Свого часу Степан ГАВРИШ був одним із тих, хто найбільш затято і послідовно відстоював президентство Віктора Януковича. Наразі їх політичні шляхи розійшлися: Віктор Федорович веде Партію регіонів на вибори у якості самостійного суб’єкта кампанії, Степан Богданович є одним із лідерів Опозиційного блоку «Не Так!». Відтак, сьогодні Гавриш, на відміну, до речі, від інших своїх колег по блоку, виступає з доволі різкою критикою Януковича і ПР. А надто — його вірогідного наміру створити коаліцію з «Нашою Україною». Про це, а також про правову специфіку поточної кампанії, про майбутні судові тяжби з владою та про доцільність ініційованого есдеками референдуму по НАТО — в інтерв’ю Степана Гавриша «Дню».
— Як юрист, дайте правову оцінку цієї виборчої кампанії?
— Нинішні вибори є особливими навіть з погляду законодавства, за яким вони відбуваються. Чинний закон готувався оточенням В. Ющенка спеціально «під Віктора Андрійовича» з розрахунку на посилення позицій Президента. Відтак на цілком легітимних, здавалось би, підставах діє єзуїтський план помаранчевої команди із багатьма складовими.
Відтак, маємо проблеми із формуванням списків виборців, з організацією роботи виборчих комісій і, головне, з відповідальністю влади за проведення виборів. Власне, капкани для демократії розставлено в самому профільному законі. Завдань декілька. По-перше — не допустити в парламент опозиційні сили, за виключенням Партії регіонів, яка, насправді, не є такою вже опозиційною. Останнім часом ПР тісно співробітничає з помаранчевими, про що свідчать підписані між ними угоди. Натомість головним своїм опонентом влада обрала Опозиційний блок «Не ТаК!» і робить усе для того, щоб у парламент ми не потрапили.
Не здивуюся, коли помаранчеві й біло-блакитні створять свою коаліцію, про що заявляють уже зараз. Звичайно, навряд у такому випадку прем’єром стане В. Янукович. Швидше, функції голови виконавчої влади зможе виконувати, приміром, Микола Азаров. Він — економіст високого класу й свого часу не побоявся прийти на Майдан у помаранчевому шалику.
— Може, на цю посаду пропонуватимуть Ріната Ахметова?
— Не думаю, щоб прем’єрська кандидатура стала для нас несподіванкою. Це буде компромісна фігура, прийнятна як у внутрішньому, так і у зовнішньому полі країни. Натомість хтось із радикал-помаранчевих очолить Верховну Раду, перемістить туди акцент політичної активності, орієнтуватиметься у своїй діяльності виключно на Президента, й ми у підсумку знову матимемо низку серйозних криз.
— Що дає вам підстави стверджувати, ніби «Не ТаК!» не пускають до парламенту?
— Я уже сказав, що влада розробила генеральний план, у відповідності до якого вона діє. Так, існує проблема маніпулювання списками виборців, коли при перекладі їх з російської мови українською навмисно допускаються помилки, внаслідок чого до 10% усього електорату можуть бути позбавлені права голосу. Також готуються фальсифікації, пов’язані з фальшивими бюлетенями. Їх планують масово вкидати до скриньок, унаслідок чого результати голосування на окремих дільницях просто визнають недійсними.
Вищі посадовці нашої держави — Президент та прем’єр- міністр — також є уособленням адмінресурсу, оскільки діють в інтересах однієї політичної сили.
Я вас запевняю, що сам В. Ющенко, конкуруючи за владу, не зазнавав такого тиску, коли 2004 року двічі-тричі на тиждень обідав із Леонідом Кучмою.
— Логічно, коли в намірах фальсифікувати вибори опозиція звинувачує владу, але влада, наразі, закидає те саме вам.
— Це класична маячня. Опозиція фальсифікувати вибори не може, вона просто фізично позбавлена такої можливості. Більше того, маю велику підозру, що Віктор Андрійович у курсі того, що відбувається. Як інакше пояснити його заяву про те, що «сили реваншу» не наберуть більше 30—35%? Якщо Партія регіонів до цих відсотків не входить, то тоді оцінка об’єктивна, якщо ж ні — нам, вочевидь, демонструють результати виборів ще до самих виборів.
— Деякі сили у разі, якщо вони не потраплять до парламенту або якщо результат виборів не задовольнить їх повною мірою, обіцяють влаштувати «другий Майдан». А чи готові ви влаштувати «другий Верховний Суд»?
— Сучасна судова влада в Україні надзвичайно політизована, і розраховувати на якісні правові рішення, на жаль, не доводиться. Так, мені дивно чути заяви голови ЦВК, в яких говориться про те, що Президент має право вибірково перевірити підписні листи, зібрані на користь проведення референдуму, ініційованого нашою політичною силою. Абсолютно популістська позиція, давати подібні поради — не в компетенції голови ЦВК, але він це чомусь робить. Це, фактично, налаштовує громадськість на певний лад, посилає відповідні сигнали й судам.
На сьогодні українські суди являють великий ризик для демократії, без їхньої докорінної реформи не обійтися. Феномен минулорічного рішення ВСУ просто пояснити: тоді поза стінами суду була сформульована чітка політична позиція, не реагувати на яку суд просто не міг. Думаю, це можна трактувати як одну із форм тиску.
Ганебна традиція продовжується: з використання ЗМІ суддям дають відповідні «установки», й судді їм підкоряються! Але ж очевидно, що судова гілка влади не може постійно діяти, як стіл замовлень для влади.
У випадку, якщо результат виборів дійсно викликатиме в нас певні сумніви, Опозиційний блок «Не ТаК!» боротиметься до кінця. В будь-якому разі, незалежно від підсумків кампанії, ми залишатимемося серйозним опонентом чинної влади. В країні, апріорі, повинна бути опозиція, але сумнівно, щоб деякі політичні сили, які сьогодні найголосніше говорять про такий свій статус, зберегли його й після виборів. Занадто часто для них опозиційність є такою собі «одежею для світського рауту».
— І від ідеї проведення референдуму щодо НАТО ви після виборів не відмовитеся?
— Ми відповідальні перед українським народом і, безсумнівно, завершимо справу. Це не передвиборча технологія, а пошук плану побудови сильної позаблокової України. На жаль, наразі затягується процедура видачі нам із ЦВК відповідного протоколу, наявність якого дозволила б проводити дискусію з Президентом. Є підстави прогнозувати, що до виборів цього не станеться, але сподіваюся, що після завершення кампанії можливості для такого діалогу навіть розширяться.
Ми чудово розуміємо, що протидію проведенню референдуму чинить не тільки українська влада, а й сили за кордонами нашої країни. Хоча насправді будь-який референдум — не просто тренінг демократії, а й підвищення політичної свідомості громадян, набуття ними усвідомленого статусу господарів своєї країни. Не забувайте, що саме хвиля референдумів, що прокотилася Європою в середині минулого століття, підготувала людей до створення ЄС. Також — до нового типу демократії, яку я б назвав «погоджувальною», за яку ми й боремося в Україні.
