У вересні Президент Ющенко ухвалив, безсумнівно, важке рішення: відсторонився від двох основних гравців переможної помаранчевої революції. Це драматичне рішення розкрило відмінність поглядів на економічну політику й існування абсолютно різних підходів до державного управління всередині команди Ющенка. Це було також і політичною заявою, спробою звільнитися від двох проблем одночасно: корупції й економічного популізму.
Зло корупції добре знайоме українцям. Країна почала післяреволюційний період із важкою ношею: згідно з найвідомішим міжнародним порівняльним індексом корупції (The Transparency International), у 2004 році Україна зайняла 122-ге місце серед 146 країн. Помаранчева революція спершу була заколотом української нації проти етичної трясовини, що виражалася в корупції, спотвореній та упередженій інформації в засобах масової інформації, шахрайстві на виборах та інших формах.
Тільки обрані отримували вигоду від швидкого економічного зростання до 2004 року. Хоча приватизація була неминучим процесом, що був прискорений у період прем’єр-міністра Ющенка в 2000 р. в неї була й зворотна сторона: вона збагатила верхівку, окремо взяті особи практично одразу стали мультимільйонерами. Разом із тим передбачається, що, попри появу крайньої нерівності, тільки економіка, заснована на приватному підприємництві, може вивести Україну на шлях процвітання та допомогти наздогнати країни-лідери.
Занижений обмінний курс гривні дозволив Україні покращити показники зовнішньої торгівлі та поповнити резерви іноземної валюти, завдяки виникненню порівняльних конкурентних переваг і збільшеному попиту на традиційні українські експортні товари з низькою доданою вартістю, такі як руди, метали й інші напівфабрикати. І насправді в економіці України почалося зростання: з 1999 р. ВВП на душу населення виріс до 1370 американських доларів із 9.
На цьогорічну ситуацію вплинуло погіршення кон’юнктури зовнішніх ринків і загальне збільшення цін на сировину (насамперед на енергоносії). Після вражаючого 12,1% зростання, 12,3% інфляції та дефіциту бюджету на рівні 3,4% у 2004 році, інфляція цього року виросла, тоді як реальне зростання сповільнилося в період із січня по серпень до 2,8%.
Макроекономічна ситуація початку 2005 року, успадкована від минулого уряду, була дуже важкою. На жаль, економічна політика 2005 року недооцінила цього: навпаки, соціальні виплати були роздуті. Збільшилася невиробнича частина бюджетних виплат, що не сприяє подальшому процвітанню. Без економічного підмурка це може стати короткочасним вирішенням проблеми, платити за яке, знов-таки, доведеться найбільш нужденним.
Очевидно, що без залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів успішне подолання структурних диспропорцій розвитку навряд чи можливе. Разом із тим інвестиційна політика уряду схильна до впливу низки чинників. По- перше, передвиборні настрої суттєво зменшують можливості зробити серйозні структурні реформи та провокують спалах економічного популізму, несумісного зі здоровою інвестиційною політикою. По-друге, прийняті урядом додаткові соціальні зобов’язання збільшують витрати бюджету-2005. По-третє, післяреволюційний уряд успадкував хвороби своїх попередників й у більшості своїй «гасив пожежі». Крім того, широкий спектр інтересів у уряді унеможливив досягнення консенсусу з найпроблемніших економічних питань. Було дуже важко, уникаючи принади дотримуватися вимог електорату й інтересів різних груп, розробити довготривалу стратегію, використовуючи необхідні для цього механізми.
Іншою, не менш важливою причиною уповільнення економічного зростання стали кількамісячні лозунги реприватизації. У першому звіті Комісії «Блакитної стрічки» в січні 2005 року (автор був ініціатором цієї акції. — Ред. ), ми аргументували, що будь-який перегляд результатів приватизації має бути чітко позначений, застосований до керованої кількості випадків і, найголовніше, короткостроковим. Будь- який тривалий процес, що спричиняє невизначеність серед інвесторів, обернеться в значне зниження інвестицій, враховуючи іноземні, а також у витік капіталу. На той момент уряд упустив унікальну можливість: міжнародне розташування та надії на Україну, як на країну з величезним інвестиційним потенціалом, що оцінюється в млрд. прямих іноземних інвестицій на рік, — це можна порівняти з можливостями сусідньої країни, такого ж розміру та потенціалу, — Польщі. Україна все ще зберігає свою привабливість, але зараз це зробити буде набагато складніше, ніж це було б з ощадливою економічною політикою. Це не спекуляція: саме політика залучення прямих іноземних інвестицій обумовила тривале стійке економічне зростання в Угорщині, а пізніше у Польщі, так само як і в колишніх прибалтійських республіках Радянського Союзу. Це також сприяло швидкій корпоративній реструктуризації, створенню здоровішого та чеснішого бізнес-клімату, а все разом — прискоренню руху до процвітання нації. Здавалося, ніщо не може перешкодити Україні наслідувати приклади цих країн і досягти приголомшливих успіхів. Але поки що цифри прямих іноземних інвестицій у першій половині цього року становили 605 мільйонів американських доларів.
Реприватизаційні ініціативи не внесли реальних поправок у попередні угоди, але суттєво погіршили інвестиційний клімат — це був найгірший варіант. Крім того, податкове законодавство залишалося нереформованим і несистемним, і не було розраховане на вирішення довгострокових, структурних проблем податкової системи. Більш того, уряд намагався втручатися та впливати на ринкові ціни, таким чином створюючи враження дефіциту поваги до принципів прозорості й основних інтересів підприємців працювати в надійному регульованому законом середовищі.
Тоді як до 2004-го було кілька дуже успішних у сенсі економіки років, поєднаних із поганим політичним і соціальним кліматом, післяреволюційна ситуація стала протилежною: кардинально покращилася політична та соціальна ситуація з поганою економікою — підмурком для будь-якої тривалої соціальної політики. Зміни в уряді відбуваються в той час, коли залишається дуже мало часу для змін до парламентських виборів. Проте позитивні зміни навіть за такий короткий період можуть статися, і уряд Єханурова спроможний втілити це в життя — вносячи поправки до найбільш нагальних питань і закладаючи підмурок для глибших ліберальних структурних реформ після виборів у березні 2006 року.
Прагнення ввійти у світову економіку є життєво необхідним для України. Першим успішним кроком у цьому напрямі, попри втрачений час, буде членство у СОТ.
Вступ до СОТ і відновлення віри в благонадійність серед інвесторів — найнагальніші завдання. Що стосується СОТ: єдиний шанс досягнути домовленостей із торговою організацією ще в 2005 році, якщо всі необхідні для цього закони приймуть уже в першій половині жовтня. Для законодавців це має стати питанням національного консенсусу. Президент має моральне право вимагати від депутатів, щоб законодавчі питання щодо СОТ стали найголовнішим національним інтересом і розглядалися раніше за дрібні партійні та вузькі особистісні.
Що стосується відродження інтересу й упевненості інвесторів — законодавство повинне негайно внести ясність у питання реприватизації. Післяреволюційний уряд мав більше шансів окреслити коло перегляду приватизаційних угод. На сьогодні такої можливості немає: щоб переконати інвесторів у стабільності та благонадійності, необхідно оголосити загальну приватизаційну амністію. Це має бути посилене цілком надійними кроками назустріч подальшій приватизації — з відкритими, чесними міжнародними тендерами. Новий тендер для «Криворіжсталі» має стати моделлю приватизаційних угод поточного уряду, що поінформує світ про те, що в Україні зрештою встановилося верховенство права.
Протягом останніх трьох місяців уряд Тимошенко зробив серйозні кроки зі спрощення регулятивної бази для бізнесу: уряд Єханурова має закінчити це важливе завдання. Нагальним питанням є законопроект зі спрощення процедури реєстрації підприємств нарівні з введенням процедури «одного вікна». І знову це подасть вірні сигнали — цього разу, що дуже важливо, також і назустріч дрібним національним інвесторам. А так само важливо, щоб уряд потурбувався про активну рекламу зміни своєї політики на місцевому рівні, де дуже поширені повідомлення про утиски малого бізнесу.
І, зрештою, уряд має продемонструвати макроекономічну далекоглядність. Президентські вибори-2004 створили серйозний прецедент: помилкову віру в те, що вибори можливо виграти шляхом вкидання грошей в певні виборчі групи, в цьому випадку — пенсіонерам. Тривалий ефект такої політики може бути тільки одним: зростання інфляції і тому — більша соціальна нерівність і погіршення стану бідності тих, хто не може ефективно захиститися від інфляції. Уряд Єханурова має продемонструвати велику соціальну відповідальність та представити бюджет, заснований на реальних розрахунках прибуткових статей.
Через п’ять місяців можна чекати, що уряд зробить усе, що може зробити. Коли в 2004 р. наша Комісія «Блакитної стрічки» розробила рекомендації, ми передбачали послідовне проведення реформ протягом року. Якщо прем’єр-міністр сконцентрує увагу на вирішенні вищезгаданих проблем, він створить підмурок для політики уряду після виборів до парламенту. Ця політика у свою чергу буде націлена на глибші структурні зміни, від яких залежить тривале процвітання суспільства: законодавство у фінансовому секторі, реформи соціального сектора, що можуть слугувати більшим захистом для найбіднішого населення і найголовніше — прозорий і децентралізований уряд.
Скептики скажуть, що навіть згаданий набір коректуючих заходів дуже великий для виконання до виборів. Але досвід нових демократій у Центральній Європі вчить нас іншому: чим більш реформістський уряд, тим імовірніші перевибори — як із найвідомішим випадком уряду Дзурінди у Словаччині. Не тільки короткостроковий популізм, а й відповідальний і прозорий уряд може заслужити повагу українського народу, що висловив своє бажання мати гідне й етичне управління в ті холодні, але чудові дні минулої зими. Хіба не це було закликом Майдану? Зрештою, не існує причин для України з її талановитими й освіченими людьми, через яких вона б не досягла такого ж процвітання як її західні сусіди: поляки, словаки й угорці.
Кальман МIЖЕЇ — директор Регіонального бюро ПРООН у Європі та СНД, помічник генерального секретаря ООН.
