що зараз вирішується доля України, однак насправді ці вибори мають потенціал для того, щоби дійсно змінити хід української історії, перейти від тієї стагнації, в якій ми перебуваємо, до дійсного росту. Так, статистика засвідчує найвищі в Європі темпи економічного росту; ми виплавили більше сталі, продали більше продукції за кордон, отримали більше інвестицій тощо. Але народ ще не відчуває значних якісних зрушень, умови його життя не змінились настільки, щоб рядовий виборець відчув, що стало жити краще, тим більше краще — саме завдяки роботі тих чи інших політиків. Тому головна характеристика нинішнього виборця — це поєднання фактично протилежних за змістом якостей: недовіри до слів політиків з одного боку, та нових сподівань на позитивні зміни, адже зараз дійсно є чимало кандидатів, на такі зміни спроможних.
Я думаю, що нинішній виборець також досвідченiший, ніж раніше. Він не розгубиться перед великою кількістю кандидатів, буде їх 15 чи навіть 20. Адже якщо в минулому наш виборець не розгубився перед великою кількістю партій, яких було близько сотні, то в двох десятках кандидатів він розбереться.
Я вірю в нового виборця України.
